Верхні Гаї

Верхні Гаї, колишня назва "Вижні Гаї" 1670 р. - село Дрогобицького району Львівської області.

7.5.1946 перейменували село Гаї Вижні на село Верхні Гаї і Гаї-Вижнянську сільську Раду — на Верхньогаївську.

До Дрогобича 12 км. Через село проходить залізниця, станція Верхні Гаї. В селі окрім мурованої церкви є дерев'яна  Пр. Трійці 1910 р. Неподалік від села розташоване заповідне урочище "Лази".

Село розташоване на правому березі річки Ворони.

20 серпня 1409 року король Владислав II Ягайло подарував села Почаєвичі та Гаї Верхні й Нижні Дрогобицького повіту Станіславові Коритку з правом спадкоємства.

Село перед 1939 р. Населення: українців 1.100

В селі (була) дерев'яна церква з 1910 р., дім читальні "Просвіти", кооператива.
1 серпня 1934 р. було створено гміну Нойдорф в дрогобицькому повіті з центром в селі Найдорф. До неї увійшли сільські громади: Болехівців, Нижніх Гаїв, Нойдорф, Почаєвичів, Раневичі.
Село дуже свідоме національно. Найбільш оживлена в повіті читальня «Просвіти». Один з найкращих самоосвітніх гуртків молоді, театральний гурток.

Село належало до парафії в Гаях Нижніх.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1050 осіб, з яких 496 чоловіків та 554 жінки.

 

                                                                   БІБЛІОТЕКА В СЕЛІ

Бібліотека, очевидно, почала функціонувати набагато раніше за 1 червня 1953р., про що свідчить великий бібліотечний фонд. Протягом періоду в бібліотеці с. Верхні Гaї працювали такі бібліотекарі: Єсипенко Людмила Миколаївна не пізніше 1.06.1953 - не раніше 10.02.1954 p.", Дюженко Віктор Володимирович, 1932 р. н.112 не пізніше 15.04.1954113 -18.03.1960 pp., Пахоменко Ганна Прокопівна, радянського Акт N 5 від 15 квітня 1954 р. про списання книг.
 
У документах, які стосуються діяльності сільської бібліотеки, трапляються зміни в її назві, це, мабуть, пов'язано із зміною форми власності або підпорядкування установи: Бібліотека с. Гаї Верхні (50-ті роки), Сільська бібліотека с. Гаї Верхні N 9 Дрогобицыкого райвідділу культури (60-ті роки)20, Верхньогаівська сільська бібліотека (1 пол. 70-х рокiв), Бібліотека-філія N 13 с. Гаї Верхні Дрогобицької районно централізованої системи (з 10.05.1976 р.). 
 
Порівнюючи польський 20-30 рр. XX ст. та радянський 40-90 рp. XX ст. окупаційні режими, зауважуємо, що ббліотеки при читальнях Просвіти мали український національний характер, а основна роль, яку вони виконували, національно-патріотичне виховання та підвищення освітнього piвня українського населення, натомість радянським бібліотекам відводилася роль осередків пропаганди керівної ролі комуністичної партії та агітації за соціалістичний спосіб життя.
 
Окрім сільської бібліотеки, 1967 р. в інвентарній книзі N 1 відділу освіти зафіксовано першу згадку про діяльність шкільної бібліотеки. Вона розташовувалася в одній із кімнат старої школи, збудованої 1935р. Першим бібліотекарем шкільної бібліотеки, про яку є відомості в документах, була Івануса Катерина Василівна.
 
У 1979 р. керівником шкільної бібліотеки було призначено Мисів Степанію Iванівну. З 3 вересня 1987 р. i, до сьогодні посаду бібліотекаря обіймає Щудло Оксана Степанівна. Бібліотечний фонд шкільної бібліотеки тепер становить 7325 примірників, з них: підручників - 1986 на суму 40 353,29 грн., літератури - 5339 на суму 4282,80 грн. Із проголошенням незалежності України розпочинається новий етап у діяльності публічних бібліотек. Вони стають оcередками збереження національної історії, інституціями, які за допомогою різноманітних книжкових заходів, акцій, експозицій покликані виховувати патріотизм та любов до рідної землі, нашої держави - України.
 
Діяльність сільської бібліотеки від часу проголошення Україною незалежності і до сьогодні пов'язана з її працівниками, a саме: Бондаренко Марiєю Василівною (до 30.08.1993 р.), Василенко 3оряною Григoрівною (01.09.1993- 04.03.2014 pр.), Стасик Світланою Ярославівною (07.03.2014- 02.10.2019 рp.), Bасиленко Юлією Iгоpівною (09.10.2019 31.12.2019 рр.), Ханас Марiєю Василівною (з 14.03.2020р.)
 
Згодом на територі села була утворена ще одна бібліотека церковної літератури при Храмі Матері Божої Неустанної Помочі. Вона була заснована 2002 р. Нa 1 cічня 2003 року у бібліотеці налічувалося 114 книг, а на теперішній час в інвентарну бібліотечну книгу записано 688 книг, ще близько ста не описані та не внесені до реєстру. Крім церковної, фонди бібліотеки поповнилися історичною, пригодницькою, мемуарною та іншою літературою. Бібліотекою опікувалися та фактично виконували роботу бібліотекарів Стасик Iрина, Матвіїшин Леся, Стасик Світлана.
 
Від часу заснування бібліотека знаходилася у храмі, книжки зберігалися в окремій шафі. 3 відкриттям та освяченням Неустанної Помочі. Важливою подією у діяльності сільської бібліотеки було відкриття Інтернет-центру, яке відбулося 29 листопада 2013 р. Це стало можливим завдяки участі та перемозі бібліотеки-філії с. Верхні Гаї спільно з Дрогобицькою районною ЦБС у програмі Бібліоміст. У результаті сільська бібліотека отримала три комп'ютерні комплекти з меблями та підключення до безкоштовного інтернету.
 
