До появи перших людей на території краю відносяться стоянки первісно–общинного ладу, кам’ яного віку . Істинними свідками тих давніх подій 12-13тис. р.т. є кам’яні знаряддя праці первісної людини , що були знайдені на території урочища Поліна і на околицях села , а саме : кам’яна сокира та кремінні наконечники стріл . Ці знаряддя знаходилися в шкільному музеї.

Про заснування села і перших жителів села відомості до нас дійшли за допомогою усних переказів :

а) на південній частині села було засновано монастир і церкву , що носила назву Яснолиця . За переказами одинокі жителі Прикарпаття переселялися до монастиря, будували навколо житло і доживали свій вік . Старожили пам’ятають руїни монастирського цвинтаря .

В північній частині села , між лісом Радичевим і річкою , в той час виникло інше невеличке поселення в кілька десятків хат . Воно свою назву отримало від того , що тут жили : повитуха , знахар, ворожбит . Ходили в той час люди до них "радитися" , за "порадою". Від цього і закріпилася назва Радичів. На сьогодні таку назву носить ліс у північній частині села . З розвитком продуктивних сил обидва поселення розросталися та злилися . Подальша історія розвитку така, як і більшості сіл.

У період монголо-татарської навали , розгроми докотилися і до наших країв. Татари взяли приступом сусіднє село Попелі і обложили укріплений монастир , що знаходився на території лісу , що зветься Дуброва. 

Після розгрому і спалення монастиря уцілілі жителі переселилися до Ясениці. Це місце і тепер носить назву Монастирище , де добре видно руїни земляного валу . По дорозі з села Ясениці до Дрогобича між лісами Заліссям і Дубровою є місце, що носить назву Таборище , що походить від слів татарський табір.

В кінці ХУІІ на поч.ХУІІІст. до села "пристали" родини козаків , які ймовірно повернулися на землі прадідів. Їхні прізвища : Мацьків, Колечків , Сеньків, Даньків, Вовків, Леськів. Ці прізвища і сьогодні найпоширеніші в селі .

В середині ХІУст. Галичина потрапила на кілька століть під іноземне панування . Бурхливий розвиток феодального ладу призвів до добре розвинутого ремесла , торгівлі . Основним промислом для ясеничан, крім сільськогосподарської діяльності ,було добування солі. Соляні джерела по сей день б’ють ключем-соровицею - так називали селяни їхню воду. Виварювання солі подарувало другу частину назви - Сільна . Але і сьогодні вживаються назви Ясениця Вижня (Верхня) , а друга Ясениця Нижня (Долішня), що ще раз підтверджує теорію злиття двох поселень.

Відомостей про побудову першої церкви Різдва Пресвятої Діви Марії у долішній частині села немає . Що ж до церкви у вижній частині села , то вона була тут з давніх - давен . За архівними документами відомо , що її , струхлявілу , було розібрано і на її місці в 1864році збудовано нову , і в цьому ж році освячено! Ця Церква була основною , а в долішньому кінці села- фімальною , тобто "дочірною".Ясениця-Сільна-село багате .У всіх навколишніх селах на знак знесення панщини ставили хрести , а ясеницька громада , зібравши гроші,уже в 1850 році приступила до будівництва каплиці. Її збудували швидко.Вона без змін існує понині, унікальна пам’ятка культури та історії . Ця каплиця обійшлась мешканцям Ясениці-Сільної , як інформував у 1850 році "Вісник для русинів австрійської держави" (мокрянський декан Лев Кордасевич) в 1786 ринських і 14 крейцарів". На цей час , Марія-Терезія ерцгерцогиня австрійська , королева Чехії і Угорщини, імператриця "Священної Римської імперії" почала реформи. Ясениця-Сільна була селом камеральним , свого пана не мала, був сільський війт, священик. Однак жителі підтримували прогресивні ідеї . Будівничим каплички був Григорій Стронський , хороший товариш Якова Франка – батька Івана Франка, крім Якова товаришував із одним із найкращих цехових ковалів м.Дрогобича – Шеленгевичем. Ідея ,що зародилася в ясеничанина , настільки патріотична та прогресивна , що її втілення залишилося одним із найяскравіших пам’яток архітектури , збудованих на честь скасування кріпосного права на західноукраїнських землях. 

 

Робота по будівництві проводилась Григорієм власноруч : мурував , проектував , розмальовував невеличкий іконостас , образи , розп’яття , огорожу . На жаль , в 70-их роках минулого століття, коли церкву було перетворено на "Будинок панахиди" і всі цінності були вивезені, як з церкви так із каплички.

З документів бачимо , що капличка будувалася приблизно два роки.Сьогодні важко уявити собі ідею цього високого людського патріотизму, відданості та незмірної любові до свого народу.Відрізнялася Ясениця-Сільна від сіл даної округи ще й тим , що тут віддавна жили люди горді , нащадки шляхти загродової . Шляхта з Ясениці-Сільної була українською . Титули їй надали польські королі за те , що її предки відзначились у боротьбі проти турків та татар .Дружина Якова Франка , Марія з роду Кульчицьких тягнула свою родовідну від роду Юрія Кульчицького , героя Віденської битви проти Османської імперії. 

Ясениця-Сільна була селом особливим , адже в ній жили шляхтичі . Людині ,що проштрафилася перед громадою , тут оголошувався бойкот , про який цікаво розповів Василь Франко , небіж Івана Франка, у книзі "Дрогобиччина - земля Івана Франка" , яка вийшла як 25-ий том Українського Архіву у 1973 році. "Для такого ,- писав Василь Франко ,- що попався під кару бойкоту не було іншої ради , як піти і перепросити громаду чи товариство до якого належав , або втікати з села. До провинившогося ніхто не відзивався , не відповідав на привітання . Це був найкращий і легкий спосіб ліквідувати всякого роду свари, чвари, пияцтво, непорозуміння , що часто між людьми траплялися.Тому в нашому селі не було чути про якісь несовісні вчинки , як крадіж , бійки, пияцтво та всякі інші збитки . У Самбірському повітовому суді такого роду справ зі свічкою не знайдеш."

