вулиця Горішня Брама

 Це одна з багатьох вулиць Дрогобича, якій не пощастило зберегти свою первісну назву - Ясеницька. Після Великої Вітчизняної війни Горішній Брамі на короткий час було присвоєно  ім'я К. Маркса. Але дуже швидко помилку виправили . Згадаємо принагідно перейменування у 1982 р. Самбірської на вулицю 60 - річчя СРСР, хибність котрого теж стала очевидною. Повернення через сім років історичної назви цій вулиці ще раз показало, як зважено, мудро і некон'юнктурно слід вирішувати подібні питання.                                                     Горішня Брама . Звідки походить така назва, від якої теж віє давниною? Як стверджують дослідники історії Дрогобича, колись до міста вели чотири брами: Жупна, Львівська, Замкова та Угорська. На родні перекази говорять про існування ще й Горішньої Брами, яка знаходилась на нинішній однойменній вулиці, вище від сільзаводу, біля будинку номер 14. У 1989 р. реставратор Дрогобицького краєзнавчого музею Левко Скоп виявив поміж старовинними іконами церкви Воздвиження невеличку ікону на дощечці із зображенням сільзаводу та брами. Можливо, це і є зображення Горішньої Брами, розповідь про яку переходить із покоління в покоління?      Є підстави вважати, що ця брама не лише виконувала оборонні функції, а й служила, так би мовити, конртольно-пропускним пунктом для тих, хто возив дрогобицьку сіль. Згодом назва споруди стала асоціюватися з усією вулицею. Час не пощадив будівлю, але назва її залишилась жити.                                           На початку вулиці, зліва, лежало поле церкви св. Юра, на куті був склад пиломатріалів. Справа два буднки належали міським урядникам Гучинським. Далі мешкали господарі Крайчики, коваль Іван Кушнір, на прізвисько Гіц. За молотобійця цому правили син або донька. Далі мав дім різник Кобрин.                                   Коло потічка зберігся будинок номер 61 з високим підвалом. У власника Томідальського його винаймало до першої світової війни спортивно - гімнастичне товариство "Сокіл".                                                                           Минаємо колишні помешкання слюсаря Греха, інженера - архітектора Левицького, коваля Сирватки, кравця, активіста "Просвіти" і співака хору "Боян" Петра Косакевича, адваката Г. Кузіва, возногоТеофіля Шапайла, бориславського "вибушника" Миколаївського, довголітнього скарбника товариства "Робітнича громада" Івана Катрича, секретаря цього ж товариства Євгена Вельгуша, будівельного техніка Топольницького. Здавна тут жили і сім'ї Голубінок, Модрицьких та ін.                                                                                                                       Коваль Сирватка був власником найвідомішою і найбільшої кузні у старому Дрогобичі, яких налічувалосьдо двадцяти. Разом з двома челядниками від здійснював окуття возів та повозів для перевезення пасажирів. Повози мали покриття у вигляді шкіряного капюшона. Замовниками коваля були переважно багаті міщани і Сирватка брав з них добру платню. Але його робота заслуговувала цього. Виготовляли в кузні також плуги, борони, рала,мотики і ще багато чого. Підковували й коней - по шість злотих за одного. Коли челядники повністю опановували нелегке ковальське ремесло, вони складали "іспит майстерності" і лише тоді отримували право на відкриття власної кузні.                                                                                                               Крім Сирватки, мали свої кузні вже згадувані Г. Мороз, М. Мороз, Штаєр, Мацюрак, Хруневич, Кузікевич з вулиці Бориславської, Й. Коссак з теперішньої вулиці Лесі Українки, а також ще один Мороз ( його кузня стояла на початку нинішньої вулиці М. Грушевського, зліва), П. Копач з вулиці Самбірської, Кушнір з вулиці Цвинтарної та ін.                                                                                                                                                               Біля розвилки вулиць стояла кузня Лемеха. Коли її знесли, тут вимурували високий фундамент і встановили велику дерев'яну бочку з водою на випадок пожежі. Після Великої Вітчизняної війни розвилку впорядкували.   Залишаються позаду старі хати кравця Бориславського, коваля Мудрика (поряд була його кузня). Взагалі, цілий куток на Горішній Брамі був заселений Мудриками.                                                                                         Решту будинків до закінчення вулиці і повороту на Борислав споруджено в повоєннийчас. У давнину тут було поле, яке тягнулось до залізничної колії поблизу Борислава, а ще раніше - аж до річки Тисменниці.                     

 

На початку вулиці, зліва, лежало поле церкви Св. Юра. На розі був склад пиломатеріалів. Справа два будинки належали міським урядникам Гучинським. Далі мешкали господарі Крайчики, коваль Іван Кушнір на прізвисько Гіц. За молотобійця йому правили син або донька. Далі мав дім різник Кобрин. Коло потічка зберігся будинок 61 з високим підвалом власника Його винаймало до Першої світової війни спортивно-гімнастичне Товариство Сокіл. На один номер більше числилось за Австрії обійстя дяка-диригента церкви Св. Трійці Василя Вельгуша. Він почав його обживати від прибутку з крамниці, відкритої у передміщанина Антона Кушніра. Потім побудував власну домівку і переніс туди крамницю Будучність. Пізніше над потічком навпроти солеварні відкрив свій продуктовий склеп Грех, далі y 10-й хаті від садиби Топольницьких-склеп мішаних товарів еврей Блайхер. Ще про Метельських. Колись на цьому грунті, який вони купили у передміщан Ладик, стояла стара хата, де народився церковно-реліrійний діяч, монах ЧСВВ, єпископ Василь Ладика 1884-1956. 