У заходах взяли участь: директор РЦБС Руслана Панчишак, завідувач організаційно - методичним відділом ЦБС Марія Ханас, сільський голова Володимир Ханас, директор місцевої школи Володимир Iкало, завідувач відділу використання й організації бібліотечного фонду ЦРБ Ірина Зубрицька, директор Народного дому а лина Повханич, працівники сільської ради та громада села.

 

 НАЙДАВНІШЕ МИНУЛЕ СЕЛА.

Перші відомості про перебування людини на околицях тепершнього села за даними археологічних польових обстежень датуються кінцем II-початком I тис. до н.е. (пізня бронза-поч. заліза). 2-3 червня 2006 року працівниками науково-дослідного центру "Рятівна археологічна служба" Інституту археології Національної академії наук України було проведено обстеження в урочищі За Гостинцем, де було виявлено археологічні пам'ятки-давні поселення Поселення I -багатошарове (кін. II-поч. I тис. до н.е. (пізня бронза - поч. заліза), XI-XIII ст. н.e. (давньоруський період), ХIV- XVII ст. н.е. (пізне середньовіччя) розташоване біля північно-східної околиці села на віддалі 30 м на пн. від шосе Дрогобич-Стрий, зі сходу обмежене заплавою р. Лютичина; поверхня під сільськогосподарськими посівами; зібрано фраменти керамічного посуду; площа 200 х 250м (бл. 4 га), поширене у вигляді овалу. Поселення 1- багатошарове (кін. I- поч. 1 тис. до н. е. (пізня бронза поч. заліза), XI -XIII ст. н. е. (давньоруський період) розташоване біля північної околиці села за 400 м на захід від попереднього та за 50 м на пн. від шосе Дрогобич-Стрий, з північного-заходу омивається струмком (ліва притока р. Лютичина), поверхня під сільськогосподарськими посівами; зібрано фрагменти керамічного посуду; плоша 150 х 200 м (бл. 3 га), поширене у вигляді овалу.

Також відомо що за даними археологічних розкопок на околицях сyсідніх сіл Болехівці та Гаї Нижні перебування людини датується II-поч. ІІІ тис. до н. е. Пiсля захоплення Галицыко-Волинського князівства Польщею князівські маєтки потрапили до рук польських королів, які здавали таку нерухомість в оренду або дарували. В першій письмовій згадці про село також зазначено, що польський король дарує королівські села Гаї одному із шляхтичів. Села Гаї вже існували в княжі часи та були князівською власністю, археологічні розкопки сіл Черкащини, Чернігівщини, Галичини, Волині та іншої княжої доби дають підстави стверджувати, що в середньому тогочасні села займали територію 8 гектарів, на яких розташовувалось близько 50 дворів. Між початками заселення сіл Гai Нижні, Гаї Верхні та Потік була значна відстань та вигідне географічне розташування. Із захопленням Галицько-Волинського киязівства Польщею на окупованій територї був проведений адміністративно-теритоpiальний поділ, внаслідок якого село Потік могло отримати інший статус. Зокрема, в джерелах I пол. XVII ст. та в XIX ст. Потік згадується як присілок.

У тлумачному словнику української мови термін "присілок"-це невелике село, розташоване поблизу більшого, або частина великого села. Виходячи 3 цього визначення, можемо зробити висновок, що Потік залишався й надалі самостійною територіально одиницею поблизу більшого села Гаї Вижні. Щодо назви Гaї, то укладачі "Словника географічного., вважають, що Гаї - назва багатьох населених пунктів, як правило, невеликих, дрібних cіл, що закладалися серед гаїв, тобто місць горбистих, сухих, зарослих листяними деревами. I через це їх охоче вибирали люди, а також це місце, де відбувалися релігійні обряди в дохристиянські часи. Автори "Iсторії міст i cіл.. також схиляються до думки, що назва Гaї походить від місцевості, на якій виникло поселення і знаходилося нижче від гірських лісів, що існували в той час. Польський дослідник професор В. Макарський вважає, що назва Гаї походить від слова "гай"-малий, особливо листяний ліс. В результаті поділу "гаю" на двi частини утворилися нижні та вижні. 

В джерелах XV-XVII ст. стосовно території, на якій розташовувалися села, найчастіше вживалася назва-Гаї, наприклад, "села Гaї, "обоє Гаїв" тощо. На підставі розташування перших джерельних криниць за течією потічка в Потоці можна прослідкувати топографію його забудови. Перша криниця знаходилась біля Цішки, недалеко від мiсця, де, за переказом, була збудована перша хата. Друга криниця знаходилася на схід від першої, біля Дзядуся, а третя-також на схід від першої і другої, біля Клапатого. Відстань між криницями була близько 250-300метрів.

Вздовж вище перерахованих криниць за течією потічка й відбувалася початкова забудова Потока. Початок забудови Гаїв Вижніх, відповідно до переказу, відбувався в околиці, де стоїть кам'яний хрест, над потічком. Подальша забудова відбувалась на схід від хреста вздовж потічка, який фактично досягає до сучасної центральної частини села - Грабців потік. Перша писемна згадка про село датується 20 серпня 1409 року. В тому році польський король Владислав Пягайло дарує королівські села Гаї та Почаєвичі розташовані в Дрогобицькій волості, панові Станіславові Коритку за заслуги. з правом передачі своїм нащадкам. За це Станіслав Коритко зобов'язаний був відправляти на війну одного вершника зі списом і пятьох лучників.

 

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК СЕЛА В XV-XIX ст.

