Свою біографію вона веде від XVIII ст. У часи Франкового дитинства та юності це була неширока, в баюрах і болоті, без бокових хідників, майже польова дорога. Після дощу вона перетворювалась на суцільне місиво, подолати яке можна було возом, у високих чоботях чи босоніж. Із виникненням у Дрогобичі нафтопереробного заводу "Галіція" вулицю почали впорядковувати й забудовувати. Лівий бік вул. Бориславської відкривається другим фасадом кафедрального собору Св. Трійці Самбірсько-Дрогобицькoї єпархії УГКЦ. Навпроти церкви Св. Трійці за Австрії стояв вугловий дім із цукорнею Андрія Височанського. У травні 1915 р. при відступі з міста російські війська спалили його. Потерпілий переніс цукорню на вул. Ковальську, а місце залишилось порожнє. Наприкінці 1910-х і в 1920 рр. ділянка використовувалась для стоянки возів, від 1930 p. перетворилась на міську автобусну станцію, де проіснувала до 1950 рр. 

Спорудження наприкінці 1960рp. довгого п'ятиповерхового будинку, що починався від вул. Жупної, тягнеться по вул. Данила Галицького i повертає на вул. Бориславську майже до потічка Побуку. На самому розі вул. Бориславської-Данила Галицького була кузня Поплавського. Нижче, на місці п'ятиповерхівки з магазином "Спорттовари" стояв дім адвоката, керівника москвофільської партії на дрогобицькому терені Еліяша Винницького. За потічком у колишній кам'яниці С. Тарнавського за СССР працював дитячий садок, нині проектний заклад. Від вул. Бориславської попри нього вправо веде невеличка вул. Коминярська, яку за СССР перелицювали на Каменярську. Iсторичну назву повернуто в 1989 р. Отримала вона її від того, що тут переважно мешкали коминярі, якими керував майстер Логінський. Відомі також інші коминярі того часу: його дружина Матильда Логінська, Лев Оранцішек, Гнат і Францішек Тарковські. 

Через вулицю, над потічком Побуком, за Австрії стояла одна із шести єврейських гарбарень. То була простора дерев'яна шопа для вичинки шкіp свійських тварин. У цій же лівобічній закутині вул. Бориславської у повдовілої по чоловікові Iванові Кошицькому міщанки Єви з Романських Кошицької, званої цьоцею, проживав на станції, тобто на квартирі, учень нормальної школи отців Василіян I. Франко. Ще в 1970 рр. над Побуком, де височіє дев'ятиповерхівка колишнього проектно-конструкторського і технологічного бюро всесоюзного об'єднання Союзгазмашремонт (ПКТБ), а нині працюють десятки приватних офісів, діяв невеликий газобалонний цех машинобудівного заводу. До Другої світової війни у його приміщенні знаходилась слюсарна майстерня співвласників Й. Бреннера i M. Волосянського. По сусідству була слюсарна майстерня Йозефа Штаера. Підприємець лагодив вози і фіякри. 

За згаданим корпусом ПКТБ мав хату слюсар заводу "Галіція" Панич. Ріг вул. Бориславської-М. Шашкевича займав продуктовий склеп, а праворуч, на розі вул. Бориславської-Солоного Ставка стояв дім власника шкіряного склепу поблизу пл. Ринку Швабовича. У дворі будинків N 23 i 25 діяв паркетний цех. Далі мешкали різні ремісники. Невеликий за нинішніми мірками дім N 37 з дерев'яними колонами належав москвофілові суді В. Кузику, а N 20 майже навпроти і через вулицю-шевцю Войтовичу. На самому розі вул. Бориславської-М. Шашкевича, де на початку 1980 pp. побудували п'ятиповерхівку крилами на обидві вулиці, мав кам'яницю з продуктовим склепом єврей Лузар.Через цю вулицю праворуч стояла синагога, біля якої мав гарно орнаментований дім рабин. Неподалік стояла хата бондаря Щербака. Приміщення колишньої житлово-експлуатаційної контори 4 на вул. М. Шашкевича належали колись слюсареві Н. Зайферту.

 Вище за вул. Бориславською і паралельно до вул. М. Шашкевича є майже така ж за довжиною вул. Святого Юра-за ОССР Червоноармійська. Справа при повороті на неї з вул. Бориславської стояв одноповерховий, з ганком дім учителя виділової школи (нині СШ-3), Василя Ратальського. У невеликому будинку сталінської архітектури праворуч проживав керівник створеного у 1990 р. музичного гурту Соколи Михайло Мацялко. Угору за вул. Горішньою Брамою і дальше обабіч вул. Бориславської шириною до півтораста метрів тримала поле церква Св. Юра. Воно тягнулося аж до вершини горба і переходило на лівий бік вулиці. Унизу ліворуч працювала цегельня отців Василіян, яку орендував єврейський підприємець Озіяш Купферман. За залізничним переїздом, ліворуч видніється посивілий від часу колишній гуртожиток педінституту. Була то контора ще одного невеликого нафтопереробного заводу французьких акціонерів, котрий згорів у 1939 р. Горілчаний склад Леонарда Вишневського знаходився за цим же переїздом праворуч.

 Закінчується вул. Бориславська перед р. Тисьменицею. За нею розкинувся колишній присілок, село, а нині частина Дрогобича-Млинки. Вони продовжують вул. Бориславську аж до гори Тептюжа, що домінує над навколишньою міiсцевістю. Найзнанішою з млинківських родин була сім'я Кіцилів, з якої вийшов відомий український футболіст і тренер 1920-1930 рр. Костянтин Кіцила. Наприкінці 1930 рр. Млинки стали чималим селом. Дальше, на самісінькій горі Тептюжі згідно з легендою знаходилось стародавне поселення Бич, спалене ординцями. Ще на початку XX ст. там бачили руіни фундаментів і мурів, котрі сприймали за руїни Бича. Поза горою Тептюжем стародавній тракт збігає вниз. Звідси зоровим мандрівникам відкривається широка панорама довжелезного міста Борислава Туди їздять асфальтівкою в обхід нафтопереробного заводу.

 

 

 

 

Джерело: "Дрогобич і дрогобичани" Роман Пастух