Починається вулиця майже від центру міста. При повороті до неї з вул. Т. Шевченка стоїть одноповерхова стара кам'яниця. Через дорогу навпроти існувала гарбарня для вичинки шкір. Від неі отримала назву вул. Гарбарська, нині М. Лисенка.

Зеленим оазисом посеред Дрогобича став сквер за будинком пропінації. Колись ця ділянка, обнесена високим мурованим парканом, належала пробоству і служила римо-католицьким ксьондзам за сад і город. На протилежному боці вулиці мешкали в хатках і більших домах евреї. На розі вул. Зеленої-Св. Бартоломея фотограф Натан Ліберман тримав невелике фотоательє. За перехрестям вул. I. Франка-О. Нижанківського існувало ще одне корзо - місце прогулянок міщан. Назва пішла від латинського слова кур-сус - вільно рухатися. Так називалась головна вулиця стародавнього Рима, від якої походить італійське слово корзо-біг.

Справа відкривається міський Будинок культури, а за України- Народний дім ім. I. Франка. Давніше тут було старе одноповерхове дерев яне помешкання довголітнього отця-катехита цісарсько-королівської та української гімназій, монаха ЧССВ, шкільного радника Полієвкта Кмита. Продовгуватий будинок по суcідству з Народним домом ім. I. Франка тривалий час служив оселею музикознавця, диригента, декана музпедфакультету Лева Коцана. У четвер 8 жовтня 1896 р. після Меси в парафіяльному костелі Св. Бартоломея відбулось урочисте освячення і відкриття нового Дрогобицької державної гімназії ім. Франца-Йосифа I. У ньому взяла участь делегація Королівства Галичини і Лодомерії в складі ціcaрського намісника Галичини Євстахія Сангушка, віце-президента Крайової шкільної ради Михайла Бобринського, радника Галицького намісництва Г. Маутнера, інспектора середніх шкіл В.-П. Дворського, шкільного радника ксьондза каноніка А. Торонського, інших офіційних oсіб. 

Hеабияким авторитетоміориrіналом вважався М. Кравчишин, який мешкав у одноповерховому дерев'яному будинку поряд з гімназією, навпроти нинішнього музпеду. Він не знав пощади до лінивих учнів і з неприхованим задоволенням ставив їм цваєри-двійки. Навпроти адмінкорпусу педуніверситету за Польш спорудили кількаквартирну кам'яницю в стилі конструктивізму. У 1945. 1946 p. в одній із квартир проживав пасинок полковника НКВД Жолтіков Довкола будинку височів дерев'яний паркан. Цілодобова міліцейська охорона дозволяла входити тільки за спеціальними перепустками. 

Навпроти, в дерев'яному домі, мешкали вчителі державної польської пімназії. Будинок 38 займав польський кооператив, а згодом комicapiaт міської поліції. На другому боці вулиці стоїть дерев'яна хата з двома круглими колонами. Це колишне помешкання Олександра Гінтнера, брата дорожнього майстра Тадеуша Гінтнера. О. Гінтнер був власником похоронного бюро. Перед приміщенням історичного відділу краєзнавчого Дрогобиччина не обминути двоповерхової житлової кам'яниці, за якою вузенька вуличка-стежка виводить до вул. Лeci Українки. Від серпня 1944 р. в ньому знаходився районний відділ НКВД. Вікна камеру двох крайніх кімнатах першого поверху забили дошкамий обснували колючим дротом. Люди знали, що там коїться, заздалегідь переходили на протилежний бік вулиці і поспішно минали страшний дім.

Є на вул. І. Франка, майже біля виходу на вул. Самбірську, гарна кам'яниця, що належала адвокатові Володимирові Ільницькому 1877-1942. Кут вул. І. Франка-Самбірської - завдяки зручному розташуванню в напрямку до Самбора ділянка приваблювала підприємливих ділків. Не дивно, чому тут виросла корчма. Про неї та військовий меморіал на її місці йдеться у нарисі про вул. Самбірську. А вул. I. Франка збігає донизу. Зліва і справа мешкали впереміш українські, польські та еврейські сім'ї майстра-кахляра Самолевича, чиї кахельні печі десь ще донині милують зір, інженера I. Татарського, шевця Дашка, різника Д. Лунишина, слюсаря Губицького, різника П. Василькевича та інших. 3-поміж їхніх загалом звичайних помешкань вирізнялася двоповерхова кам'яниця ном.14 віще-директора заводу Галіція, власника парового тартака на вул. Грюнвальдській, нині Трускавецька Й. Кумеркера.

Там, де вулиця збігла вниз, жебонить потічок. Одразу за ним зліва був чималий ставок, на якому взимку катались на ковзанах. У будинку Михайла Бориславського мешкав учитель чотирикласної школи на вул. Чесного Хреста, нині Зварицька, а також біля костелу Iван Думін. Неподалік мали посілість Михайлівські. У 1932 р. її купив священик-катехит української гімназії о. Йосиф Петракевич і через два роки спорудив замість старої хати новий дім. Десь у цьому місці стояла хата передміщанина Hімиловича, в якого було шестеро синів. У нього в комірному певний час мешкав професор української гімназії I. Чмола з сім'єю, доки побудував свій дім на нинішній вул. В. Стуса. 

Багато років у нижній частині вул. І. Франка, в домі N 124 довоенної побудови мешкала шляхетна й скромна наукова співробітниця Дрогобицького краєзнавчого музею Дарія Беч-Огієнко. Біля церкви Різдва Пресвятоі Богородиці в хаті ном. 152 мешкав один iз активних діячів національного відродження на Дрогобиччині кінця 1980-поч. 1990 pp. Тадей Миджин. За його ініціативою був відновлений пасажирський потяг на два вагони Дрогобич-Борислав. Наприкінці вулиці у будинку під 131 мешкали Стецюцяки. У хатині на горбочку справа, коли прошкувати на вул. Зварицьку, мешкав міщанин Михайло Коваль. 

Вулиця Франкового імені. Вона пам'ятає Великого Каменяра, як ніяка інша. Нею як найкоротшою дорогою через села Лішню та Унятичі поет багато разів ходив і їздив до рідного села Нагуєвичів. Від цього вулиця видається ще ріднішою, ще ближчою для його нащадків...

Джерело: "Дрогобич і дрогобичани" Роман Пастух