До початку XV ст. (1409р.), село належало до державних-столових маєтностей. Внаслідок дарування села польським королем Владиславом II Ягайлом пляхтичу Станіславові Коритку воно переходить у приватні володіння, тобто стае шляхетським селом-власнiстю роду Коритків. 25 листопада 1462 року польський король Казимир Ягеллончик на сеймі в Пиотркові на прохання Івана Коритка з Рихтич підтвердив привілей на ці села. 1605 року цю даровизну знову підтвердив польський король Зигмунт ШI. Рід польських магнатів Коритків гербу єліта походить з Корит (Коритнич) Bісліцького повіту Польського королівства. Рід Коритків на Дрогобиччині володів також іншими селами, зокрема Рихтичами, Почаєвичами, Михайлевичами, Далявою, Гаями Нижніми та ін., що творили Рихтицьку маєтність. Осідком роду Коритків стало село Рихтичі, де вони мали, як стверджують деякі автори, дерев'яний замок з оборонними укріпленнями. Прізвище Коритко вживається згодом з синонімом Рихтицький.

Упродовж ХV-XIX століть у селі змінилося чимало власників, які були переважно з великої та середньої шляхти. У тогочасних джерелах ідеться здебільшого про майнові (територіальні) суперечності місцевої шляхти. В 1441 році пан. Ян і Толя Коритки з Коритнич за 200 гривень заставили свої села Гаї та Почаєвичі панові Яну Чирену. Згідно угоди про заставу, Чирен був зобов'язаний виходити на війну в разі потреби. 7 вересня 1521 року село згадується у зв'язку із розмежуванням сіл Дрогобицького староства, а саме: Раневич, Болехівців, Стебника, Почаєвич, Даляви та Гаїв Нижніх. У 1589 році з Коритками співвласниками Гаїв виступають Андрій Ожеховський i Адрiан Кунат. Відомо, що один з представників роду Даниловича-червоноградський староста Станіслав Данилович в елекційній грамоті, датованій 1627 роком, надає парохові села Гaї півлану поля та сіножатей, що здавна до тої церкви належали", та звільняє його від усіх двірських повинностей.

У наступному столітті (XVII ст.) Гаї належали Гумецьким та Цетнерам, зокрема відомо про одного з представників цього роду-Станіслава Цетнера, старости теребовельського та опікуна гаївської парафії. На початку XIX століття Гаї перейшли до Бельських із Рихтич. Рід Бельських титулувався гербом Єліта. Відомі такі представники цього роду, які володіли Таями: Гнат (Iгнацій) (згадується в 1827 р.), Роман (1830), Юлія графиня Водзіцька (1860), Станіслав (1873, 1875, 1880), Юлій (Юліуш Роберт) (1880, 1885,1888, 1894, 1906, 1913), Юлій (Юлiуш Александр) (1934, 1938-39). Внутрішній устрій села, його розміри, населення, перелік об'єктів, господарство в період XV -XIХ ст. в тогочасних документах представлені фрагментально. Відомі лише окремі згадки, зокрема про те, що в 1515 році в обох селах Гаях було 15 ланів землі, ручний млин і попівство. В 1589 році в с. Гаї Вижні було 3 і 1 лана землі, 2 загородники без ріллі і 2 комірники. Крім цього, Андрій Ожеховський мав 3 % лана і 2 загородники. У 1628 році в Гаях Вижніх з півлану поля брали 15 грошей податку. У 1651 р. в Гаях Вижніх з півлану поля брали 15 грошей податку. Було 3 лани і чверть поля, попівська чверть поля, загородники на 2 загородах, 2 комірники, церква, розорені і заприсяжені.

Станом на 1658 рік в Гаях Вижніх і Нижніх з 1 лану і половини, загородників на 2 загородах брали податку по 4 гроші. Було 8 ланів і 3 чверті поля, млин з 1 колом, корчма, загородники на 4 загородах, 4 комірники, розорені і заприсяжені. За ревізією Перемишльської землі 1692 р. в селі було 8 селян-кметів, 1 корчма та 9 дворів. У 1718 році у с. Гaї магнатів Цетнерів сума річного прибутку складала 3533 зл. 3,5 гр., в тому числі 1000 зл. (28,3 %) за оренду броварні, 66 зл. 20 гр. (трохи більше 1,8%) з двох ставів. Оренда маєтків мала і негативні наслідки, зокрема, з сіл Tai Вижні і Нижні магнатаь Цетнерів за 7 років застави шляхтича Галерського втекло 20 кметів з родинами. Деякі з них покинули село не тільки з робочою, але й продуктивною худобою. Разом із зазначеним вище чинником все це спричиняло справжне запустіння фільварків. 

 

ГАЇ ВИЖНІ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХХст.

У 1914 році розпочалася I світова війна. Вже у вересні Дрогобич і навколишні села були окуповані російськими військами. Село Гаї Вижні стало одним із основних пунктів лінії фронту і місцем, де в 1914 i 1915 роках відбувалися важкі бої між австрійськими та рoсійськими військами за контроль над залізничною станцією, яка з'єднювала Дрогобич зі Стриєм. Бої в основному проходили за селом, на полях Лютичина, Толока, Луг і далі на захід в напрямку с. Болехівці, Нове Село (Найдорф) і т.д. З відступом австрійських військ було евакуйовано фахівців, які працювали в селі на колї, і вислано до Австрії, щоб окупаційна рoсійська влада не змогла іх використовувати. Вони повернулися тільки в 1916 році.

