Назву цій вулиці дало давне озерце із солоною водою Солоний Ставок поряд із солеварнею. Нині воно значно зменшилось, обміліло, по берегах заросло травою. Не викликає сумніву і причина виникнення вулиці, пов'язана з солеварінням. Вул. Солоний Ставок, як і вул. Зварицьку, віддавна забудовували жупники, які варили кухонну сіль. Ліворуч на розі вул. Солоного Ставка, за ССР ської є колишня приватна кам'яниця, котру в совєтський пеpiод надбудували. У глибині одного з наступних подвір'їв збереглась невеличка кам яниця трьох незаміжніх сестер Кавецьких. Згодом садибу купила сім'я Стефанівих із села Вороблевичів. Праворуч на розі вул. Солоного Ставка-Бориславської в колишньому особняку працює від 1968 р. станція переливання крові.

На початку ХX ст. навпроти церкви Св. Юра за таємно одержані з Санкт-Пeтербурга російські рублі малочисельні дрогобицькі москвофіли спорудили між потічком Побуком і Солоним Ставком звану в народі велику дерев'яну кацапську бурсу. Діяла дрогобицька кацапська бурса під егідою ОМК протятом 1909-1912 p. Нею керувала президія на чолі з одним із братів Малинків. При бурсі існувала школа та гімназія (інститут) ім. Св. Владіміра для русифікацї дітей місцевих українців. Завідувачем школи працював Старомійський, директором інституту-адвокат Гладкий. 

Обабіч солеварні розташована пам'ятка сакральної середньовічної архітектури національного значення - дерев'яна церква Св. Юра. За даними писемних джерел, у 1499 р. Дрогобич зазнав чергового набігу татар, внаслідок якого первісне приміщення церкви Св. Юра згоріло. На його місці спорудили новий відомий нині храм. Згідно з написом на карнизі церкву змайстрували в селі Надієві Долинського району Івано-Франківської області, а в 1657 р. купили за соляні гроші й перевезли до Дрогобича. 

Церква тризрубна, трибавнна, з восьмигранними верхами. У східній частині має низеньку аркаду, що переходить у широке "опасання". Уся обшита гонтом. Інтер'єр храму мальований і складний, побудований на співставленні об'ємів маленьких криласів-капличок. Розписи 1660 рр., що суцільно вкривають стінит, яруси та склепіння бань, добре гармоніюють з фактурою дерева. Іконостас різьблений, позолочений. її по праву вважають унікальним витвором української дерев'яної архітектури галицької школи. Про неї розповідається у всіх мистецьких виданнях. "Справжня поема в дереві, витесана сокирою, немов велетенський скульптурний твір",-так висловився про церкву Святого Юра в Дрогобичі український мистецтвознавеціь Григорій Логвин. Церковний художнитк-реставратор музею "Дрогобиччина" Лев Скоп здивував мистецький світ своїми здобутками у справі відновлення, вивчення і популяризації нгаціональної  святині України через низку альбомів про її мистецькі цінності.

Біля церкви встановили дерев'яний хрест на честь відновлення української державності. За вказівкою компартійних чиновників директор Дрогобицького краєзнавчого музею К. розпорядився закопати святиню на церковному подвір'ї. Після проголошення незалежності України хрест віднайшли. Замість нього встановили новий дубовий хрест. Діяла церква до 1961 р. Оскільки приміщення невелике і становить виняткову історичну, архітектурну та мистецьку цінність, Богослужіння в ній відбувалися тільки в найбільші релігійні свята Великдень і Св. Юрія. Тут розгорнута експозиція відділу пам'яток дерев'яної народної арxітектури музею Дрогобиччина. Зрозуміло, що найціннішим, найунікальнішим експонатом є сама будівля храму з настінними розписами. У 2013 р. храм занесений до списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО. 

Вул. Солоний Ставок належить до коротких дрогобицыких вулиць. Зате скільки цікавих історичних і пам'ятних подій набачилась вона на своєму віку! Своєрідним монументальним знаком її закінчення можна вважати невисоку муровану електричну вежу біля самісінького в'їзду до солеварні. 

Джерело: "Дрогобич і дрогобичани"  Роман Пастух