Десята хата від Топольницьких. Наприкінці XIX-го-поч. XX ст. перший з відомих носіїв цього прізвища, уродженець села Білинки на Самбірщині Пантелеймон Задорожний пристав до дівчини з Перемишля. Служив офіцером австрійської армії. У 1910 р. cім'я переселилась до Дрогобича. Замешкали на вул. Сніжній, нині П. Сагайдачного у господарів Бориславських, далі в Ілька Кушніра на вул. Горішній Брамі. Тато працював судовим урядником, добре заробляв і з часом побудувався на вул. Церковній, нині М. Коцюбинського. За кращої нагоди він продав цю хату і на початку 1920 рp. замість неї спорудив червону кам'яницю під 64 на горбку правобіч. 

Далі помешкання слюсаря Греха, архітектора Левицького, коваля Станіслава Сирватки, кравця, активіста Просвіти і співака хору Боян Петра Кошалкевича, адвоката . Кузіва, возного Теофіля Шипайла, бориславського вибушника Миколаївського, довголітнього скарбника Товариства Робітнича громада ім. I. Франка Івана Катрича, секретаря цього ж Товариства Євгена Вельгуша, будівельного техніка Топольницького. Здавна тут жили і сім'ї Голубінок, Модрицьких та інші передміщани. Коваль С. Сирватка був свого часу власником найвідомішої і найбільшої кузні у старому Дрогобичі, яких налічувалось до двадцяти. Разом із двома челядниками вони робили окуття до возів та повозів для перевезення пасажирів. Повози мали дашок у вигляді шкіряної відлоги. Замовниками коваля були переважно багаті міщани, і С. Сирватка брав з них належну платню. Але його робота вартувала цього. 

Крім С. Сирватки, у Дрогобичі мали свої кузні Г. Мороз, М. Мороз, Мацюрак, Хруневич, Кузікевич з вул. Стрийської, Поплавський, Голуб і Штаєр з вул. Бориславської, Й. Коссак з вул. Лесі Українки, а також ще один Мороз, чия кузня стояла на початку нинішньої вул. М. Грушевського зліва, П. Копач із вул. Самбірської, Кушнір з вул. Цвинтарної. Відомі й інші ковалі міжвоенного Дрогобича: Мар'ян Журавецький з вул. Трускавецької, Владислав Худикевич з вул. Стрийської, Теодор Паздьоха з нинішньої вул. В. Чорновола, Йозеф Пільх з нинішньої вул. М. Грушевського, Михайло Якубовський з нинішньої вул. Лесi Українки, ін.

А біля роздоріжжя вул. Завіжної-Горішньої Брами стояла кузня Лемеха. Коли її знесли, тут вимурували високий фундамент і встановили велику дерев'яну бочку з водою на випадок пожежі. Після Другої світової війни роздоріжжя впорядкували. Залишаються позаду старі хати кравця Івана Бориславського, коваля Мудрика, порядзякою стояла його кузня. Взагалі-то цілий куток на вул. Горішній Брамі заселяли Мудрики. Що стосується I. Бориславського, то в нього певний час діяла читальня Просвіти. Звідси вона перенеслася до Гавриляка, далі до Григорія Слив'яка на тій же вулиці. Зібравши грошей, громада купила невеликий дім 17 на вул. Тихій. Належав він столярові Котовичу.

Головував у цій читальні радний магістрату Микола Мицавка з вул. Завіжної. Змішаним хором диригував Iван Яремко з вул. Горішньої Брами. Хористи співали на Службі Божій у церквах, на Різдвяні та Великодні свята, урочистих академіях на честь Т. Шевченка, I. Франка. На концерти в села іздили фірами. Квитки там коштували 20-30грошів і витрачались на потреби читальні. До групи найактивніших членів читальні, хористів і акторів-аматорів належали слюсар Володимир Кушнір, столяр Юліян Бориславський, господарі Зенон Знак і Василь Борис, господині Ольга Флюнт, Галина Кушнір.

 Решту будинків до кінця вулиці й повороту до Борислава споруджено після Другої світової війни. У давнину тут було поле, яке тягнулось аж до залізничної колії поблизу Борислава, а ще раніше-до р. Тисьмениці. Mісто поволі розросталось і відчувало потребу в нових околичних земельних ділянках. Так було раніше на вул. Стрийській, Трускавецькій, Бориславській, Самбірській, Спортивній, I. Котляревського. Так було й тут. І ця тенденція триває...

             

Джерело: Роман Пастух

Джерело: "Дрогобич і дрогобичани" Роман Пастух

Hosting Ukraine