Центр

ПЛОЩА РИНОК

У всіх міст є адміністративний центр, що склався історично. У Дрогобичі таким центром бaгато століть залишається головна площа Ринок або просто-Ринок. На початку XX ст. на місці наріжного дому стояв двоповерховий дім з пізнішою аптекою Під білим орлом Емілії Сафрін. На першому поверсі були три вікна, на другому два клени. Саме там побачив світ письменник і художник єврейського походження Б. Шульц. Від 16 вересня 1914 р. до 14 травня 1915 р. місто окуповувала роcійська армія. Будинок з аптекою згоріли. На початку 1930 рр. на розчищеному місці спорудив кам'яницю купець Iсaак Berнер-молодший. На першому поверсі власник відкрив склеп тканин та одягу. Тоді ж згоріли і два прилеглі будинки. Перший стояв на тому місці, котре залишалось порожнім аж до 1970 p., і його закривали від площі міською Дошкою пошани. Відтак ії демонтували, щоб спорудити способом вставки адміністративний будинок міськвиконкому, за що його голові Григорію Бульбі оголосили догану. Виявляється, затрачені кошти мали піти на житлові потреби дрогобичан.

Далі в наступному домі працював склеп канцелярських товарів і дитячих забавок Міхала та Симона Вердінгерів, а в другому- палітурна майстерня чоловіка прокомуністичних поглядів Юліяна Бромовича. У кам'яниці з винарнею Генріка Блоха за СССР дрогобичан годувала Дієтична їдальня. У наш час її поділили два власники. У західній частині цього приміщення відкрилась крамниця парфумів Iмідж. Там на двох протилежних стінах збереглися майстерно виконані монументальні круглі барельефи із зображенням прикостельної вежі-дзвіниці, скульптури Залізний лицар, герба міста з соляними топками і ратушною вежею, української гімназії iм. I. Франка, церкви Св. Трійці, церкви Петра і Павла, Австро-Угорського банку, хоральної синагоги.

Ряд будинків продовжував єврейський кошерний ресторан Францішека Райзнера. Тут віруючим євреям пропонували м'ясні страви і продукти, але не зі свинини, якої вони не вживали, а переважно з курятини і риби. Після Другої світової війни ресторан поступився місцем молочному магазину. На куті пл. Ринку-вул. Слюсарської, нині С. Бандери, що веде до скверу на вул. Т. Шевченка, за СССР - 1 Травня, від жовтня 1911 р. діяв кінотеатр Уранос чи Уранія, згодом - Вавель, Ванда, за німців-Роксі, за СССР - ім. С. Кірова, за України- торгові точки кількох власників. Відомо що в цьому місці у XVIII ст. у власному домі мешкав сумної слави відомий дрогобицький єврейський лихвар, аферист і здирник Зельман Вольфович і торгував тканинами.

Північний ріг пл. Ринку після спалення москалями двоповерхової дрогерiї купця П. Віслоцького в 1915р. залишився незабудований. Дрогерією називали щось середнє між аптекою, парфумерним склепом і, по-сучасному, магазином хімічних реактивів. З дрогерією пов'язана трагічна оказія восени 1914-го. Російські солдати-мародери знайшли були тут французьку горілку - натирання від ревматизму. Вживши її, вони ледь не отруїлись. Біда звалила нещасних просто на хіднику. Після втрати дому П. Віслоцький переніс дрогерію на нинішню вул. І. Мазепи. Коли в серпні 1989-го зв'язківці прокладали телефонний кабель на північному куті пл. Ринку, ківш екскаватора пробив на півтораметровій глибині цегляне склепіння. Під ним відкрився тунель чи підвал, що колись служив складом дрогерії. Приміщення має до 2,5 метра висоти і тягнеться вниз до Малого Ринку метрів на 15, коли не більше. Знайдено напівзітлілі дошки від поличок, поржавілі цвяхи, забиті між цеглинами, осколки скляних пляшечок від реактивів. Добре, що вдалося відкрити цікаву пам'ятку і начебто законсервувати її. 

Через вул. Вузьку або Малуз цим домом сусідував салон одягу, де в стаpi часи тримав ресторан Драбік. Пізніше там був гастроном, відтак магазин Трикотаж. А в міжвоєнний період тут містився склеп Горовіца, який продавав вироби з металу і цемент. У наступному домі впродовж 1948-1988 p. проживала одна з перших кобзарок-бандуристок України, учениця письменника і кобзаря Гната Хоткевича Олеся Левадна 1905-1988 родом з Полтавщини. Голодна недоля привела її після Другоі світової війни до Дрогобича. Тут працювала в ансамблі Верховина і виступала на сцені.

Що стосується аптеки Г. Тоб'яшека, то у 1915 р. вона горіла разом з іншими наріжними домами на пл. Ринку, але не згоріла, була відновлена і зберегла спеціалізацію до початку XXI ст. Навпроти за СССР працював парфумерний магазин. Давніше на цьому місці стояла корчма. Її купив бориславський різник Кльось, розібрав і спорудив власну кам'яницю з м'ясарнею-склепом вудженини. До нього переважно ходили украінці - і з Дрогобича, і з повіту. На вул. Ковальській існувала друкарня Друкар, в якій побачила світ книга М. Мсцівуєвського - З дзеєв Дрогобича польською мовою. Друкували pізноманітну продукцію запрошення, вітання, книги, газети, афіші, бланки, квитанції і т. ін. Поряд з друкарнею знаходився також склеп Гофнера, який торгував хутром. Навіть таким екзотичним для дрогобичан, як коричневі шкірки австралійських кенгуру. Одна шкірка коштувала 35-40 злотих, а весь спід до пальта до 200 злотих. 

