Першими й основними мешканцями вулиці стали жителі з вулиці Стрийської та їхні нащадки. Її історія почалася на рубежі ХІХ-ХХ ст. зі звичайної польової дороги Перекопу паралельно до вулиці Стрийської через грунти передміщан. Лівий бік вулиці починався з маленької дерев'яної корчми єврея Хаїмка. Будівлю знесли, і залишилась порожня ділянка. Селяни ставили там вози, коли приідждали на торговицю-тваринницький базар. Самий базар знаходився трохи дальше від центру міста, на розі нинішніх вул. П. Орлика-Володимира Великого, де наприкінці 1950 рр. заклали Парк новонароджених. Поряд стояли непоказні хати передміщан, зокрема Губича, Сольчака, єврея Гершка та інших. Майже до лінії вул. Карпатської лежало поле отців Василіян з їхнім монастирем і церквою Св. Петра і Павла на вул. Стрийській. У третьому домі мешкав учасник німецько-советської війни, професор музично-педагогічного факультету педагогічного інституту ім. I. Франка, засновник і впродовж 27 років диригент народного чоловічого хору "Бескид" при педінституті, фольклорист, упорядник збірників народних пісень, культурно-громадський діяч і просвітянин від міжвоєнного перiоду Степан Стельмащук (1925-2011). 

 Права сторона вулиці відкривалась дерев'яною хатою єврейського торгівця худобою. Її знесли в часі перебудови наступної кам'яниці єврейської захоронки. Приміщення споруджено на початку 1930 рp. за добровільні пожертвування єврейської громади. За України підприємливий лікар- стоматолог, згодом народний депутат, заступник міністра охорони здоров'я України Роман Ілик переоблаштував приміщення і відкрив стоматологічну клініку Рома. Від тієї наріжної хати лишилася тільки стара груша, на якій дрогобичани щодня вивішували по 2-4 свіжі клепсидри. Сусідував з нею 5-поверховий гуртожиток студентів нині педагогічного університету, побудований на колишньому полі отців Василіян. 

По лівому боці приблизно на початку території колишнього дитячого комбінату "Журавлик" автокранового заводу в старі часи стояла маленька кузня коваля Леона Мороза, а поряд фiгура-хрест. Далі мали скромні помешкання, переважно під стріхою і rонтом, касир кредитного кооперативу Українбанк при Народному домі Олександр Угрин, Петро Потоцький, Петро Hімилович, Шемеляк, Іваненко, Ляхович, Кльоц, Баранович, Стецюцяк, Войтович, Федик, Гавдяк, Василь Сахарко, Теофіль Шемеляк, Северин Модрицький, Мак, інші передміщани. Скажімо, cім'я Потоцьких була українсько-польською. Дуже бідно жила cім'я Сахарків, що володіла невеликим грунтом. Тому доньки Марія та Осипа наймались до сусідів для роботи в полі. По сусідству мешкали Стецюцяки, чия донька Вікторія належала до молодіжної організації ОУН і не уникнула репресій. 

На незайнятому полі в 1964 р. виріс новий навчальний корпус нафтового технікуму, нині коледжу нафти і газу, з гуртожитками для хлопців і дівчат, майстернями, спортивнитм ядром.

Між територією технікуму і стадіоном тулиться провулок Промисловий з хатами Николяка, Сороки, Вінсковського, Григорія Грицая, Гука та інших. Вони тягнуться вузьким рядком до вул. Володимира Великого. Надто скромний вигляд хат засвідчує скромний життевий рівень життя цих сімей. Григорій Грицай походив із села Дорожова і доводився стриєчним братом начальника Головного військового штабу УПА генерала Дмитра Грицая. Поряд зі стадіоном стояла невелика типова для післявоєнних чаcів кам'яниця Флюнта. Невідомо чому архітектори змилувались і зберегли від знесення добротну кам яницю Володимира Німиловича, якого в червні 1941 р. енкаведисти живцем замурували в катівні на вул. Стрийській і якого врятував початок німецько-советської війни.

