Мандрівка вулицями Дрогобича

 Колись Дрогобич був центром одноїменного повіту і числився у першій сотні найбільших австрійських і першому десятку найбільших галицьких міст. А на початку 1880-х років Дрогобич зовсім уже не був провінційним і тихим містом. Це була столиця промислового нафто-озокеритного району, так звана Галицька Каліфорнія, яка інтенсивно розбудовувалася. У місті відкривалися офіси великих закордонних фірм, будувалися капітальні адміністративні приміщення та розкішні кам'яниці, що дотепер є окрасою міста, створювалися громадські товариства, почали виходити газети. Завдяки чорному золоту місто стає індустріальним центром, підтримуючи зв'язки і зі Львовом і з Віднем - столицею імперії. Спливли роки, а місто залишилося — затишне і тихе. Тут особливо відчувається дух старої Галичини, де час спочиває у товстенних мурах оборонної вежі - дзвіниці. На площі Ринок збереглося багато пам'яток архітектури місцевого значення - це в основному були крамниці, ресторани, аптеки.

Посеред площі височіє ратуша, iсторія якої починається з XVI століття. У часи Франка це була двоповерхова будівля, зведена в 1829 році за проектом найвищої віденської будівельної влади. Перед нами Пресвятої Трійці, де, згідно з переказами, відбув першу Сповідь і прийняв перше Причастя Іван Франко, який не раз приходив сюди разом з учнями школи о. Василіян. Ця споруда у стилі бароко збудована у 1690 р. як римо - католицький костел св. Михаїла, а прилеглі приміщення добудовані значно пізніше як монастир ля отців - кармелітів. Цісар Йосиф I ліквідував монастир, а українська громада міста згодом викупила із релігійного фонду цю сакральну споруду. Поряд із церквою Пресвятої-Трійці розташовувалась Дрогобицька головна міська школа, яка перебувала під наглядом отців Василіян. На стіні будинку, де була школа оо. Василіян, розміщено меморіальну таблицю з барельефом I. Франка, яка засвідчує, що він тут навчався у 1864 - 1867 роках. 

Десь тут неподалік мешкав головний герой роману Перехресні стежки Євгеній Рафалович - його будинок стояв недалеко ринку і недалеко руської церкви, з видом на міський парк. Це на нинішній вулиці Завалля... Навпроти церкви, на розі площі Ринок і вулиці Бориславської колись містилася цукерня русина В. Височанського, яку часто відвідували дрогобицькі гімназисти. Будинок Височанського згорів під час I Світової війни, згодом і на цьому місці було впорядковано площу св. Трійці, тепер - В. Стефаника. У 1986 р. тут споруджено пам'ятник Василеві Стефанику, який навчався у Дрогобицькій гімназії. 

Якщо пройтися вулицею Бориславською вниз, недалеко від школи Василіян стояли кузня і будинок коваля Поплавського - товариша Якова Франка, зараз на цьому місці будинок N 2 на розі вул. Бориславської та Д. Галицького. Тут недовго мешкав I. Франко. Навчаючись у школі оо. Василіян, Франко проживав на стації у своєї далекої родички цьоці Кошицької - Гучинської. На розі вулиці Бориславської та Святого Юра колись стояв будинок шкільного учителя Василя Ратальського, до якого часто приходив I. Франко, буваючи в Дрогобичі. Вулиця Ставок Солоний виводить до - церкви св. Юра XV-XVII ст., яка - обов'язково замилує погляд, адже в мистеьких виданнях її називають , справжньою поемою в дереві. За давнім переказом, колись у - цій частині міста утворилось озеро, яке щораз збільшувалось. Hiхто не знав як цьому зарадити, аж доки одному чоловіку не приснився сон, що на березі озера треба збудувати церкву... За церквою розташована солеварня - жупа, феномен якої полягає в тому, що вона безперервно працює ще від XIII ст.