В селі перебували російські війська (козачі частини), разом з якими був "батюшка" (священик), який благословляв росіян, які йшли на фронт за село. Під час боїв гинуло багато солдатів як з однієї сторони, так і з іншої. Mогили були розкидані по всьому селі і прилеглих до фронту полях. У Потоці біля каплички було близько 10 могил. Коли йшли бої, від артилерійських снарядів згоріло декілька хат. Щоб захиститись, люди викопували в землі ями (криївки), в яких ховались під час обстрілу. В 1916 році полонені російські солдати викопували загиблих воїнів в селі і на полях боїв і перезахоронювали іх на зорганізованому військовому цвинтарі за колією, на схід від залізничної станції. На цвинтарі знаходиться близько 256 могил. Крім усних свідчень мешканців села, в літературі також залишились спогади, описи цих подій. Зокрема, восени 1914р австрійці перейшли в наступ i 14 жовтня сотня під командуванням Івана Коссака перша переправилась коло села Тишимниці через ріку Стрий, захопивши висоти на лівому березі i охороняла переправу через р. Стрий 129-ої бригади. Відтак сотня приділена до відділу "Нахріхтендеташман", що стояв під командою отамана Г. Коссака, переходить через Орів, Урич, Східницю, де відночивала і ночувала.

Видатною особою того пеpiоду, що народився в Гаях Вижніх, був Семен Гнатович Вітик (21.02.1876-10.10.1937). Походив із сім'і залізнодорожників. Навчався в Дрогобицькій гімназії. Закінчив Перемишльську гімназію і Львівський університет. У 1892 році познайомився з І. Франком, був секретарем Русько-української радикальної парти, яку очолювали I. Франко та М. Павлик. Після розколу партії (1899)- один із засновників і лідер Української соціал-демократичної партії. 1907-1911 роках - депутат австрійського парламенту наполегливо захищав українські національні інтереси. У 1918-1919 p. - член і заступник голови Української Національної Ради ЗУНР, член президї Трудового конгресу в Києві, міністр з галицьких справ в уряді С. Петлюри. Після еміграції до Відня (1919) виступив проти обох українських урядів на вигнанні, пропагував возз'єднання Західної України з Радянською Україною. Видавав і редагував такі періодичні видання: "Боротьба", "Нова Громада", Вперед". Переїxавши 1925р. до Харкова, вступив до КП(б)У і працював редактором журналу "Червоний клич" (1925-27). Від 1927 року перебував на партійній роботі.

У березні 1933 року його заарештували і звинуватили у членстві в УВО та шпигунстві, С. Вітик був виключений з партії. 23 вересня 1933 року засуджений до 10 років виправно-трудових таборів, 2 жовтня 1937 року, після перегляду справи та додаткових звинувачень, засуджений до розстрілу. Вирок виконано 10 жовтня 1937 року в місті Верхньоуральськ Свердловської області (Росія). В 1958 році pеабілітований рішенням Вій- ськового трибуналу Київського військового округу за відсутністю складу злочину. Під польською окупаціею село, як і весь край, перебувало до початку нової світової війни. 1 вересня 1939 року нападом Німеччини на Польщу розпочалася Друга світова війна.

В перші дні війни польський уряд розпочав евакуацію територій, яким загрожувала негайна окупація. Один із ешелонів з евакуйованими зупинився на станціїt в Гаях Вижніх. За свідченнями місцевих жителів, очевидців цих подій, надлетіли німецькі літаки і "добряче пошматували" ешелон, загинуло багато людей. Померлих поховали в Потоці на цвинтарі, а поранених забрали з собою, і потяг вирушив далі на схід. Похованням загиблих поляків займався війт села, за національністю німець- Фольтен, Внаслідок авіаційних атак у тому ж таки 1939 році загинули також два українці Галелюка Матвій Онуфрійович та Гук Степан Іванович. 

У селі проживали жидівські сім ї Бормана Юзика, Деяменштай- Резеля, Гершка, Мундика, Ціна, Пермі, Рихна, Рапахчпорта Данила та ін., а також у Потоці-Бериша, Шмілька. В 1943 році їх забрали німецькі солдати, багатьох розстріляли в лісі Bільшинка. Деяким поталанило уникнути арешту, вони побудували собі криївки в ліci Дубник і там жили. Дізнавшись про це, німецькі солдати оточили їх і знищили. 3 1941 по 1943 pр. німецька влада примусово відправляла українську моподь до Німеччини на роботу. 3 Потока були вивезені такі особи: Блауцяк Pозалія, Тунська Катерина, Софіяник Галина, Андрів Гася, Софіяник Григорій та Ольга (не повернулись) та ін. З Гаїв Вижніх-Матвіїшин Катерина, Гук Параскевія, Лесишин Розалія, Почаївська Розалія та ін. По-pізному склалася доля цих молодих людей: одні повернулись, інші залишились на чужині, шe iнші загинули. 3 наступом Червоної Армії до ї складу були мобілізовані в 1944 р. Бойко В., Блауцяк В., Галилюка М., Тук М., Глодан М., Гук М., Матвішин І., Москаль М., Луців П., Пристай ., Скоропад В., Скоропад. Гр., Софіяник К., Трубач М., Янишин М. З Потока: Гук М., Ілик П., Софіяник Гр., Софіяник М., Cофіяник П., Тунський Я., Чамарник В. У 1945 році з Потока виїхали поляки, а на їх місце переселили депортованих українців із Закерзоння внаслідок радянським урядами.

Суттю домовленості було переселення та "очищення" теренів сучасної Південно-Східної Польці від автохтонного українського населення та передача їй значної частини етнічних українських земель. В Потоці оселилися такі родини: Березка П., Бігун М., Бігун С., Блоха І., Борущак I., Гавран С., Гарайда Д., Гембусь І., Гиряк М., Гиряк С., Дзядусь М., Дзядусь М., Задорожній Р., Лега В., Лега П., Мадай I, Палюх О., ПопикЙ., Процько І., Пуцило 1., Пуцило М., Пуцило П., Рамик В., Рамик I., Романець І, Романець І. Рушак М., Слутяк А., Стець А., Стець П., Ханас І, Ханас І., Ханас М., Ханас Ю.. Xінальського В., Хінальського Т., Хромейка І. Із встановленням радянської адміністрації та введенням у село гарнізонів НКВС між бійцями СКВ (Самооборонні Кущові Відділи) та енкаведистами виникали сутички. Внаслідок цього в селі у були проведені арешти ніби-за сприяння "бандитам" в боротьбі проти радянської влади. Зокрема, КBITHI 1941 року були вивезені на заслання до Казахстану Борис Михайло В Ружиною, донькою та сином, Борис Остап з донькою і двома синами. 1946р. були вивезені Глодан Михайло (1917-1948, помер у Пермській області, с, Губаха), Гук Богдан (1931-1962 помер в Іркутській області). 