У хаті з маленьким подвір'ям, подібній на острівець серед новобудов, залишалась самотня вдова. Нині на цьому місці працює піцерія Ню-Йорк піца. Позаду будинку в 1970 р. звели професійно-технічне, нині вище професійне училище 19 з гуртожитком для підготовки робітників будівельних та інших професій. Тут вул. М. Грушевського перетинається з вул. В. Винниченка-до 1990 р. - В. Волкова. На розі вул. М. Грушевського-Карпатської в 1953р. на місці розібраної хати споруджено маленьку двоповерхову кам'яницю з колонами біля головного входу з характерними для тодішньої советської архітектури елементами. Біля самого хідника опинилась хата колишньої вчительки Наталії Легези, життя якої закінчилося на еміграції. Пізніше в хаті містилась майстерня для інвалідів-надомників, клуб "Романтик", а згодом вона змінила призначення. 

Зусібіч обгороджений чим попало колишній шпихлір- громадська комора, рідкісна пам`ятка господарської архітектури 1778 р. В старі часи її використовували для зберігання збіжжя, муки, крупів, цукру. Продуктові запаси шпихліра призначалися для бідних мешканців "у переднівок", коли старі запаси закінчились, а  новий урожай ще не доспів. Поряд знаходився майданчик, де сільські господарі дорогою на базар зуаинялись перекласти сіно. Через вулицю навпроти можна було напоїти коней з давньої громадської криниці. "Другі совіти" передали шпихлір  для військового складу. У 1998 р. прилеглу територію звільнили від військової автотехніки, що впродовж десятиліть зберігалася в законсервованому стані на колодках, очистили від уламків бетону, сміття, ваеликої цистерни для води.

 3-поміж небaгатьох господарів наступних хат є хата Леськіва, власника кузні Пільха, приміщення якої до 1990 рр. дивилось на центральну аптеку, каменяра Теофіля Валігypи. Залишаючи справа вул. П. Куліша (до 1990р. - I. Кушніра), відомо що домінуючим об єктом тут е колишня червона архітектурно приваблива кам яниця фіякерника Викуса, який обслуговував власника бориславської нафтової компанії. По сусідству проживав тесляр Степан Боб'як, який робив бізнес на продажу новозбудованих власними руками осель. Ще з однієї хати походить о. Степан Угрин. Решту правої сторони вул. М. Грушевського до вул. В. Винниченка займали господар Шемеляк, дерев'яний гуртожиток лісгоспзагу. Між п'ятиповерхівкою з магазином "Bійськова книга", якого на початку 1990 рp. не стало, і спорудженим у 1956 р. адміністративним будинком тресту Дрогобичпромбуд з магазином-салоном, гуртожитком тресту навпроти нафтового технікуму вціліли хати Котика і Вельгуша. 

Прямокутником від вулиці Грушевського на 100 м.униз витягнувся цвинтар. Часто молоді дрогобичани дивуються наявністю цього скорботного місця серед громаддя будинків 1960-1970 рр. Цвинтар залишається найстарішою на всій вулиці історичною пам`яткою-некрополем. Закладено його майже одночасно з відкриттям у 1868 р. на вул.Стрийській кам`яної церкви Спаса. відтоді парафіяни передмість Задвірного та Плебанії"заселяли" цвинтарну землю, доки в серпні 1963 р.комуністична влада не зруйнувала храм. Високу браму цвинтаря увінчала врятована з церкви скульптура скорбортної Матері Божої. Кілька десятиліть простояв таємно перенесений сюди з подвір`я церкви пам'ятний хрест- "фігура" на честь скасування панщини в Галичині у 1848 р. Його повернули на попереднє місце в 1990 р.

Місцю біля наступної довгої п'ятиповерхівки дрогобичани дали назву "Коло "Кооператора", адже нижній повекрх займав однойменний магазин райспоживспілки. На останньому поверсі проживав рідкісної професії церковний золотар і художник Роман Хлопик родом із села Чертежа (нині у складі Польщі). Р.Хлопик певний час розписував цвинтарну монашу каплицю в селі Кальварії Забжедовській біля Вадовіц- малої батьківщини Папи Римського Івана-Павла ІІ.

