вулиця Мирона Тарнавського

Вийти на вулицю Тарнавського можна з вулиці Січових Стрільців. При самому повороті зберігся одноповерховий дім колишнього бургомістра Дрогобича Р.Яроша. Сусідом його через дорогу був власник ресторану на Ринку Швайцер.

У будинку №15, з високим підвалом, містилась пекарня Долінської, в якій пекли чи не найсмачніший хліб. Особливим попитом користувався пшеничний разовий хліб, що мав лікувальні властивості. Кам’яниця №31, з круглими вікнами, належала священникові А.Рудницькому, який учив закону Божого в державній гімназії. Таких учителів називали катехитами. Пізніше він продав дім  ветеринарному лікареві В.Чубатому. Цей чоловік не тільки лікував тварин, він брав активну участь у спорудженні приміщення музично-драматичного театру, вклавши у цю благородну справу власні кошти.

Навпроти, в гострошпилястому будинку №14. містився раніше комісаріат  державної повітової поліції. Далі, через десять номерів, мешкав римар Лявферцвайєр, який заробляв виготовленням кінської упряжі і лакуванням фіакрів. Його сусідом був священник-катехит О.Гадзевич- голова українського товариства ремісників "Зоря", товариства українських служниць "Будучність", директор української жіночої семінарії. Завдяки його старанням семінарія не була закрита польськими властями й отримала всі права   державних закладів.

Меморіальну цінність має будинок №30, що колись належав Миколі Стронському. Народився він у 1880 р. в с.Ясениця-Сільна, закінчив Дрогобицьку гімназію. Був офіцером УГА. Певний час працював у касі хворих, брав участь у кооперативі при Народному  домі. Коли у львові, окупованому Польщею, відкрилось радянське консульство, Стронського взяли туди на роботу; там він працював у 1928-1933  рр., отримав також радянське громадянство.

У 1933 р. Микола Стронський відмовився від запрошення переїхати з двома дочками у Харків, і застрелився з револьвера у Львові, залишившм дочці передсмертну записку" Мені життя нема,-  написав він чорнилом на шматку паперу.- Я боровся за правду, а як побачив своїми очима, то зрозув, що правди нема. І мені нема вороття". Потім додав олівцем: "Прощай, дочко, жити мені ніяк. Виховуй меншу сестричку".

Продовжимо мандрівку вулицею. Колишньому повітовому лікареві Ю.Бору належав двоповерховий, з колонами, будинок №32, розташований у глибині саду (тепер тут протитуберкульозний диспансер). Опікувався він  охороною здоров’я населення Дрогобицького повіту.

Фундамент кам’яниці № 34 заклав різник П.Василькевич. Будинки № 33 і № 35 належали директору школи зі Снятинки  Романяку. Тримав він їх для винаймання, за що квартиронаймачі платили йому гроші. В одному з них мешкала рідна сестра славетної Соломії Крушельницької- Марія, по чоловікові Дроздовська. Оддалік зберігся непоказний будинок № 53 інспектора шкіл С.Гарліцького.

У довгому одноповерховому будинку № 44 містилася колись українська бурса, потім українська приватна гімназія і знову бурса. Влітку 1914 р., під час вакацій тут діяв  табір Українських Січових Стрільців під орудою директора школи з Ясениці-Сільної Григорія Коссака.

Будинок №50, невеликий, одноповерховий, з ганком,- це колишня українська  "захоронка", яку винаймали в господаря з Колпця.  Сюди щодня приходили дошкільнята, і їх навчали молитов, віршиків, співаночок. Цим займалися сестри-василіанки. а роботу їх оплачували батьки.

Закінчувалася вулиця перед потічком. За містком зліва тягнулось суцільне болото, а справа стояло кілька хаток. В одній з них мешкав господар "Марцінко"- німець Мартін Ек, вівдомий своєю криницею з доброю прісною водою ( у багатьох криницях вода була солоною). Тому до Марцінка приходили з усієї округи і за день воду вичерпували до дна.

 

 

 Вийти на вул. М. Тарнавського можна з вул. Січових Стрільців. При самому скруті справа зберігся одноповерховий дім колишнього бургомістра Дрогобича Р. Яроша. У кам'яниці поряд проживав лікар, син репресованого в 1930 рр. українського поета Валер'яна Тарноградського, відомий у колишньому СССР бібліофіл, колекціонер Всеволод Тарноградський 1919-2006. 

Поряд є ще одна кам'яниця. За німецької окупації на другому поверсі мешкав начальник дрогобицького гeстапо Фелікс Ляндау. За його повелінням художник Б. Шульц розписав стіни маленької комірчини олійними фресками на тему казкових і побутових персонажів для потіхи його маленьких дітей. Сусідувала з цим домом через дорогу сім'я власника ресторану на пл. Ринку Ф. Швейцера. Трошки дальше по ходу ліворуч не можна не помітити будинку N 11. 3 ним пов'язано ім'я актриси мандрівного театру Йосифа Стадника 1930 рр. Тамари з Гуманських Хавалки.