 

ЦЕРКОВНО-РЕЛІГІЙНЕ ЖИТТЯ

Першу згадку про церкву можна дізнатися з переказу старожилів XIII- 1 пол. XIV ст., про знищення татарами селища в Глиннім. Церква була розташована навпроти лісу Bільшинки-на даний час ця територія заросла лісом. У селі побутувала думка, що перша церква була збудована в 1910 році, а до цього часу люди ходили до церкви в село Гаї Нижні. Як згадують старожили, лише перед Великодніми святами та Йорданом священик приходив у село і відправляв Богослужіння біля кам'яного хреста, встановленого на честь заснування села Гаїв Вижніх. Документи спростовують це твердження і фіксують, що найдавніші писемні відомості про церкву в селi датуються 1589 роком.

В Поборовому реєстрi за 1651 рік також згадується про існування церкви в селі, але зазначається, що село сильно розорене і знищене. В 1658 році у тому ж документі йде мова про те, що село розорене, але даних про церкву вже немає. Ймовірно, що церква занепала саме в цей час (поч. 2-1 пол. XVII ст.), бо в наступних століттях храму в селі не було. Залишається цікавим той факт, що в людській пам'яті не залишилось жодних переказів про цю церкву, якщо врахувати те, що на той час вона була єдиним і часто відвідуваним місцем для мешканців села.

Відомо що церква була там, де на даний час є кам'яний хрест, який пов'язують із заснуванням села. Хрести такого типу датуються XVI-XVI cтoліттями. Як згадується в документі, саме в цей час (поч. 2-1 пол. XVII століття), ймовірно, занепала стара дерев'яна будівля (церква), саме на цьому місці біля хреста два рази на рік священик відправляв Богослужіння на Йорданські та Великодні свята. Є всі підстави принускати, що на місці хреста стояла церква, а коли вона занепала, мешканці села встановили цей хрест. Було багато ксьондзів, відбувся відпуст. До римо-католицької парафії в Потоці належали також римо-католики iз cіл Далява, Гaї Нижні, Гaї Вижні, Марципіль, присілку Михайлевич.

Окрім цього, на прохання мешканців у 1938 роцідо парафії було прилучено Болеxівці і Найдорф, де в 1936 році повстав костел філіальний. У міжвоєнні часи каплиця була крита старим гонтовим дахом, світилася дірами і в будь-який час могла завалитися. Біля неї стояла дзвіниця з трьома дзвонами, купленими в 1924 році. Всередині знаходився амвон, конфесіонал, чотири лавки, фісгармонія, дуже великий образ святого Йосифа, сім інших великих образіві один малий, різьблений Iсyс Христос, шість фігурок, "Гріб Божий" і "Дорога Христова". 3 літургійних приналежностей в каплиці були два келихи, монстранція, пушка, дев'ять хоругов і дві капи, три феретрони і два хрести процесійні.

 

ШКІЛЬНИЦТВО

Історія шкільництва в селі має дуже глибокі та міщні корені. Перші писемні відомості про школу в Гаївській парафії Гаї Нижні та Вижні творили одну парафію до 1947 року з центром в с. Гаї Нижні датуються 1842 р. Кількість дітей шкільного віку складала 253, таких, що в цьому році було засновано тривіальну школу, керівником якої був 105 золотих. що навчались - 70. Pічна платня вчителя в австрійській валюті становила Iмовірно, що наступним учителем був Микола Карпінський, який згідно документів у 1847 році навчав 51 дитину. 3 часом батькову посаду перейняв син Йосип, який також став сільським учителем. У 1867 році Йосип Карпінський навчав 73 дітей і одержував за це 130 флоринів річної платні. Станом на 1880 pік в селі була вже однокласова державна мiшана школа, на яку виділялося з державних коштів 400 зл., в 1894 році від неі від'єдналася філіальна школа в Гаях Вижніх. За іншими даними школа в Гаях Вижніх існувала до 1894 року. Зокрема, з одного з урядових документів, датованого 1889 р. відомо, що населення Гаїв Вижніх бідне і не може утримувати школи, тому просить Крайову Шкільну Раду (далі KllШР), щоб вона створила державну школу в селі.

Все необхідне для створення в селі є - будинок і приладдя шкільне в доброму стані. Вона може бути створена з ініціативи Ради. Далі повідомляється, що мешканці через різні лиха так зубожіли, не в силі видавати значні кошти на утримания школи, тому громада просить Крайову Шкільну Раду допомогти фінансово і доплатити до громадських коштів ту суму, яка необхідна для нормального функціонування школи. У відповідь на звернення громади Крайова Шкільна Рада ухвалила рішення від 28 грудня 1889 року про організацію школи і зобов'язала: Надати для школи будинок N 177 з дровітнею, а також належно відремонтувати примiщення. Будинок складався з двох покоїв, кухні, зали наукової та дровітні і стайні. 

