вулиця Івана Мазепи

З- поміж вулиць Дрогобича, вулиця І.Мазепи, мабуть, найгомінкіша: на ній та поряд зосереджено побутові і торгові заклади, в які щодня заходять городяни та приїжджі гості.

Не менш гомінкою була ця вулиця і в давні часи, адже вона знаходиться в самому центрі міста, тому купці, промисловці, адвокати та інші представники ділового Дрогобича завжди намагалися відкрити тут свої контори, магазини, канцелярії. В час існування Західно-Української Народної Ресапубліки їй присвоєно ім’я гетьмана Мазепи, а в період польської окупації - маршала Пілсудського. Маршал був диктатором поміщицької Польщі і на західно-українських землях провадив жорстоку колонізаторську політику. Після Великої Вітчизняної війни і до 1990 року вулиця називалася ім’ям Дзержинського.

У  будинку №2, де діяв магазин електротоварів "Сяйво", знаходилась цукорня купця Ю.Федевича. Він т оргував кавою, чаєм, тістечками, не відмовляв і любителям хмільного. Згодом Ю.Федевич збудував велику кам’яницю на вул.Лесі Українки (колишня назва Собеського).

У будинку № 6, де знаходився колишній магазин "Морозко" стриянин Пиць тримав склеп, пропонуючи клієнтам добре м’ясо, буженину.

Будинок № 8 належав Й.Фрідману, котрий займався адвокатською практикою.

На місці сучасного книжкового магазину "Каменяр" стояв одноповерховий будинок І.Шумахера - різника, який мав свій м’ясний магазин.

Кут вулиці Мазепи та Й.Левицького займала друкарня. За часів Австро-Угорщини  її власником був Ф.Жупник.

Цілий квартал з фасадами   на чотири боки займають будинок магазину "Дитячий світ" та ще ряд інших торгових точок, установ, гуртожиток педуніверситету.

Сам будинок постав на місці колишнього скверу. Це місце в другій половині 20-х років ХХ ст. магістрат надав купцеві Рапопорту. Протягом 25 років той мав право здавати дім під склепи, збирати податок з власників, після чого повернути його магістратові.

На вул.І.Мазепи діяла колись єврейська божниця. Якщо в найбільшій "хоральній" синагозі могли молитися усі євреї Дрогобича, то на вул.Мазепи- лише інтелігенція. Відразу за синагогою зберігся дім купця Вакшеля.

Перейшовши на протилежний бік вулиці. зупинимось біля житлового будинку № 22/1. Стояла на цьому місці непоказна хатина  каменяра Теофіля Валігури, який у майстерні поряд виготовляв надгробки. Розбагатівши, розвалив хатину і побудував гарний дім. Сусідував з ним адвокат Гринь Кузів, чия контора містилася на місці теперішньої перукарні.

 

 У гарному будинку N 2, де за СССР і нині є крамниця Сяйво, знаходилась цукорня купця Юліяна Федевича. Цей чоловік походив з Мостиського району, мав підприємницьку натуру, тож зумів зібрати грошей і відкрити тут, сказати б по-сьогоднішньому, кав'ярню. Торгував кавою, чаєм, тістечками. Не відмовляв і любителям хмільного. Втім, не лише він, але й інші власники подібних закладів діяли за принципом: гроші не пахнуть, аби лише зароблені чесною працею. Згодом Ю. Федевич збудував собі велику кам'яницю на нинішній Лесі Українки, а неподалік- і синові Левкові Федевичу. Казали, Ю. Федевич вимушено доживав віку не у власній оселі, а в комунальній квартирі в одному з будинків на початку нинішньої вул. М. Грушевського.

Через один номер був дім з крамницею Морозко, де у спекотний день справді можна було поласувати морозивом. На цій ділянці відомий стрийський м'ясар Роман Пиць тримав склеп м'яса і м'ясних виробів. У другій половині 1930 рр. він продав нерухоме майно власникові нафтових акцій з Борислава. Той зніс склеп і перед Другою світовою війною спорудив собі дім у стилі конструктивізму. Подібні доми є й на інших вулицях. Донині дуже імпозантно виглядає наступний будинок N 8 адвоката Йозефа Фрідмана зі скульптурами атлантів кінця XIX-го-поч. ХX ст., споруджений львівською філією краківської фірми Каден.

 Наступну кам'яницю добре знали завдяки затишному ресторану Оренштейна, поряд з яким були різні склепи. За СССР цю крамницю тканин, трикотажу, одягу, кравецьких товарів звали На сходках, бо до нього йшлося кількома сходинками. Нижні двері будинку вели в пізніші часи до советської крамниці грамплатівок. На місці книгарні Каменяр у будинку типово советської примітивної архітектури стояв невеличкий двоповерховий будинок купця I. Шумахера. Замолоду він працював різником, зібрав грошей і відкрив м'ясний склеп. Позаяк господар був дуже теньгий, неповороткий, всіма справами в склепі заправляла його вертка дружина. Одну кімнату орендував у них для канцелярії адвокат Владислав Шайна, а згодом видатний громадський діяч і теж адвокат Володимир Ільницький. I ще про улюблену дрогобичанами кількох поколінь головну книгарню міста Каменяр, названу на честь Великого Каменяра I. Франка. Вона бачила на своєму півстолітньому віку і багатолюдні нічні черги за дефіцитними передплатними виданнями, і творчі вечори за участю видатних і відомих письменників, і зустрічі книголюбів, і щоденних покупців з числа учнів та студентів, і ще багато чого цікавого. 