 Неподалік заводу Воздвиження церква Чесного Хреста XV - XVII ст., яка зводилась за кошти солеварні для її працівників. Далі повертаємо на вулицю Маріїнську, де на її перетині із сучасною - вулицею Юрія Дрогобича було друге постійне помешкання І. Франка - у а бондаря Мартина Корпака. Його син Іван раніше навчався разом з Іваном Франком у школі отців Василіян. Навпроти стояла пам'ятна колона св. Яна, споруджена y 1838 році на місці найдавнішої дрогобицької дерев'яної церкви Пречистої Діви Марї, яку 1339 року рескриптом короля перетворено на римо - католицький костел. Далі можна пройтися вулицею А. Mіцкевича. Саме цією дорогою, яка виходить на колишн вулицю Панську, мабуть, ходив Франко до гімназії. Цей так званий "аристократичний район багатих вілл". 

Пройдемось вулицею Шевченка вправо. Дотепер своєю імпозантністю виділяється дім на розі Т. Шевченка та Данила Галицького, у якому містився австро - угорський державний банк, згодом його надбудували. За банком пошта, звідки відправляв свої листи Iван Франко до друзів і знайомих у Львові, Стрию, Коломиї, Станіславові, Калуші та інших містах i селах Галичини. Неподалік видніється з кінчастими вежами і золотими хрестами костел Св. Бартоломея - пізньосередньовічна готична пам'ятка, заснована у 1392 році. Раніше частина сучасної вул. І. Франка, від Меморіалу Слави вниз носила назву Лішнянська. У 1926 р., вшановуючи 10-ті роковини від дня смерті поета, Дрогобицького культурно - просвітнього товариства Робітнича громада ім. I. Франка домігся від міської влади Дрогобича назвати цю вулицю іменем великого земляка. 21 червня відбулися організовані Робітничою громадою ім. I. Франка урочисті збори в приміщенні у кінотеатру Штука на вул. Т.Шевченка. 

Зліва вражає своєю красою колишне приміщення Дрогобицького - повітового староства - нині педагогічний ліцей. Саме тут був організований урочистий прийом на честь візиту ерцгерцога Карла Габсбурзького до Дрогобича у 1911 році. Поруч приміщення Дрогобицької повітової ради, споруджене у 1894 році Зараз тут розташований історичний відділ музею Дрогобиччина - вул. I. Франка, 32. На площі біля Народного дому iм. I. Франка бачимо величний пам'ятник Каменяреві, скульттори Василь Одрехівський, Яків Чайка та Eмануіл Мисько. 9 жовтня 1966 року на урочистому багатолюдному відкритті пам'ятника виступали письменники Олесь Гончар, Павло Загребельний, Іван Ле, Iрина Вільде та інші. 

Якщо повернути вліво на вулицю І. Чмоли, то вийдемо на околицю давнього Дрогобича до колишньої Приватної коедукаційної гімназії Українського педагогічного - товариства Рідна школа імені Івана Франка. Зараз у її приміщенні діє ЗСШ N 1. 20 червня 1926 р. у церкві Св. Трійці відбулась церковна панахида по Івану Франку і після цього багатолюдна колона, вшановуючи 10-ті роковини смерті письменника, и пройшла від центру міста до споруджуваної на народні кошти школи. У 1936 р. на фасаді з боку вулиці Сніжної, нині-Сагайдачного було встановлено меморіальну дошку з написом: "Великому синові України Іванові Франкові-Дрогобицька земля". Повертаємось знову на вулицю І. Франка, минаємо Малий Ринок і виходимо на вулицю Йосифа Левицького - священика, письменника, публіциста, автора першої галицько - руської граматики. Деякий час він був душпастиром у Нагуєвичах і, до речі, охрестив Івана Франка. 

У будинку навпроти - I. Мазепи, поряд з музично - драматичним театром ім. Ю. Дрогобича, 5 червня 1902 р. відбувся мітинг на знак солідарності зі страйком Львівських будівельників. На мітингу Іван Франко виголосив промову. Від 1908 року у цій будівлі знаходився Народний дім, який став осередком національно - культурного життя у місті. У травні 1912 р. відділ Дрогобицької управи Товариства взаємної помочі українського вчительства поставив тут драму I. Франка "Украдене щастя". Мандруючи вулицями Дрогобича, ми намагались відчути дух давнього міста, яке зростило Мислителя, Письменника, українського Мойсея. Відблиск слави його навік залишився на мурах і кам'яницях Дрогобича - міста, яке знане у світі завдяки генію Івана Франка.

Джерело: "Дрогобич Івана Франка" Зоряна Кордуба, Василь Пилип'юк.

 

Hosting Ukraine