Школа була власністю громади, мала 1 зал, шкільного грунту 112 а, грунту для вчителя 112 а. Приміщення школи розташовувалося там, де тепер знаходиться медпункт. Також школа винаймала одну кімнату в будинку господаря Блауцяка. Викладачами в цей час були: Hікоракова Євгенія (1893 р. н., полька, заміжня). Вона розпочала роботу в 1914 р., виконувала обов'язки керівника школи. За іншою інформацією, більш правдоподібною, Нікоракова була за національністю українка. Шиманська Марія (1893р. н., полька, заміжня). Вона розпочала роботу в 1913 р. Поляки не залишали надії на впровадження в школі поряд з українською польську мову викладання. 3 цією метою шкільна повітова рада в Дрогобичі звернулася до Шкільної Кураторії у Львові 1 червня 1932 року з проханням, щоб в трикласовій загальній школі запровадити польсько-українську мову викладання, Інспектор Мельнарович. У зверненні відзначається, що село Гаї вижні заселене польською народністю, яка прагне виховати своіх дітей добрими громадянами держави, а навчання Польсько-української мови задовольнить хоч трохи їх прагнення.

Відомо, що 12.08.1932 р. кураторія Шкільного Львівського Окруту видала Розпорядження N 10741.32, що стосувалося мови навчання в школі с. Гаї Вижні. З іншого з документу відомо, що 10.12.1932 року мешканці громади укранської народності внесли 94 шкільні декларації за 129 дгей шкільного віку до повітового шкільного iнспектора в Дрогобичі з вимогою украіномовного викладання в школі. декларацій на 8 дітей. На зустріч не з'явились 20 декларантів на 31 дитину, вихав на місце в Гаї Вижні 8.08.1925 р. Ним було визнано недійсними 6 українські діти, батьки внесли на ім я мiсцевого інспектора шкіл 77 деклараською мовою навчання. Крім школи мості про школу в Потоці датуються 24 липня 1909 р. Саме тоді, виконуючи рескрипт, Цісарсько-королівська крайова шкільна рада надіслала результати переговорів між зацікавленими сторонами стосовно забезпечення приміщенням експонованого державного класу у Потоці. Але головний уряд товариств народної школи станом на 31 березня 1910 р. не надіслав необхідних документів, які засвідчують, що примiщення для цього класу є власністю пароxiального уряду в Рихтичах.

Далі в документі мова йде про те, що виконуючи рескрипт від 10 серпня 1910 P., шкільна окружна рада подає письмові свідчення власника приміщення в справі утримання експонованого класу. Оскільки утримання цього класу с запевнені необхідними свідченнями, громада просить дозволу відкрити його з 1 вересня 1910 р. У щойно відкритому класі навчалося 45 дітей. Згодом, 18 вересня 1910 р., між уповноваженими місцевого уряду та головою товариства народної школи було підписано акт з метою запровадження постійного кошторису на поточні потреби класу. В 1934 р. місцеві поляки знову подали деклараці на право навчання в школі польською мовою. Тоді було подано 50 декларацій на 86 дітей. У 20-ті роки школа знаходилася в тому ж дерев'яному будинку біля каплички з однією шкільною залою. Територія, яка належала школі, займала 14 акрів, натомість грунт, що належав учителеві, учителювала Мамчукова Гелена з Добжанських, 1893р. н., полька. В 1934 р. поточинські поляки побудувала приміщення, яке разом із "Светліцею", за- 112 акрів. У цей час ймала школа. Після 1939 р. українські діти з Потока переходять на навчання до школи в Гai Вижні. Діти польської національності продовжують навчатися в поточинській школі до 1945 р., тобто до виізду поляків у Польщу, після чого школу в Потоці було закрито.

 

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА БОРОТЬБА В 30-50-х РОКАХ ТА УЧАСТЬ В НІЙ МЕШКАНЦІВ СЕЛА.

Суспільно-політичне становище в Західній Україні після Першої світової вiйни характеризувалось, з одного боку, посиленням тиску з боку польського шовіністичного руху на національні та культурні права українців, а з другого - поступовим наростанням опору тих українських сил, які стояли на позиціях націоналізму, непримиренної боротьби з окупантом. Табір демократичних і соціалістичних партій ще зберігав у 20-ті роки певний авторитет і підтримку в народі. Але з часом, через непослідовність у протистоянні ворогові, цей авторитет почав падати, їх вплив зменшувався. Натомість, на 20-ті роки припадае бурхливе розростання націоналістичного руху, який набирає сили з кожним роком. Після ув'язнення у 1932 році одного з лідерів націоналістичного руху Дрогобиччини Зенона Коссака та страти на шибениці у Львові Василя Біласа й Дмитра Данилишина провідником ОУН Дрогобиччини стає товариш Коссака Мирослав Гураш-Грабовський.

Завдяки його самовідданій праці вся Дрогобиччина покривається мережею ОУН. У Гаях Вижніх створення ОУН пов'язане з іменем Григорія Івановича Скоропада (1912 р. н.). Після закінчення школи він вступив до Стрийської гімназії, де познайомився із Степаном Бандерою, який згодом неодноразово бував у Г. Скоропада в гостях. За почином С.Бандери та його друзів у гімназії створюється таемна націоналістична організація. Г. Скоропад стає членом організації, працює разом зі С. Бандерою. 3 часом він організовує підпільну сітку ОУН у Гаях Вижніx. Через кілька днів по відході Миколи Гука в Карпати Володимир Тунський отримав наказ відійти з групою в гори, де в той час перебувала на постої сотня УПА "Булава" Крім Тунського, до групи входили: Ярослав Семенович Блауцяк, Михайло Григорович Гук, Ярослав Якимович Гук. Вони пішли на Доброгостів, звідси на Орів, з Орова- в с. Коритище, де розташовувалася сотня. Тут уже був кулеметником Михайло Почаївський з Гаїв Вижніх.

