У старі часи господарі з нинішньої вулиці Л.Українки мали там своє поле-загони, що простягалося в північному напрямку і доходило до села Старого Села. Метрів за двісті паралельно до вулиці вони проклали широку стежку, відтак двічі розширили її до вигляду польової дороги, аби могли вільно їздити возами в обох напрямках. Наприкінці ХІХ-го початок ХХ ст. польова дорога все ще такою й залишалася, подібно як і нинішня вул.Грушевського. Але в зв'язку зі збільшенням населення господарі почали будувати на своїх ділянках вузькі продовгуваті дерев'яні хати. Перші хати виросли обабіч польової дороги на початку 1900 р. Невдовзі звичайна дорога перетворилася на вулицю. Казали, взщимку вітри наносили такі високі кучугури снігу, що люди прокладали справжні тунелі, аби вибратись до сусідів чи до міста. Нібито від цих снігів і виникла назва- Сніжна. Насправді назву вулиці дав не сніг, а римо-католицьке ім'я Богородиці- Марії Сніжної. За стародавніми переказами, у 358 р. Богородиця з'явилась у Римі трьом особам. Цьому передували ревні молитви бездітного подружжя з просьбами до Господа ощасливити їх дитятком. У видінні Матір Божа запевнила: Всевишній почув просьби і пошле вам сина. Навзаєм же вони мають збудувати на горбі церкву на Її честь.

Задля уникнення сумніву у справдженні Богородичних слів уранці 5 серпня появиться знамення: на місці майбутньої церкви буде сніг. Подружжя разом з іншими християнами в колоні, очолюваній Папою Римським, пішли на горб,  побачили чистий білий сніг і взялися зводити храм. У Римі в Папській базиліці- соборі Санта Марія Маджоре зберігається її ікона східного типу Одигітрії, котру ще називають Мадонною Сгігу.  Існували храми титулу Марії Сніжної. Від 432 р. день 5 серпня оголосили церковним святом.

Першим зліва на куті вул. П. Сагайдачного-22 Cічня стояв дім і склад дощок еврея Клярмана, чию сім'ю знищили гітлерівці. Дім зберігся, а на місці складу після Другої світової війни вирiс двоповерховий кам'яний будинок з характерними для архітектури перpiоду культу особи колонами перед головним входом. Минаючи вузеньку вул. А. Чєхова, що появилась на карті міста на початку 1930 р. i отримала назву після Другої світової війни прилегла земля була власністю господаря Жука, який з дозволу магiстрату почав продавати парцелі (ділянки) для забудови.

Від вул. І. Чмоли повертаючись на початок вул. П. Сагайдачного - правий ряд відкривала хата Миколи Яреми. За СССР у згаданій хаті знаходилось поштове відділення. По сусідству віддавна тримав поле Олександр Геврик, у якого налічувалось 10 дітей. Прожив господар рекордно довго-103 роки і вважається рекордсменом за тривалістю життя на цій вулиці. Сусідні доми належали шевцю Гринді, судовим урядникам К. Коб єрському, Б. Бульфану і Кволіку, поштареві Мацюпі, господарю і будівничому Дякуну, Бориславському, Юнаку, вчительці Зоні Ільків. 

Назавжди вписаний в історію Дрогобича і О. Журавчак, який подарував частину свого грунту для побудови української приватної гімназії ім. I. Франка, нині СШ-1. Поряд мешкав його брат Михайло Журавчак. Комуно-російська влада вислала господаря в Сибір, поселивши в його хаті працівницю зі сходу. Багато довелось М. Журавчакові походити по советських установах, перш ніж повернув своє помешкання. Мабуть, допомогло те, що його дружина походила з родини члена КПЗУ В. Коцка з Млинок. Перед будинком гімназії з боку нинішньої вул. I. Чмоли мешкав у гарній кам'яниці лікар-дантист Тадеуш Барановський. У саду тримав вольєр з двома мавпочками. Дітвора любила ходити дивитися на цих милих тваринок, але вчащала й на яблука. 

Також у цьому мiсці вул. П. Сагайдачного приймає зліва вул. I. Чмоли (колись Св. Бартоломея, Н. Островського, за України-частина вул. О. Нижанків-ського), прокладену в 1930 рр. через землю передміщанина Лобоса, справа - вул. В. Стуса, раніше Бічна-Сніжна, В. Маяковського, почасти забудовану в передвоєнне десятиліття. Лівобіч у домі 1930 рр. проживав раневицький пристай, інженер, затятий шахіст, мастак на жарти й витівки Йосип Йосифів. Черговий раз придбавши 10 лотерейних білетів колишньої Міжнародної організації солідарності журналістів соціалістичних країн, він наприкінці року дізнався, що йому знову не повезло. Чоловік задумав розіграти колег по роботі і виписав з газети виграшний номер, на який випало престижне в СССР імпортне авто марки Вартбург. 

У глибині вул. В. Стуса з правого боку побудував собі дім згаданий вище викладач української гімназії Д. Бурко, а дальше і ліворуч ний вище його колега I. Чмола. Від вул. Лесі Українки внизу до вул. П. Сагайдачного вгорі й дальше на північ знаходилось поле вибушника та господаря И. Ковальського. То був другий дрогобичанин-меценат, котрий надав частину свого грунту для української гімназії. Правобічна вул. А. Шептицького веде у бік центральної лікарні, котра спочатку будувалась як військова казарма. Оддалік, біля вул. I. Ciрка, проживав військовик УН, священик, художник Володимир Силін (1890-1976) з давньо-руського княжого роду на Чернігівщині. Справжне прізвище було Силич, але царські чиновники переписали його у XVIII ст. на Силіна. 

