Уріж

 Перші письмові згадки про Уріж з 1515 року. Село належало до королівських земель. Наприкінці XVI ст. перебувало в руках Станіслава Стемпковського. Пізніше належало до родини Винницьких, Уруських, Блажовських. Згодом Уріж перейшов до Гумницьких, а в 70-х рр. XIX ст. його викупив Ян Комарницький.

Село Уріж починається біля підніжжя гори Ласки і тягнеться вздовж правого берега Бистриці Тисменицької. Воно ніби страж біля воріт, що утворюють дві гори: Ласки і Мабура. Існує легенда, що Уріж заснували два брати-близнюки, оборавши межі поселення двома биками-близнюками. Точнісінько так, як заснували Рим. Саме завдяки магічному колу в Урожі ніколи не було війни, тобто на його території не відбувались бої. Так вважають місцеві мешканці. На горі Ласки могло бути святилище. Були знайдені грубо оброблені кам'яні скульптури. На тій же горі є священне джерело, яке нібито охороняє богиня (Мати Божа).

Найдавніша частина села називається Піддебер, що вказує на те, що тут колись росли священні дерева. Діброва — це священний гай. Отже, село існувало ще в передхристиянську добу. Оскільки саме тут проходило, як вважав історик Юрій Липа, кельтсько-фракійське пограниччя, цілком можливо, що назва Уріж кельтського походження. Серед рун є одна, що символізує захист і означає "бик" — Uruz. Поляки присвійний прикметник "урізький" перекладали як "уруський". Людина з Урожа отримувала прізвище "Уруський". Через Уріж проходила воєнна дорога в гори, до Перемишля. Вона частково збереглась досі. Одна з гір називається Обоча, там збереглись залишки дороги на Самбір.

В Урожі є дві греко-католицькі церкви. Старіша, церква св. Івана, була власне каплицею, побудованою на місці польової каплиці 17 ст. під час кампанії проти турків. Вона ніколи не припиняла богослужіння. Біля неї зберігся старий цвинтар з деякими надгробками священиків.

Уріж ділився на Нижній і Вижній. Отже, ця церква належала до Вижнього. Тепер кажуть, Горішній кінець та Долішній. У теперішньому центрі села стояв дім урізьких дідичів, серед яких були Комарницькі і Сорочинські. Одна з графинь Комарницьких побудувала у 1850 році дерев'яну церкву св. Покрови. Колись вона була вкрита гонтою, обнесена камінним муром і обсаджена липами. За радянських часів церква стояла зачинена аж до початків 90-х. Прикметну дзвіницю, збудовану без єдиного цвяха парафіяни вкоротили, липи вирізали, мур розібрали, а саму церкву пофарбували на жовто.

У 1850-х австрійська влада розкопала вигін біля церкви і проклала нові прямі дороги на Самбір, Підбуж та Дрогобич. Що ж до панського дому, у ньому тривалий час була школа, а кілька років тому його розібрали. Будівля була в стилі класицизму з дуже глибокими підвалами, і могла бути спорудженою на місці оборонної споруди давніших часів. Передостанній дідич Сорочинський помер у 1921 році, і його склеп вцілів коло церкви Покрови. Його сини й дочка були репресовані. Коли у 1935 році село погоріло, дідич допоміг його відбудувати.

У 19ст в Урожі була папірня, власницею якої була Ганна Павлик, нащадки якої живуть досі в сусідньому селі Винниках. Урізьких людей через велику кількість шляхти називали "кафтанами" нагуєвицькі, а ті їх зваричами. Зваричі — це солевари. В Нагуєвичах була солеварня. Уріж має й іншу історію, містичну. Бо це справді містичне місце з фейрі, опирями та невгамовними духами мертвих. Таким його робить справді бездонна історія і краєвиди, що відкриваються очам з гори Ласки.Перші згадки про церкву в Урожі є в документах 1510 року. Існуюча дерев`яна церква збудована на місці давнішої у 1857 р., хоча є інформація, що коштом однієї з графинь Комарницьких її спорудили у 1850 році. Після того, у 1850-х рр., австрійська влада розкопала вигін біля церкви і проклала нові прямі дороги на Самбір, Підбуж та Дрогобич.

Святиню відновлювали у 1927 р. Колись вона була вкрита гонтою, обнесена камінним муром і обсаджена липами. За радянських часів церква стояла зачинена - в ній влаштували сільський краєзнавчий музей. З 1989 р. передали греко-католицькій громаді. Останній зовнішній ремонт розпочали в 2010 році. Церква розташована на рівній, просторій ділянці. За конструкцією тризрубна, безверха. Тепер зовнішні стіни оббиті фальшбрусом, вікна встановлені пластикові. На південь від церкви стоїть дерев`яна двоярусна дзвіниця, накрита пірамідальним дахом.

