вулиця Малий Ринок

Чому ця велика ділянка міста  називається Малий Ринок? Все стає зрозуміло, коли згадати, що великим Ринком у давні часи  служила  нинішня головна площа. Побіч знаходився менший незабудований палац, на якому згодом  і почали торгувати. Так виник Малий Ринок. До нього входили всі прилеглі вулички і провулки.

Важко сказати, чим є сьогодні Малий Ринок- вулицею, базарним майданом чи малесеньким мікрорайоном міста. За свідченням дослідника історії Дрогобича В.Площанського, датований 1867 р., "замість недавно розібраної церкви св.Трійці, котра була там, де тепер дім для злочинців, служить покармелітанський костьол цього імені".

У листі, датованому 1902 р. читаємо: "Церква міська парафіяльна була там, де сьогодні знаходиться суд карний  і кримінал. Доказом цього є труни, кості і черепи померлих наших прадідів, повикопуваних тепер при закладанні рур газових, які валяються в болоті і топтані ногами..."

Як видно,  автори вважали  дійсним факт існування старої церкви св.Трійці на території Малого Ринку. Крім того, з листа і переказів відомо про існування на Малому Ринку цвинтаря- майже неодмінного супутника церков. Кості давно померлих міщан викопували тут не лише на початку та в 20-х рр. ХХ ст., а й значно пізніше, зокрема в 1990 р., коли закладали фундамент під устаткування в приміщенні міської друкарні, що знаходиться поряд. Мабуть, до початку 60-х років ХІХ ст. ветхе приміщення церкви разом з приналежними їй будівлями і земельною ділянкою продали на аукціоні, а виручені кошти передали релігійному фонду. Замість неї парафіяни користуються нинішнім приміщенням церкви св.Трійці.

Повернемось до суду карного і криміналу. Після спорудження в 20-тих рр. "торгової галі" (нині там гуртожиток педінституту, "Першої пекарні", "ЄвроСекондХенду") суд і кримінал певний час містилися в ній, також на вулиці Стрийській, у будинку теперішнього педуніверситету.

Коли збудували "торгову галю", то в її частині  від Малого Рнику відкрилися різні склепи- продуктові, взуттєві, одягу, товарів для домашнього господарства. Внизу, в підвальних приміщеннях, працювали бляхарські, слюсарні майстерні. Посередині вулиці, стояли дерев`яні будинки, де, як і нині, продавали вирощену передміщанами і селянами городину. А на місці нинішнього овочевого базару тулилися хатки найбідніших верств єврейського населення, яке в період німецької окупації Дрогобича спіткала трагічна доля.

Мабуть, не знайдеться городянина, котрий би не побував на Малому Ринку мінімум кілька разів на тиждень. Без цього осереддя важко уявити собі Дрогобич.

Рідко хто з дрогобичан заглядає в міні-провулочок між новим приміщенням банку на місці колишніх м'ясних яток і посудного магазину. Лише окремі з них знають, що знаходиться позаду торгового закладу. Праворуч є металеві двері, що ведуть до закритої зусібіч суcідніми домами просторої недобудованої споруди нез'ясованого призначення. Як вона виглядає усередині? Товсті муровані стіни, аркодужні закладені цеглою вхідні двері та вікна, висока, метрів на сім-вісім, як не більше, стеля з поперечними бальками та слідами давньої пожежі, боковий отвір без дверей у сторону вул. I. Мазепи. Пошуки архівних документів, згадок у рукописних і друкованих джерелах, візуальний огляд фахівців і краєзнавців наразі не дали результатів. Можна зробити лише припущення не про торгове, а сакральне призначення нововиявленого навесні 2019 р. давнього недобуду. 