Повернувши за ріг, відвідувач склепу міг через широкий коридор поміж домами потрапити з пл. Ринку на вул. Жупну. Коридор між домами зберігся, але від площі замкнений новобудом кінця 1960- початку наприкінці руйнування старої забудови залишався фундамент одного дому. Розбирати його привезли зеків із «Бригідок». Їм пощастило знайти там цілий горщик із золотими монетами царської чеканки. Побачивши скарб, вони почали продавати перехожим 5-рубльові монети по 3 рублі, а 10-рубльові- по 5 рублів за штуку. Допоки приїхала міліція, частина скарбу пішла по руках. Пізніше з тих монет дехто тайкома вставляв собі золоті зуби, інші потрапили до колекціонерських клясерів місцевих і заїжджих нумізматів. 

Дальше на захід колись знаходився склеп капелюхів і черевиків. А в наpіжному з площею будинку тримав книгарню Якуб Пільпель. У нього були в продажу шкільні підручники та різноманітна художня література переважно польською і німецькою мовами, зрідка- українською. Біля пл. Ринку, на маленькій пл. Св. Бартоломея, нині вул. Ярослава Осмомисла, де за СССР знаходились юридична консультація і дві нотаріальні контори, а в цоколі - кав'ярня, в якій збирався клуб творчої інтелігенції, мав канцелярію адвокат Олександр Мартинович. Трошки оддалік працював Крайовий господарський банк. Тут обмінювали гроші, цінні папери, надавали інші послуги.

За церквою, як до Ринку, трохи ліворуч була площа, ущерть заповнена возами, де кричали візники, сварилися конюхи, які не могли роз їхатися, бо розворами зачеплювали один одного. Від Бориславського тракту на розі стояла давня корчма з 1860 року, до якої в базарні дні важко було доступитися. Вона вважалася трохи панською, бо мала заїзд на коні, широкі кімнати, мощені дильовими дошками, які час від часу мили, з гарним ганочком та вікнами, що на ніч закривалися віконницями. Ця корчма, на диво, пережила на своєму віку не одну трагедію та різні режими і залишилась стояти дотепер. Поряд із нею, навпроти входу в нормальну школу, стояли якісь халабуди, де продавали все, що продається, і все, що можна було купити. Їх наприкінці позаминулого століття знесли і на їх місці виріс красивий сецесійний будинок, на фронтоні якого напис, що він збудований 1901 року.

Давно нема будинку з цукернею Височанського. Залишився тільки спогад Івана Франка. До менше невинних розривок у житті гімназіастів,-писав Iван Франко у "Споминах із моїх гімназіальних часів",-належали гостини в пиварнях, яких у Дрогобичі було не багато; треба завважати, що порядної реставрації вроді тих, яких так багато у Львові, в Дрогобичі, невважаючи на його многолюдність, не було тоді. Була тільки одна цукорня русина Височанського, та тепер її також нема. Учителі збиралися звичайно в коріннім склепі Баєра, що шинкував також пивом, а ученики ходили також на пиво до жидівської пиварні на північно - східнім розі Ринку, якої назву я вже забув. Особливо в остатнім році гімназіальної науки наша кляса збиралася досить часто вечорами в тій пиварні, де при повних склянках ішли веселі розмови та товариські співи. Раз тільки, згадується мені, ми були таким більшим товариством у винній торговлі Штернбаха.

 Трактієрня Єгера стояла на північно-західному куті Ринку на розі вулиці Ковальської, що веде тепер до базару в Дрогобичі. Зараз там меморіал жертвам фашизму. 3 інших будинків, які були при Іванові Франку, не залишилось жодного. Ще за життя Івана Франка зникла цукерня русина Височанського, яка стояла на Ринку в будинку навпроти церкви Святої Трійці. Учителі збиралися в коріннім склепі Баєра, що шинкував пивом. Учні ходили по пиво до єврейської пиварні на північно-східному розі Ринку. "Особливо,- писав Іван Франко у своїх "Споминах з студентських часів",-в останнім році гімназіяльної науки наш клас збирався досить часто вечорами в тій каварні, де при повних шклянках ішли веселі розмови та товариські співи. Раз тільки, згадується мені, ми були таким більшим товариством у винній торгівлі Штернбаха.

Син властителя тої торгівлі, також ученик Дрогобицької гімназії, що йшов роком нижче мене, мав незвичайний талант до класичної філології і живе тепер у Кракові як професор університету і член польської Академії наук. Коли зібрані студенти хотіли повечеряти щось, то йшли до трактієрні Єгера, в якій, одначе, можна було, крім пива, дістати тільки свинину". Кам'яниця Вагмана, у якій замешкав молодий адвокат Євгеній Рафалович, "була з двома фронтонами, один, одноповерховий, виходив на Ринок, а другий, партерів, неначе флігель, виходив на бокову вулицю". В іншому місці читаємо: «Затильні вікна помешкання Рафаловича виходили в міський парк. А сама кам'яниця знаходилась «недалеко руської церкви». Отже, можна собі чітко уявити, що Рафалович мешкав приблизно там, де тепер ресторан Берізка, тільки трохи вище, ближче до Ринку. Неоднораз Євгеній Рафалович дивився на міський парк із його смереками, там він зустрівся з Регіною.

 

 

 

Джерело: "Дрогобич-місто Івана Франка" Петро Іванишин, Ігор Розлуцький.

                 "Дрогобич і дрогобичани" Роман Пастух

Hosting Ukraine