Одразу за вул. А. Шептицького на правобічній стороні на садибі родичів Веселівських мешкала сім'я урядника Теофіля та Євдокії з Веселих Гладилович, які мали трьох синів. Старого Т. Гладиловича замордували енкаведисти в тюрмі на вул. Стрийській у 1941 р. По сусідству стояла хата Івана і Магдалини Коцюби. За Дрогобицької області на цьому місці коштами облспоживспілки спорудили кооперативне училище для підготовки робітників потрібних їй професій. 

3 правого боку, навпроти вул. Г. Коссака колись мешкала швачка на прізвисько Шлапачка, в якої була горбата донька Дарка. Їхній сусід Теодор Модрицький вповідав своїй онуці Зоряні з Модрицьких Процишин, нібито бешкетні хлопці підгледіли в Шлапачки хвіст, а раз так, то вона опириця.  Дарка вміла зливати віск,  олово, ворожити на картах. Незабаром Дарка померла.. Мама значно пережила доньку-ворожку. Навернувшись до Бога, вона відвідувала церкву і щиро молилась. Після церкви не відмовляла собі в чарці оковитої і вбачала в ній  причину свого довголіття.

Під 40-м числом була непоказна хата згаданого вище передміщанина Теодора Модрицького і дружини Теклі з Кушнірів із вул. Завіжної. Мали дітей Галину, Теофілію, Марію, Магдалину і Миколу. Зокрема, Магдалина під час німецько-совєтської війни вийшла у Львові заміж за Володимира Кваса родом із Золочівщини. 

За вул. Г. Коссака (колись Фельнерівка) з Кіндзерським сусідували Баландови, Федіви і, наприкінці, Мацюраки. У більшості випадків на іхніх обійстях залишились мешкати спадкоємці колишніх власників хат i rрунтів.

І за СССР, і за України там знаходиться збірний пункт рекрутів до війська, споруджений у 1961 р. гуртожиток і крамниця кооперативного училища, автошкола Товариства сприяння обороні України.

Домінуючою будівлею на переважно одноповерховій вул. П. Сагайдачного залишається від 1928 р. приміщення СШ-1, вітровказ на куполі якої видно здалеку. Праворуч відходить колишня Бічна-Сніжна, перейменована за України на честь видатного поета, палкого поборника незалежності самозре- України, довголітнього політичного в'язня СССР В. Стуса. 

На куті її і вул. В. Стуса в старі часи були мочарі, де кумкали і рапали жаби. Поряд стояла торгова будка. У 1960 рp. ділянку осушили й спорудили продовгувату двоповерхову кам'яницю.Три наступні обійстя належали братам Федорові, Михайлові та Андрієві Пагутам, котрі переселилися з нинішньої вул. Лесі Українки, де продали частину свого грунту для будівництва єврейського дому дітей-сиріт. За Австрії М. Пагута служив у поліції. Чоловік носив належну за статутом шаблю, за щой отримав прізвисько-Шабелька. Але від того його персона як представника влади не страждала, а набувала ваги. Поміж садибами Пагу i Антона Жука лежала порожня ділянка, затим стояла хата поштового урядника Івана Вати. 

Поштову адресу N 82 мала хата сім'ї Созанських. Звідти походила вродлива співачка Магдалина Созанська, чия густа чорна довга до землі коса-краса привертала загальну увагу. У 1920 році дівчина опановувала вокал у Львівському Музичному інституті ім.М.Лисенка, де її вчителькою була сестра Соломії Крушельницької. Не змігши закінчити музичні студії  Магдалина повернулася до Дрогобича, де співала в хорі "Боян" під орудою о.С.Сапруна."Другі совіти" заарештували її за виступи в "Бояні", засудили на 7 років неволі.

У пам'яті старожилів залишився Богдан Веселівський, чия хата стояла крайньою за цією вулицею. Активіст КПЗУ, він влаштовував у себе таємні сходки, розповсюджував ульотки (листівки), бігав, за словами очевидців, з квітами за московськими визволителями. Ті запакували його до психлікарні. 

На цьому ж  обійсті знаходилась хата сім'ї фінансового урядника Т.Гладиловича, що теж зазнала репресій.  Енкаведисти заарештували його 22 червня 1941 р. просто за обіднім столом.  Вдова Гладиловича так і не дочекалася свого невинно замордованого чоловіка. Синаи Адольф і Максим виїхали до Америки. Перший з них видрукував ряд цікавих публікацій про Дрогобич у закордонній українській пресі, тритомнику "Дрогобиччина- Земля Івана Франка". У 1957 р. на цьому місці побудували кооперативне училище, де готували продавців і кулінарів. За незалежної України його занехали. Справа залишаються садиби Коссаків, Войтовичів, Мицавок, Модрицьких, Михайлівських, Олексинів, Михайловичів. Наприкінці мешкали Ластов'яки. Тут вул. П. Сагайдачного зливається із Самбірською...

Джерело: "Дрогобич і дрогобичани" Роман Пастух