 

ІЗ ЖИТТЯ ДАВНЬОГО УРОЖА

Уздовж річки Бистриці, на правому її березі, в мальовничій долині розкинулося село Урож. Воно складається з двох частин: горішньої і долішньої. Лінією поділу був колишній фільварок, який належав панам Сорочинським. На початку горішньої частини, у зелені дерев пишалася греко-католицька церковця Св. Анни, а поряд побудована приблизно в кінці XVI - на початку XVII сторіч. У XVIII ст. графиня Сорочинська побудувала на своїй землі нову, більшу церкву, яка стала дочірньою. До урозької парафії належала також греко-католицька церковця села Підмонастирок. Для утримання священиків пароxія мала 40 моргів землі. За одною із теорій, назва Урож походить від угорського слова UROS ("Русь"). Правдоподібно, поселення існувало вже в часи володіння короля Данила Галицького i охоронялося залогою руських вояків, які часто зустрічалися з вояками-уграми, котрі були в охороні Данила. Згідно з другою теорією, хтось тут дістав чимось визначальний наділ землі- у рі з.

Під час Першої світової війни парохом у селі Урож був о. Наконечний. По його смерті парохію перебрав о. М. Городиський, який відзначався особливою побожністю, був взірцевим господарем. На початку 30-х років о. Городиський перейшов на багатшу парохію в Самбірщині, а на його місце прийшов о. Заяць, колишній старшина УГА. По його смерті, в 1941 р. парохом став о. Щіткевич. Початкову школу в Урожі засновано після скасування панщини. У ній учителював Василь Огар із села Білина. Переїхавши до Урожа, він купив наділ землі. Потомство мого прапрадіда досі живе в Урожі. На жаль, ця школа не могла похвалитися великими успіхами. Приблизно в 1910 році учителем став молодий, енергrійний Степан Луців. Із його приходом освітній рівень у селі підвищився, зросла грамотність. Він навчив учнів та селян, як фахово вести господарство: садівництво, рільництво, бджолярство.

У вчителя С. Луціва була велика бібліотека, якою користувалися не тільки учні, але й здібна молодь села. плебанія. Церковця Після закінчення Гершої світової війни на допомогу вчителеві Луціву прийшла родина Бандрівських. У горішньому кінці села мешкали переважно зубожілі селяни, нащадки галицького боярства, які не відробляли панщину. Селяни з долішнього кінця були прив'язані до панського двору. Урож, як і переважна більшість бойківських сіл, не відзначався великою національною свідомістю. Не минуло відродження й села Урож. Закладені вчителем С.Луцівим знання дали належний результат. Генерація молодих господарів, таких як Петро Криворучишак, Іван Бабій, Михайло Крохмальський, Михайло Волощук, Iван Шлярп, Петро Огар, Приставняк, активно включилися в процес просвітянської роботи. Душею та організатором став Петро Огар, який вчився на сільськогосподарських та бухгалтерських курсах у Дрогобичі. В Урожі запрацювали дві споживчі кооперативи (горішній і долішній кінці села), читальня "Просвіти", бібліотека, дитячий садок. Зорганізовано курси куховарства, вишивання, ведення господарства, i хор і драматичний гурток. У першому драмгуртку брала участь донька отця Городиського Мілянка. Розпочалася доба фестинів, вистав, пописів хорів із виїздом у сусідні села.

Пацифікація в селі Урож почалася в 1937 році. Першою жертвою став старенький учитель Степан Луців. Одужавши після тяжкого побиття, він знову став активним учасником відродження. Вартує уваги подія, котра неабияк зрушила сумління громади. Пан Андрій Сорочинський через брак грошей надумав заміняти малої вартості ліс "Багна" на буковий за рікою Бистрицею, щоб дістати гроші для збанкрутілого фільварку. Застрашивши більшість радних села, пан вирішив провести ухвалу про заміну лісу, але молоді господарі на чолі з Петром Огаром спротивились цій ухвалі, бо давно задумали використати цей ліс на побудову читальні "Просвіти"і школи. Пан, щоби позбутися непотрібних голосів, покликав радних до двору і спровокував бійку, заявивши, що на нього напали. Справа опинилася в суді. Пан програв процес, але виграв ліс. Справа ця набрала розголосу не лише в Урожі, а й у повіті. При допомозі районового війта поручника Добрянського зі села Підмонастирок читальня і шестиклясова школа все ж були побудовані. У долішньому кінці села діяв комуністичний осередок, який очолював М. Козолович. Найактивнішими членами осередку були Ілько Козолович, Осип Гомзяк. Вони хотіли навести контакт 13 селянами, однак не користувалися серед них успіхом.

Урозька земля не належала до найкращих. Зубожіння родин приводило до великих переднівків. У недорідні роки дітей посилали на Поділля, щоб вижили. У першій половині 30-х років розпочався процес модернізації ведення селянського господарства через відповідну оранку, правильне підживлення землі натуральними та мінеральними добривами. Урозька земля почала давати кращі врожаї. Підвищився матеріяльний рівень селян. Після парцеляції громадських пасовищ земля надавалася зубожілим селянам. Великим нещастям для селян Урожа стала пожежа у 1935 році, що розпочалася від хати Михайла Волощука, який віддав свою землю під побудову читальні "Просвіти". Поширювалися різні чутки, але польська поліція винних не знайшла. Активність урозького осередку "Просвіти" мала великий вплив на відродження національного руху в інших селах: у Підбужі, Лопушній, Винниках та Лукавиці.

 

 Джерело: В. Слободян      Василь Огар

 

Hosting Ukraine