вулиця Данила Галицького

Перший будинок справа, що виходить фасадом на вулицю Т.Шевченка, займав державний банк- і за Австрії, і за Польщі. Коло його входу постійно чергував поліцейський. Після Великої Вітчизняної війни, як надбудували третій поверх та реконструювали внутрішні приміщення, тут розмістився готель "Прикарпаття".

Зліва височіє старовинний костьол кінця ХІV- початку XVI ст. При ремонті в 1909- 1910 рр. у ньому замість цегляних зробили кам’яні карнизи над фундаментом та облицювали каменем зовнішню стінку фундаменту. Тоді ж встановлено залізну огорожу. На території костьолу був у давнину цвинтар. За переказами, на цьому місці існувала  у далекі часи православна церква. Збереглася тільки між входом в "Укртелеком" та костьолом висока мурована арка. На ній привертають увагу прикріплені в овальних нішах склепіння образ Матері Божої (від вулиці) і старовинний герб міста Дрогобича (від костьолу), виготовлені в металі. Їх зображення були свого часу передбачливо заштукатурені, завдяки чому вціліли і сьогодні являють історичну й мистецьку цінність.

На місці теперішнього центрального поштового зв’язку № 3 Львівської дирекції ПАТ "Укрпошта" знаходилась невелика пошта, приміщення якої неодноразово перебудовувалось. Перша пошта в Дрогобичі почала діяти ще 1756 року як напівурядова. Нижче стояло кілька одноповерхових хаток міщан. Майже всі вони знесені для розчистки території під сучасний центральний поштовий зв’язок.

А будинок зліва, де нині знаходиться "Укртелеком", у період польської окупації Дрогобича належав власникові цегельні на Заліссі Фуксу, який здавав його в оренду. Тут працювали  квітковий, хлібний, булочний та інші склепи; поряд торгували різним крамом.

Красивий кутовий дім з підвальним кафе "Остерія" (колишній "Мисливський погрібець") споруджено в 1903 році. Йоговласник - пекар Я.Нев’ядомський мешкав коло своєї пекарні на вулиці Війтівська Гора, а тут знаходилась каса, куди люди вкладали гроші і могли позичати їх. За багато десятиліть штукатурка на будинку не осипалась: тоді до розчину додавали молоко, що робило його стійким.

Мало хто знає, що через дорогу стояла висока кругла кам’яна колона зі скульптурою Флоріана- патрона міських пожежників. Сам покровитель мав на голові шолом, а в руці тримав відро. Чому ця примітна колона стояла саме тут, на Ягеллонській вулиці? Неподалік знаходилась криниця, викопана, мабуть, ще в XVI ст. З неї і брали воду для гасіння пожеж. Після війни криницю засипали, колону знесли і місто втралило якийсь штрих своєрідності. Натомість споруджено непоказний будиночок з виходом на теперішню вулицю Юрія Дрогобича. Ріг її та Жупної нині відкритий, вільний. Колись же тут тулилась стара дерев’яна корчма.

А за вул. Жупною (сьогодні на цьому місці проектний інститут) стояло ще кілька будівель, серед них дерев’яний ресторан Вайнгартена. Звичайний собі ресторан. Жив у Дрогобичі вуличний майстер Тадеуш Гінтнер. Їдучи бричкою перевіряти, як прапцюють робітники, Гінтнер тут снідав. Потім купляв у капелюх рогаликів, а також пиво. Рогаликами годував коня, а пива давав йому замість води. Кінь згодом так привчився до цієї трапези, що сам зупинявся коло ресторану і не рушав з місця, поки його не пригостять.

Через один дім працював ресторан Широкої, званий так від прізвища чи прізвиська власниці. То й справді була дуже огрядна жінка. Вона варила гишки (холодець), продавала на базарі, зібрала достатньо грошей і відкрила цей ресторан. У понеділок тут зупинялись десятки возів, і фірмани не пропускали нагоди відвідати заклад. Поміж цими ресторанами знаходилась синагога, за нею, в дворі,- завод охолоджуючих напоїв Е.Курцмана.  Содову воду розвозили на підводах до склепів. На самому куті вулиць Данила Галицького і Бориславської стояла велика кузня Поплавського. Майстер з челядниками підковували коней, лагодили реманент тощо.