У будинку N 15 з високим підвалом містилась пекарня М. Долінської, де пекли чи не найсмачніший хліб на увесь Дрогобич. Особливим попитом користувався пшеничний разовий хліб з лікувальними властивостями. Кам'яниця 31 з круглими вікнами належала священикові А. Рудницькому, який навчав Закону Божого в державній гімназії. Таких учителів називали катехитами. Пізніше він вигідно продав дім ветеринарному лікареві Володимирові Чубатому. Навпроти, в гострошпилястому будинку N 14, містився комісаріат державної повітової поліції. Дальше, через десять номерів, мешкав римар Лявферцваєр, який заробляв виготовленням кінської упряжі і лакуванням фіякрів. Через паркан мав хатусвященик-катехитродом із села Bійська біля міста Добромиля-викладач релігії та логіки української приватної гімназії ім. I. Франка о. Онуфрій Гадзевич. 

Меморіальну цінність має будинок N 30, що колись належав Миколі Стронському. Народився він у 1888 р. в селі Ясениці-Сільній. Закінчив Дрогобицьку rімназію. Був офіцером УГА. Певний час працював у каcі хворих у Дрогобичі. Брав участь у кооперативі при Народному домі. Колишньому повітовому лікареві Ю. Бору належав двоповерховий, з колонами, будинок 32, споруджений на початку XX ст. і розташований у глибині саду. Опікувався лікар охороною здоров'я населення Дрогобицького повіту. Однак його посада була більше формальною, бо медичних пунктів і кадрів у селах ще не було.

Нині в цьому домі знаходиться добудований і надбудований протитуберкульозний диспансер. Поблизу тубдиспансеру проживав вірнопідданий советський чиновник галичанин С. Побачивши, що сусід без жодної задньої думки, а лише з наявних під руками поцуплених із заводу фарб побілив хату синім і жовтим кольорами, доніс на нього в КГБ. Там мусили відреагувати, але ніякого українського буржуазного націоналізму у його вчинку не знайшли. 

Фундамент кам'яниці 34 заклав різник П. Василькевич. Будинки N 33 i No 35 належали директорові школи з села Снятинки Романякові. Тримав він їх для винаймання льокаторам, за що ті платили йому. В одному з них тривалий час мешкала рідна сестра славетної співачки Соломії Крушельницької, по чоловікові-правнику Юліянові Марія Дроздовська. У колишньому особняку французького інженера нафтопереробного заводу Галіція за України відкрили дитячий будинок Оранта. Оддалік зберігся непоказний будинок N 53 інспектора шкіл С. Гарліцького. Подальшу чужу кам яницю зайняв після Другої світової війни вірний ідеологічний боєць компартії П., який у комсомольському віці висаджував у повітря церкви. 

У довгому одноповерховому будинку N 44 містилася колись українська бурса, потім українська приватна гімназія і знову бурса. Влітку 1914 р. тут недовго таборували майбутні Українські Січові Стрільці в складі дрогобицького загону під орудою директора школи з села Ясениці-Сільної Г. Коссака. Невеликий одноповерховий будинок з ганком під N 50- це колишня українська захоронка, яку винаймали в господаря з села Колпця. Сюди щодня приходили дошкільнята. Їх навчали молитов, віршиків, співаночок. Вихованням займалися сестри Василіянки, а роботу оплачували батьки. 

Праворуч наприкінці вул. М. Тарнавського проживала сімя муляра Йосипа Сирватки. Як одного зі своїх найкращих ремісників ціеї спеціальності, 2-й нафтопереробний завод за розпорядженням вищого начальства командирував його на певний час облицьовувати гранітом і мармуром станції Московського метро. По сусідству із Сирватками, котрі потім перебрались ближче до центру міста, був дім польсько-української родини Bіктора та Юлії Козубицьких, які виїхали до Польщі.

Закінчувалася вулиця перед потічком. За містком зліва тягнулось болото, а справа стояло кілька хаток. В одній мешкав господар Марцінко - німець Мартін Ек. Мав криницю з доброю питною водою, бо в багатьох інших криницях вода була солона. Тому до Марцінка приходили з усiєї округи і за день вичерпували воду до дна. У посушливу пору дехто зі сміливців навіть спускався в криницю начерпати води у відро кухликом. За ніч криниця знову наповнювалась. Так тривало роками... 

 

Джерело: Вулицями старого Дрогобича. Роман Пастух.

Джерело: "Дрогобич і дрогобичани" Роман Пастух

Hosting Ukraine