Сотня нараховувала біля 200 чоловік. 3 часом сотня перебазовується до села Ластівка, де ї розмістили по стодолах. Поблизу Ластівки проходив кабель зв'язку, повстанці його пошкодили. Коли німці з ясовували причину розриву, повстанці вийшли із засідки і знищили німецький підрозділ. Iнша група німецьких солдатів напала на село Коритище і пограбувала його. Селяни поскаржилися командирові, він відправив чоту, щоб провчити непроханих гостей, що й було виконано. Пограбоване майно повернули селянам. У цих боях брали участь верхньогaївські повстанці. У кінці липня- на початку серпня 1944 року Верхньогаївська станиця отримала наказ прийнятий нагодувати сотню УПА прославленого командира Bасиля Андрусяка-Різуна. Це завдання було доручено Катерині Гук - Марушці. Сотня стояла на межі Уличнянського та Верхньогаївського лісу. Було зібрано чотири вози продуктів, їх везли вдень. Сотня нараховувала близько 130 чоловік. Однострої були різні: німецькі, радянські, цивільні. Сотня була дуже добре озброена, мала в своєму розпорядженні кулемети, легкі гармати. Ввечері вона була переправлена в Біничинський ліс, там Катерина Гук та Ярослав Кирилів передали сотню біничинській станиці.

Подальший її рух був спрямований в Карпати, де мало відбутися заприсяження відділів УПА. 5 та 6 серпня 1944 року Микола Гук у складі боївки Дзвінчука охороняв на краю сіл Свидник і Ластівка заприсяження сотень УПА-"Леви", "Булава", "Piзуна", а також дві охоронні чоти. В складі сотні "Булава" присягу приймали два верхньогаївці - Гук Ярослав та Почаївський Михайло. Після присяги сотні відійшла у свої терени, щоб продовжити боротьбу. Боївка Дзвінчука залишилася в цьому терені, рейдуючи по селах. 10 серпня група, в якій перебував М. Гук, прийшла вночі в село, щоб переночувати. Наступного дня на них напали німці. Група змушена була залишити село i перейги на протилежну гору. Iз встановленням у селі більшовицької адміністрації та введенням гарнізонів НКВС відбувалися сутички та збройні акції підпільників проти них. Взимку 1944-1945 років в Потоці була сутичка між двома повстанцями та енкаведистами. Повстанці перебували в помешканні Федорців Броніслави, де ім мали принести харчі.

Енкаведисти, дізнавшись, думали застати ix зненацька, але тільки зробили перші кроки, пролунали постріли, і один i3 окупантів загинув. Повстанці щасливо відійшли в ліс. Після цієї пригоди було проведено облаву. 19 cічня 1945 року в селі підпільники чисельністю до 15 чоловік здійснили напад на робітників Дрогобицького РО НКВС, які перебували в селі, в результаті чого були поранені дільничний уповноважений міліціонер Шінберов і міліціонер Шинкар. 19 травня 1945 року в селі підпільники в чисельності 5 чоловік вночі зайшли в дім голови сільської ради I. Л. Баб'яка і пострілами з автомата вбили його. Ці дві операції були проведені підпільниками на чолі з Галелюкою Павлом Миколайовичем Богуном (1918 р. н., хутір Біничі, с. Нижні Гаї). У листопаді 1945 року в селі була сутичка між підпільниками та енкаведистами, в результаті якої живим залишився лише один енкаведист. 

 БОРОТЬБА НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ ПРОТИ ОКУПАНТІВ У 20 – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 40-Х РОКІВ ХХ СТ. НА ПРИКЛАДІ МЕШКАНЦІВ СЕЛА ВЕРХНІ ГАЇ

Жителі села згадують, що після того, як військо ЗУНР відступили на схід і наші землі були окуповані, за повідомлення пана Бріха (орендував землі в графа Бєльського у Верхніх Гаях), населений пункт оточили польські улани (льотна жандармерія) і знущалися над селянами. Крім усних свідчень про ті жахливі події, низку повідомлень зафіксовано у джерелах, які згодом були використані дослідниками. Джерела інформують, що протягом 1919 – 1920 рр. у селі проводився польський окупаційний терор, зокрема, поляки застрелили 23-літнього хлопця; побили та інтернували майже всіх мужчин;зігнали дітей до дерев’яної дзвіниці і дзвіницю підпалили з метою отримати зізнання дітей проти своїх батьків. Крім цього, часто жандарми, входячи до хати, кажуть дати собі їсти, за гостинне прийняття розтягають відтак господиню на лаві і б’ють. 
 
Не відомо, чи було створено п’ятірку УВО у Верхніх Гаях, але відомо, що у другій половині 20-х рр. (приблизно 1926 р.) гаївчани Гук Степан, с. Павла та Блауцяк Іван, с. Семена здійснили знищувальну акцію проти орендатора Бріха, який був опорою окупаційного режиму в селі. Ними спалено фільварок (господарський двір) та стирти сухого сіна.Щоб придушити визвольний рух польська влада вдається до арештів його лідерів,діячів громадського руху, заборони діяльності національно-патріотичних організацій
тощо.Зокрема, наприкінці жовтня 1922 р. був заарештований мешканець Верхніх Гаїв, один із лідерів місцевого осередку Сільський Господар Онуфрій Лялюк (кравець).Згодом він перебував у Самбірській тюрмі.У Верхніх Гаях створення ОУН пов’язано з іменем Григорія Скоропада (1912 р. н.).Після закінчення сільської школи він вступив до Стрийської гімназії, де познайомився зі Степаном Бандерою, який згодом неодноразово бував у Григорія Скоропада в гостях.
 