Від Нагуєвич Ясениця-Сільна відмежувалася адміністративно в 1531 році на основі декрету короля Сигізмунда І . Згідно з даними актів ревізії Перемишлянської землі (1692р.) , Ясениця-Сільна була невеличким селом з 64 хатами та господарствами . Тільки 5 родин були вільними від панщини . Вони займали три чверті лану , а всього було 3 лани.

 

Великий вплив на Ясеницю-Сільну мали священики та вчителі. Якось складалось так ,що сюди прибували досвідчені , поважні пастирі. Ясениця-Сільна входила до мокрянського деканату Перемишльської десцезії . Найдавніші метрики села відносяться до 1785 року.У 1831 році холера забрала з села 148 людей . Долішня церка мала тоді 827 прихожан , а верхня 760 . Однак не відомо , скільки людей забрала холера – метричні книги Церкви зафіксували жертви тільки серед українців . У Ясениці-Сільній ще поляки та євреї . У 1839 році на парафію прибув Іван Ільницький однокурсник Маркіяна Шашкевича!!! В Ясениці – Сільній тоді була трикласна школа з українською мовою навчання , з трьома вчителями . Навчалося в ній 250 дітей. 

У 1906 році на парафію прийшов Іван Нагребецький . Він підтримав уселі дух патріотизму . У селі був громадський шпихлір , діяло братство тверезості. Освіта в селі відігравала важливу роль . Перша згадка про школу відноситься до 1790 р. Знаходилася вона в будинку біля хати Катерини Бориславської . Першим учителем був Гром , (ім’я його не відоме) , який знав азбуку і вмів рахувати . Пізніше був присланий "державний" вчитель Винницький .В 1887 році громада села побудувала трьох –класний будинок школу , на місці сьогоднішньої . Ця школа мала назву Етапові двоклясова школа . Школа біля Катерини Бориславської відома тим , що у 1863 – 1864 році тут здобув початкову освіту Іван Якович Франко. 

Ясениця багата на працю відомих людей та визначні місця .З 1912 року по 1914 рік у новій школі працює директором майбутній полковник січових стрільців Григорій Косак . Ця людина проводила велику роботу серед громади села . Він був організатором драматичного гуртка , створив касу допомоги селянам-біднякам , сприяв закриттю двох корчм. 

В 1913 році була відкрита , ще одна хата-читальня .За документами достеменно невідомо чи 1913 чи 1914році перед школою було встановлено погруддя Т.Г.Шевченка .Про це свідчать шкільні свідоцтва.

еріод Польський , радянський також насичений подіями . У селі побудовано амбулаторію , будинок Просвіти, церкву. Відкрито пам’ятники та пам’ятні знаки: "Воїнам УПА", "Могилу Січовим Стрільцям", "Воїнам загиблим у роки Великої Вітчизняної війни", пам’ятник Тарасу Григоровичу Шевченку. Його історія побудови також надзвичайна . Вона описана у книзі "Шевченко у краю Франка". Скільки відомих учених, митців , людей різних професій , що несли славу свого рідного села на цілий світ . Ця робота лише малесенька крапля великого моря історії Ясениці – Сільної . Скільки тем в ній не зачеплено , скільки сказано лише поверхово , скільки таємниць ще тримають у собі чепурні хати та сиві голови. Нескінченність у роботі для юних істориків , географів, археологів . Ми завжди гордилися тим , що ми Ясеничани і як показує історія нам є чим гордитися .

11 вересня 1892 р. двом учителям керівникові та молодшому учителеві школи с. Ясениця Сільна визначено однакову платню-ті ж 300 зл. на рік (щоправда, керівникові доплачувалося 50 зл.). Подібне скорочення оплат потрапила майже третина всіх учителів Галичини, зокрема усі сільські педагоги Дрогобиччини. На 1892 р. громада с. Літиня сплатила 3752 зл. 87 кр., а двір − 77 зл. 23 кр. податків, тобто, 3830,1 зл. Шість відсотків з цієї суми – 229,8 зл., але раніше (на 1.11.1889 р.) обидві конкуренційні сторони щорічно виплачували вчителеві Літинської школи 274 зл. 75 кр.

 

Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. грошова платня вчителя зросла. Було проведено грошову реформу, тож учителі почали отримувати заробітну плату у кронах.Напередодні війни платня сільського вчителя сягнула півтори тисячі крон на рік, однак за умови значного стажу роботи та обіймання посади сталого вчителя або керівника школи. В австрійський період платня вчителів залежала від місця праці, посади (сталий, тимчасовий), кваліфікації, років служби. Зокрема, у 1918 р. річна оплата праці керівника школи в Літині М. Макогонського складала 1700 крон, до якої додавалися декілька п’ятирічних додатків на суму 600 крон та доплата за керівництво школою – 100 крон.

 

Земельне забезпечення галицького вчительства повністю залежало від розмірів пришкільних ділянок, які з початку ХІХ ст., надавалися у користування дяковчителям. Під час реорганізації шкіл на етатичні ці ґрунти передавалися школі переважно з метою розведення саду шкілки дерев фруктових і навчання садівництву, а також учителеві для ведення відповідного господарства.У с. Ясениця Сільна громада виділила для школи (фруктового саду) і вчителя також дві парцели однаковою площею – 193 кв. сажні.

 

Джерело: Микола Галів  "Старожитності Дрогобиччини"