Весь лівий бік вулиці від пл. Ринку до вул. Шевської займають два старі продовгуваті доми. Навпроти цукорні Ю. Федевича існував нафтовий склеп Хаїма Левенберга, де міщани купували бензин і гас для освітлення квартир. У 1926 р. туди зайшов із запаленою цигаркою водій Йосиф Білоус. Повітря сповнювали випари пального. Сталася велика експльозія-вибух. Приміщення майже повністю згоріло. Мимо проходив власник палітурної майстерні на пл. Ринку Юліян Бромович. Через порушення правил техніки безпеки бензин просочився до підвалу аптеки Г. Тоб'яшека. В цей момент у підвалі аптеки перебував працівник із запаленою свічкою, і стався другий вибух. Третій вибух пролунав у підвалі нафтового склепу зі складом нафтопродуктів. У результаті загинули Ю. Бромович і ще п'ятеро осіб. 

 Тут лівобічний бік вулиці ділиться на дві частини. На розі вул. Шевської-І. Мазепи височіє п'ятиповерховий дім з колишньою крамницею Килими, споруджений у 1897 р. Його мешканець, педагог і композитор Юрій Сидоряк навчався у 1970 pp. на композиторському факультеті Львівської консерватоpiї курсом нижче від знаменитого автора піcень Червона рута, Водограй, Я піду в далекі гори та інших Володимира Івасюка. Фасадом на вул. Театральну, колись Францішека Смольки виходить вже згаданий колишній готель Бульвар Депенданс. У серпні 1914 р. тут зустрічали й проводжали до Стрия дрогобицько-бориславський загін патріотичноі молоді на чолі з Г. Коссаком для формування Леriону УСС. 3 балкону другого поверху не раз виступав на мітингах уродженець села Верхніх Гаїв, посол до австрійського парламенту, відомий політичний і громадський діяч, ініціатор Злуки УНР i ЗУНР С. Вітик.

До народного дому прилягає ще один будинок, де за СССР торгували хлібом. Колись там мав канцелярію адвокат Іван Кобилецький. Походив із села Ясениці-Сільної, близько знався з І. Франком. То з його ініціативи в 1925 р. створено Українське культурно-просвітницьке Товариство Робітнича громада ім. I. Франка. Мешкав I. Кобилецький на вул. Війтівській Горі у хаті навпроти нинішньої вул. А. Сахарова, мався скромно, бо чесно служив людям. Ліворуч на розі вул. Шолом-Алейхема-І. Мазепи збереглось приміщення єврейської прогресистської синагоги Осей Хесед у стилі віденської сецесії, споруджене в 1909 р. для багатої єврейської інтелігенції. Перед Друтою світовою війною понад третину населення Дрогобича становили євреї. Вони мали до 20 синагог: на нинішніх вул. Данила Галицького, Стрийській, Жупній, П. Орлика, I. Мазепи, Лесі Українки та ін. 

Повернертаючись на правий бік до вул. Б. Шульца у колишньому будинку N 22 Антін Модрицыкий тримав своє похоронне заведення Етернітас (Вічність) і поряд столярну майстерню. Поставляв цинкові, дубові та ялинові домовини. За бажанням клієнтів організовував похорони. Працювали п'ять робітників. Стільки ж осіб обслуговували парокінний поховальний катафалк. Зупинившись біля 20-квартирного житлового будинку N 22/1, спорудженого у 1972 р. За СССР дрогобичани називали його горкомівським, i ось чому. Проєкт зробили нетиповим, позаяк будинок призначався партій- нсовєтським чиновникам міста. На кожному поверсі запланували тільки по дві достатньо просторі на той час квартири. Значно збільшили сходові клітки. Якість штукатурних і оздоблювальних робіт явно переважала якість таких у пролетарських будинках. 

На місці згаданого 20-квартирного дому стояла непоказна хатина каменяра Теофіля Валiгури, який у майстерні поряд виготовляв надгробки. Розбагатівши, розвалив хатину і побудував новий дім. Цю місцину називали На бетонах. Сусідував з ним адвокат Гринь Кузів, чия контора містилась там, де нині перукарня. Довгі роки Г. Кузів входив до Товариства Просвіта, розбудовував читальні. На початку вул. Ярослава Осмомисла він збудував собі велику кам'яницю. Перед правобічним поворотом на вул. Стрийську є три подібні різновисоoкі доми в стилі конструктивізму 1930 рр. Спочатку йде кам'яниця з конторою, друга - з перукарнею. Третя кам'яниця при самому скруті з крамницями побутової хімії, одягу та взуття, котру спорудили першою, належала інженерові Мушаковському. Точніше, інженерові-геометру, або землевпоряднику. Він установлював точні межі земельних ділянок міщан безпосередньо на місці, забивав палі, робив купні контрактиі реєстрував у податковому уряді в нинішньому корпусі фізмату на вул. Стрийській. 

 

Джерело: "Дрогобич і дрогобичани" Роман Пастух

Джерело: Роман Пастух "Вулицями старого Дрогобича".

Hosting Ukraine