Про діяльність оунівців у цей час на теренах села повідомляють і польські джерела, зокрема: на території гміни с. Гаї Верхні 1932 року в Потоці в саме полудне на грунті плебанськім під лісом члени ОУН замордували Гриника; на терені Гаї Верхні палено фільварні лани збіжжя. Відповіддю на акти терору і саботажу були акції пацифікації з боку поліції, які ще більше ускладнювали й так непросту ситуацію. Поступово діяльність ОУН знаходить усе більшу підтримку серед українського суспільства, її ряди поповнюються молодими патріотами. Верхньогаївська молодь також прихильно ставилася до націоналістичних ідей. Тому у 1937 р. була організована друга п’ятірка ОУН. Її провідником був Скоропад Олекса, с. Григорія, 1917 р. н.Після його арешту провідником п’ятірки та станичним стає Борис Микола, с. Стаха 1918 р. н. У 1940 р. він належав до районного проводу ОУН Юнак. З 1941 р. перейшов на нелегальне становище, бо його розшукувало НКВС. У п’ятірці був референтом ідеології. Функції референта зв’язку виконував Блауцяк Михайло, с. Семена, 1919 р. н. Військовим референтом у п’ятірці був Гук Михайло, с. Павла, 1919 р. н.У 1940 р. його призвали до Червоної армії. У 1941 р. він потрапив до німецького полону, звідки утік і повернувся додому.
 
Територія села Верхні Гаї та його околиці у цей час відіграють важливе стратегічне значення, оскільки на теренах села відбуваються вишколи членів ОУН, зустрічі та наради керівників місцевого підпілля. Як уже зазначалося, село слугувало пунктом зв’язку між Дрогобиччиною та Стрийщиною. Перед першою більшовицькою окупацією до Німеччини виїжджає мешканець села Калічак Микола, с. Михайла, 1918 р. н. Там він вступає до ОУН, а коли були організовувані дружини українських націоналістів (ДУН), стає вояком легіону Нахтігаль під командуванням сотника Романа Шухевича. Достеменно невідомо, скільки вихідців з села пройшли через катівні НКВС і не повернулися додому, але очевидно, їх було багато. Крім цього, слід відомо, що деякі верхньогаївські сім’ї були заарештовані та вивезені окупантами за межі України, а саме: Борис Михайло з жінкою, дочкою і сином, Борис Остап з дочкою і двома синами у квітні 1941 р.-до Казахстану, а Борис Федір з родиною 22 травня 1941 р.-в Сибір.
 
З проголошенням відновлення Української держави Організація українських націоналістів продовжує чисельно зростати. У той час у Болехівцях організовується трійка ОУН, до якої увійшли Василь Бур, Станкевич, Урбанович, вони підпорядковувалися проводу ОУН Юнак у Верхніх Гаях. Тоді ж Миколу Гука призначають підрайонним, а з 1942 р. районним провідником ОУН Юнак, а Володимира Тунського-підрайонним провідником. Микола Гук підтримував зв’язок із оунівцями з Модрич,куди возив звіти про роботу організації. 
 
Травень-червень 1944 р. активно розпочинається формування відділів УПА на Дрогобиччині. За наказом Дрогобицького проводу ОУН, кращих представників організації скерували до військових відділів. Зокрема, Микола Гук отримав наказ з’явитися у с. Болехівці, де йому було наказано йти до хорунжого Івана
Балейловича-Дзвінчука, командира ВО-5 Маківка. Із Миколою Гуком був ще один член ОУН та зв’язковий. По зв’язку вони пішли до с. Дережичі до зв’язкової Марії, де мали зустрітися з Дзвінчуком, але його вже не застали. Марія ж відправила їх у с. Попелі, де Дзвінчук дав цій групі нового зв’язкового, з яким вона пішла
в Карпати, у район с. Недільна. Дорогою до них долучилася ще дівчина з сітки ОУН. На базі в с. Недільна було близько 120 осіб. Микола Гук став членом боївки, яка безпосередньо підпорядковувалася командиру Дзвінчуку.
 
Тим часом у лісах Сколівщини на початку липня 1944 р. відбувся перший випуск старшинської школи УПА Олені і одночасно почався другий набір. Отримавши наказ від повітового Проводу ОУН, члени організації відправилися на збірний пункт у Карпати. У Верхніх Гаях зібралося 11 осіб: Гринь Гук, Ярослав Кирилів, Ярослав Блауцяк, Михайло Гук, Володимир Лесишин, Володимир Гук, Іван Блауцяк, Іван Лесишин, Михайло Чесний та їх керівник-Степан Скоропад. Група переходила через Улично на Орів, де переночувала, потім пішла в с. Довге, звідти-на гору Магура. Там пробула три дні. З 11 чоловік відібрали п’ять, яких залишили на вишколі: Івана Блауцяка, Ярослава Блауцяка, Володимира Гука, Володимира Лесишина, Івана Лесишина.
Інших відправили додому. 
 
Верхньогаївський самооборонний кущовий відділ формувався протягом тривалого часу-з серпня 1944 р. до квітня 1945 р. Першими вступили в кущ і творили його ядро члени ОУН, вояки дивізії СС Галичина та української поліції, які зі зброєю в руках перейшли за наказом проводу в підпілля: Іван Гук, Михайло Гук, Василь Гук,Іван Почаївський, Василь Скоропад, Степан Скоропад, Ярослав Скоропад, Василь Щудло. Першим командиром СКВ був Василь Скоропад. Село Верхні Гаї у 20 – першій половині 40-х рр. ХХ ст. було добре зорганізоване, мало розгалужену структуру ОУН. З виникненням УПА та СКВ молодь поповнює їхні ряди і веде активну збройну боротьбу проти окупантів. У нерівній боротьбі проти жорстокого ворога село зазнало значних матеріальних та людських утрат, проте збройна боротьба і участь у ній гаївчан залишила помітний слід як в історії села, так і в історії цілого краю.
 
Джерело: В. Ханас "Вони боролись за Україну (участь мешканців села Гаї Верхні в національно-визвольній боротьбі 30-50-х років ХХ ст."
Джерело: Дрогобичина - земля Івана Франка   
Джерело: "Нарис з історії села Верхні Гаї на Дрогобиччині" Володимир ХанасДжерело: "Село Гаї Верхні крізь призму століть" Володимир Ханас
Hosting Ukraine