 Далі лежало поле. На ньому в 1972 р. виросла тоді найбільша в Дрогобичі середня школа N 14, куди в 2019 р. перевели з вул. І. Франка педагогічний ліцей. Вуличку вздовж шкільної огорожі вниз проклали на місці давнішої польової дороги. Ниви простягались одна попри одну аж до швейної фабрики, спорудженої в 1957 р. з гуртожитком 1959р. Там знаходились лише дві хати передміських господарів Медведика і Сахарка. Ця сторона вулиці забудована переважно в 1960рр. подібними домами-коробками аж до вул. Володимира Великого. Однак це не завадило міським чиновникам зарахувати їх до вул. Радянської.

Частина мешканців фактично проживала в будинках на вул. Космонавтів-нині Володимира Великого, а вважалось, ніби на вул. Радянській. Нумерацію провели бездумно, хаотично, тому ряд будинків з цілими числами мали по декілька близнюків з дробовими номерами, наприклад, 81/5, 89/6, 93/3, 101/6 і т. д. Віднайти їх, користуючись простою логікою, було нелегко. Чиновницька бездумність дійшла до абсурду і при забудові нового житлового масиву на вул. Володимира Великого. Деякий час на бічній від неї вул. Миру-нині Є. Коновальця одночасно iснували два будинки під одним і тим же номером. 

 Відразу за прилеглою вул. В Чапельського стояла житлова чотириповерхівка 1960 рр. Доми на п'ять і більше поверхів почали споруджувати в Дрогобичі від 1970 pp. Ніхто не звертав на неi уваги, хіба ходили стригтися до переобладнаної зі звичайної квартири приватної перукарні на першому поверсі. Від світанку свята Успення Пресвятої Богородиці 28 серпня 2019 р. про цю чотириповерхівку дізналася ціла Україна і пів світу. Трагедія не залишила байдужою ні одну співчутливу до чужого горя людину. 3і сто першим з дробом один домом сталася велика біда. Близько третьої години ночі, коли мешканці спали глибоким сном, другий під'їзд раптом затріщав, осів і провалився. Угорі стримів лише дерев'яний шатровий дах. Натомість перший і третій-четвертий підізди залишились майже неушкодженими. Дві доби рятувальники розбирали екскаватором і вручну завали. Врезультаті вдалося витягнути живими кількох осіб. А ось восьмеро мешканців будинку загинули під уламками.

 Решта правобічної частини вулиці за новим універмагом давніше була забудована рідко. Одні господаpі з вул. Стрийської орали тут поле, деякі відселили сюди дорослих дітей, розпродали поле на парцелі. Нема й сліду від особняка, на місці якого спорудили тоді найбільший у місті згаданий універмаг, нині Шах, полиці якого в 1990-1991 рр. через економічну кризу в СССР цілком спорожніли. Серед інших передміщан мешкали Шемеляки, Флюнти, коліяр Марцинишин, Кушніри, Пасіновичі, інший Hімилович, Шипайли, Коцки. Тепер там височіють житлові будинки, споруджені в 1970-1980 р. Правий ряд багатоповерхівок перериває одна з найбільших у місті середня школа N 16 ім. Юрія Дрогобича, відкрита у 1981 р. Через кілька багатоповерхівок у 1989 р. піднявся єдиний у Дрогобичі 12-поверховий будинок, куди з вул. Т. Шевченка перенесли телерадіомайстерню, що згодом змінила спеціалізацію.Саме в цьому місці пролягала стара вулиця Колійова Нижня, мешкали родини Страшівського, Михайла Низового та Олександра Коссака. Звідси і до кінця стояли хати Барановича, Саса, Гнатіва, Свірняка, Кляйна, Малковича, Германа, Шайки.

Далі вулиця Грушевського зливається в площею Злуки (давніше вулиця Рихтицька. до 1990 р.- площа Возз'єднання) і виводить до Залізничного вокзалу. У мові старожилів довго побутувала перша назва- Велика станція.

А завершує вулицю розвернута ліворуч довшою частиною триповерхівка 1960 рр. На лівому куті цього дому висить табличка з № 117, а на правому з № 83/1.

 

 Джерело: "Дрогобич і дрогобичани" Роман Пастух