Спускаючись з пл. Ринку донизу пливають розташовані тут у міжвоєнний період склепи різників Милянів i Галицьких, насторожені продавці контрабандних товарів, фальшивих доларів, порнографічних світлин, ручок зі слонової кості з малесеньким вічком, у якому на світлі було видно ще порнографічніші кадри. Нічим не виділяється вугловий дім на вул. Шевській зліва при переході до Малого Ринку. За СССР у ньому торгував магазин садово-городнього інвентаря. Давніше він належав міській поліції, котра ще раніше знаходилась у ратуші, а згодом на вул. I. Франка. За Австрії поліцейські ходили з шаблею на боці, за Польщі - з пістолями. Поліцію мало цікавили пияки, яких у місті не бракувало. Її увагу більше привертали картярі, злодії, шахраї, жебраки-представники дрогобицького дна. 

Пройшовши вул. Шевською ще дальше, видно на вул. Ковальській ліворуч порожнє місце, а вище - меморіал жертвам фашизму. Так-от, на цьому місці колись стояла хата, в якій народився видатний єврейський художник, учень видатного польського художника з історичної тематики Яна Матейка-Мойша-Давид Готліб, широко відомий як Маврицій Готліб 1856-1879. Мистецтвознавці називають його дрогобицьким Рембрандтом і мають підстави. Попри колишній суд карний і кримінал прямуючи далі тепер уже мало хто знає, що то були за гострошпилясті дерев'яні будиночки внизу за посудним магазином біля повороту праворуч на вул. Й. Левицького. А це-колишні м'ясні ятки з невеличкими кімнатками із віконцями на вулицю, з яких торгували м'ясом. Займали вони справа і донизу цілий ріг Малого Ринку. Зазирнувши в першу ятку, можна було пройти критою галереєю до останньої. Налічувалось їх до півсотні. Відвідувачі вибиралим'ясо, торгувались і купували. Тварин на м'ясо забивали в міській різні на вул. Трускавецькій, яку за СССР перетворили на м'ясокомбінат.

Трішки оддалік від Малого Ринку, на розі вул. Шевської-Ковальської, століть триповерховий дім. Там є два магазини- м'ясний і рибний. Перший колись належав різникові П. Василькевичу, а в другому знаходився склад вершкового масла Аполло. Поряд знаходилось чимало інших склепів. У тому числі й у хатках, на місці яких після Другої світової війни побудували м'ясний павільйон вікнами до будинку колишнього суду карного та криміналу. До Малого Ринку з правої сторони (якщо стати обличчям до вул. Лесі Українки) прилягав сквер Ю. Крашевського, обнесений огорожею (про нього йдеться в нарисі про вул. I. Мазепи). Вздовж західної сторони скверу стояв довгий вузький павільйон. То був так званий пруський мур товщиною в одну цеглу. На дерев'яні стовпці у стіні опирався дах. 

Фасадом на Малий Ринок виходив двоповерховий будинок старої лазні, далі Дрогобицького книготоргу, відтак книготоргового підприємства Дрогобичкнига як наступника обласного. Йому підпорядковувались книгарні Дрогобича, Трускавця, Борислава, Стебника, Самбора, Стрия, Нового Роз- долу. Старші дрогобичани традиційно називали цю кам яницю старою банею, адже вона працювала тут від початку XX ст. і з'явилася не випадково. Попід вул. Шолом-Алейхема, колись - Рибна тягнувся висотою в людський зріст каналізаційний тунельний колектор з хідниками по боках.

 Неподалік від колишньої лазні, якщо йти вул. Шолом-Алейхема до колишнього кінотеатру Прометей, стоїть триповерхова кам'яниця в оточенні будиночків-пігмейчиків, що належала купцеві Кону. На першому поверсі власник тримав склеп битої птиці. Праворуч позаду заводу, за СССР паслися міські владні тузи, далі-мінводи і безалкогольних напоїв, цей власник тримав хату. Там птицю забивали. Найняті з сіл жінки-піродрахи скубли ї. Окремо складали пера, окремо надерте пір'я для продажу на подушки і перини. За їх кількістю судили про статки cім'ї.

 

 

Джерело: "Дрогобич і дрогобичани" Роман Пастух

                 "Вулицями старого Дрогобича". Роман Пастух.

Hosting Ukraine