Через дорогу, з боку Ринку, в триповерховій кам’яниці був склад меблів, а нагорі жили міщани. Наприкінці 20-х років, коли до Дрогобича підвели  електроенергію, неподалік побудували трансформаторну станцію. Попід мурами огорожі церкви св.Трійці тулилися численні дерев’яні будки з усяким крамом. З поближньої криниці люди брали воду напувати коней, як їхали на базар чи з базару.

Взагалі-то ця вулиця нічим особливим не відрізнялася від інших- була невеликою, невпорядкованою, хіба що гамірнішою, бо прилягала до  Ринку.

 

 Колись цю вулицю називали Ягеллонською, за СССР - Комсомольською. Вела від нинішньої вул. Т. Шевченка до вул. Бориславської. Була вузькою, зашутрованою. Для пішоходів служив вузенький хідник з правого боку (якщо дивитися від костелу). Зліва височіє кафедральний костел XIV-XVI ст. На території костелу існував цвинтар. За других совітів паркан перенесли до СШ-4 на вул. Стрийській. Збереглася тільки висока мурована арка перед поштою. На ній привертає увагу розташований в овальній ніші склепіння образ Матері Божої, а від пошти в такій же ніші-герб Дрогобича австрійського періоду, виготовлені в металі. Навпроти костелу за СССР існував районний вузол зв' язку. Там же знаходилась невелика пошта, приміщення якої кілька разів перебудовувалось. Для інформації: перша пошта в Дрогобичі діяла від 1756 р. як напівурядова. Нижче стояло кілька одноповерхових хаток міщан. 

Навпроти костелу за СССР існував районний вузол зв'язку. Там же знаходилась невелика пошта, приміщення якої кілька разів перебудовувалось. Красивий наріжний двоповерховий дім на вул. Данила Галицького- Жупній спорудив у 1903 р. підприємець-пекар, відтак бургомістр Дрогобича Я. Нев'ядомський. Мешкав поряд зі своєю найпотужнішою в місті паровою пекарнею на вул. Війтівській Горі. Мало кому відомо, що через дорогу від радіостудії Франкова земля, на початку нинішньої вул. Юрія Дрогобича височіла кругла кам'яна колона зі скульптурою св. Флоріана-патрона міських пожежників. Покровителя зобразили у вигляді античного воїна з шоломом на голові і з відром у руці. 

Дальше вниз за вул. Жупною за СССР звели п'ятиповерховий гуртожиток будівельного тресту. Через кілька десятиліть його мусили розібрати через загрозливі тріщини і відхід задньої стіни, викликані підземними грунтами-пливунами. Наступну кількаповерхівку тих же часів займав про- ектний інститут УкрДIПРОНДІнафта, ще наступну на розі вул. Данила Галицького-Бориславської - трест Дрогобичпромбуд. Колись же там стояло кілька невеликих домів. Серед них - помешкання власника цегельні на Заліссі С. Фухса і дерев'яний ресторан Вайнгартена.

Повз один дім дальше працював ресторан Широкої, званий так від прізвища чи прізвиська власниці. То справді була дуже теньга жінка. Варила холодець, продавала на базарі, зібрала достатньо грошей і відкрила цей ресторан. Поміж цими ресторанами знаходилась синагога, а за нею в дворі-завод прохолодних напоїв Е. Курцмана. На самому розі вул. Данила Галицького-Бориславської щодня дзвеніла кованим металом і пахкала вугільним димом велика кузня Поплавського. Майстер із челядниками кували коней, лагодили знаряддя праці, реманент тощо. Через дорогу, але з боку пл. Ринку, в триповерховій кам яниці містився склад меблів, за СССР аптечний склад, а нагорі жили міщани.

Минули десятиліття. Старе приміщення поступилось місцем новому модерному будинку Дрогобицької духовної семінарії. Наприкінці 1920 рр., коли до Дрогобича підвели електрику, неподалік побудували трансформаторну підстанцію. Взагалі-то ця вулиця нічим особливим не відрізнялась від інших. Була невеликою, невпорядкованою, брудною, хіба що гамірншою, бо прилягала до пл. Ринку. Після Другої світової війни знесли чимало будинків, які могли ще довго служити міщанам Дрогобича. 

 

Джерело: "Дрогобич і дрогобичани" Роман Пастух

Джерело:Вулицями старого Дрогобича. Р.Пастух.

Hosting Ukraine