вулиця Самбірська

Колись найзнанішою будівлею на вулиці вважалася зaізна єврейська корчма Гершка Вайнгартена на прізвисько Кривошийка, що стояла на розі вул. Лішнянської, від 1926 р. - І. Франка-Самбірської. Попередниця цієї корчми в XIХ ст. знаходилась у межах міста, але на протилежному боці, де височить знак 2000-літтю Різдва Христового. Можливо, найстарішою на вул. Самбірській слід вважати наступну за меморіалом кам'яницю німця Маргуса, побудовану невдовзі після прокладення цієї частини вулиці. Бездітний власник наприкінці 1939 р. репатріювався до Hімеччини. Далі мешкали кілька українських сімей. За других совітів в одному з іхніх домів існувала автошкола. Біля потічка передміщани тримали городи, на місці яких польська влада розташувала артилерійську частину. Пізніше ділянку передали автотранспортному підприємству з пасажирських перевезень, званому автобусно-таксомоторним парком. 

Вернувшись на правий бік вул. Самбірської вигляд відкриває колишня триповерхова кам'яниця майстра-пічника Францішека Самолевича, в якій торгував продуктами купець Маврицій Клінгофер. Miсце так і називали: Коло Самолевича. Тут селяни з ближчих і дальших сіл Лішні, Монастиря Лішнянського, Унятичів, Брониці продавали молоко і молочні продукти. У наступний період поряд виросли кам'яниці переважно поляків. Завершував ряд другий великий дім з продуктовим склепом купця Моргенштейна. Мав сина прихильника комуністичних ідей, який з нагоди певних дат вивішував угорі червону фану-прапор. 3 вибухом Другої світової війни, але до приходу німецьких окупантів на горищі будинку польські офіцери встановили кулемет і розстріляли ворожі автомашини, котрі над їхали вул. Самбірською. У відповідь німецькі автоматники зайшли з тилу, оточили дім, взяли кулеметну обслугу в полон і знищили. Після цього інциденту гітлерівці безперешкодно зайняли місто і утримували до 24 вересня 1939 р. 

Перед самим потічком колись стояла смугаста брама-рогачка, де цілодобово вартували магістратські сторожі. Їхнім обов'язком було перевіряти, аби подорожні не везли і не несли до міста горілку, яка в селі коштувала дешевше. Неподалік знаходилась старенька Бардачкова капличка від прізвища чи прізвиська її фундатора або власника. Біля неї на березі потічка 15 вересня 1939 р. відступаючі польські вояки розстріляли сімох невинних лішнянських селян, а ще двадцятьох тяжко побили. Далі мiст через потічок. Давніше за ним селились ліворуч, і були це українці. Сусіди добре знали сім'ю Скрипухів, донька якого вийшла за Григорія Бориславського. 3 правого боку за потічком оселились Палінські. Подібно до більшості інших українських сімей, вони мали шмат поля, подвірне господарство з живністю. На початку 1980 pp. їхню хату поглинула урбанізація, котра перед тим проїхалася руйнівним плугом через оселі сусідів. 

Через кілька багатоповерхівок від Рафів проживав знаний у Дрогобичі і поза його межами фотожурналіст газети Радянське слово, великий мастак на всякі жарти і витівки Василь Станович (1940-2002). Разом з В. Становичем у газеті працював його колега, перекладач з польської мови Iгор Сусюк (1943-2004), який до переїзду на постійне проживання до Трускавця мешкав на нинішній вул. В. Стуса. Наприкінці XІХ ст. на пагорбі перед селом Лішнею виросла єврейська рафінерія до десяти виробничих приміщень різної величини з червоної цегли. Нафту з Борислава доставляли у бочках возами. Підприємство діяло до Першої світової війни і припинило існування. Найімовірніше, не витримало конкуренції. Адже саме тоді держава побудувала на вул. Стрийській найбільший і наймодерніший у Європі нафтопереробний завод з пізнішою назвою Польмін, де впровадила передову технологію. Деякий час рафінерія на вул. Самбірській стояла закрита. 

 За колишньою рафінерією в середині 1930 pp. подружжя Олена і Василь Дмитрах родом з села Волі Якубової на Дрогобиччині купили 20 моprів поля. У 1937 р. вони побудували хату під N 88. Вона-то й завершувала правобічну частину вул. Самбірської. Наприкінці 1960 рр. влада планувала розмістити на їхньому полі новий міський цвинтар і формально хотіла згоди у господині. Проте вона заперечила, зіславшись на нібито старі підземні нафтові та газові рури під її полем, і жінці дали спокій. Новий міський цвинтар відкрили під селом Старим Селом на незайманій ділянці. 

Чи не перший поставив на присілку Задвірому хату на поч. XX ст. господар Попель. Опісля побудувалися три сім'і з однаковим прізвищем Броницькі, родич письменника Стефана Коваліва і теж учитель Ковалів, чия дружина Марія Стеців була першою вчителькою у селі Лішні. Популярністю серед кліентів користувався столяр Михайло Броницький, який мав челядників і виготовляв гарні фіякри, ясенові лещета-лижі. Фіякри часто замовляли маетні особи з дворянськими титулами, в тому числі графиня Тарновська із села Снятинки, навіть пани з далекого Кракова.

Mіж присілком Задвірем або Новосілками, що знаходився за панським двором і пізніше став частиною вул. Самбірської, лежало поле Ставки і розлога Новосільська толока. Там відбувалися сільські фестини, на які приходили й передміщани з поблизьких вулиць. У 1982р. на значній частині толоки виріс секретний військовий завод Граніт, а позаду нього - тепличний комплекс. До 1939 р. магiстрат забрукував вулицю майже до лішнянської церкви. Але за СССР бруківку залили асфальтом, a почасти зруйнували і розікрали. Одночасно із замощенням магістрат встановив водяні колонки, яких уже давно немає.

Німим свідком життя, незчисленних пригод та історій жителів вул. Самбірської та її мандрівників довго залишався придорожний межовий хрест-фiгура. Але і його в 1952 р. знищили комуно-російські вандали. На своє місце він уже не повернувся. Зате на високому місці поряд з новим житловим масивом 3 травня 1992 р. громада вул. Самбірської освятила місце для церкви Воскресіння Христового. Через півтора десятиліття спільної праці вона знялася золотими куполами у блакить і символізує єдність старих та нинішніх мешканців навколо іхнього одвічного прагнення зробити свої душі, місто, державу гарнішими й багатшими. Хто іде з Дрогобича чи до Дрогобича, неодмінно милується нею. I нехай так буде завжди, поки світ і люди.

Джерело: "Дрогобич і дрогобичани" Роман Пастух

 

Hosting Ukraine