вулиця Стрийська

Вулиця Стрийська названа на честь напрямку, який веде до міста Стрий. Протяжність 4 км.

На цій вулиці знаходяться дві архітектурні пам'ятки- церква апостолів Петра і Павла та церква Преображення Господнього, а також ЗОШ № 4, факультет фізвиховання ДДПУ, фізмат ДДПУ.

Вулиця забудована у ХІХ-ХХ ст.

Вулиця Стрийська (літературні назви: вулиця Крокодилів, вулиця Святого Якова), найдовша вулиця  Дрогобича, що простягається від перетину вулиць Івана Мазепи та Лесі Українки до річки Тисмениці. Забудована висотками (ліва сторона) та одноповерховими будинками (перша половина ХХ ст.)- (права сторона).

Батько Івана Франка Яків Франко на цій вулиці вчився ковалювати в знаного дрогобицького коваля Михайла Мороза. Уславлена вулиця стала завдяки твору Бруно Шульца "Вулиця Крокодилів", де вулиця тлумачиться  як "промислово-торговельний дистрикт". Як і колись вулиця служить головною дорогою, що веде до Львова.

 

Колись вул. Стрийська аналогічно з трьома іншими магістральними вулицями Дрогобича починалася від пл. Ринку і не відрізнялась від села. Тільки невеликий її відpізок до місця Коло млина і колишньої правобічної вул. Різницької, нині А. Сахарова трохи впорядкували із забудовою міського типу. Лівою стороною люди викопали фосу до нинішньої вул. В. Винниченка, пробитої за СССР, а невдовзі аж до Великої станції (вокзалу). З кожної садиби у фосу стікали так звані гофканали. Звідти вода перетікала у правобічну фосуі дальше в потічок Побук. На зламі XІХ-XX ст. ще не існувало хідників. Шутрована дорога лежала в ямах і баюрах. Фоси затягувались болотом. Пішоходи мусили мерщій вступатися від фіякрів і возів до самої фоси. Якщо візник наїжджав Самбірською, Бориславською i Трускавецькою на когось, невдахи часто не мали де сховатись і опинялись у фосi. Навпроти кожної хати через фосу перекидали бетонні труби або дерев'яні містки. Праворуч передміщани протоптали стежку. На неї згодом уклали два-три ряди кам яних плит, і вони служили хідником. бабіч дороги стояли продовгуваті вузькі одноповерхові хатки під стріхою, гонтом, пізніше-під бляхою і черепицею. 

Починається вул. Стрийська у місці з'єднання її з вул. I. Мазепи-Лесі Українки. Справа зберігся невеликий старий одноповерховий дім колишнього голови профспілки нафтовиків заводу Галіція Марка Гопцінгера. Далі за будинком стоїть колишня приватна ком'яниця, а за нею наступна триповерхова, де розмістилась поліція. Колись то був особняк адвоката Генріка Розенбуша. Під час Першої світової війни він продав його власникові нафтових шиб з Борислава Терлецькому. За Дрогобицыкої області в кам'яниці працював обласний суд. Відтак два поверхи посів міський відділ раніше міліції, нині поліції, а третій - КГБ, нині - СБУ. 

Горбок біля дому Р. Скибінського і СШ-4 міг би розповісти про те, як 24 вересня 1939 р. вул. Стрийською до Дрогобича вступала Красная армія і як її від першого заводу зустрічали не тільки міщани, але й деякі цікаві жителі сіл. По сусідству стоїть одноповерховий будинок-колишня власність адвоката Богдана Геврика. Дістався він йому в дарунок від тестя з Борислава, на полі якого добували нафту і платили йому за це відсотки, по-тодішньому-уділ брутто. Далі, до нинішньої вул. А. Сахарова, Геврик мав сад. На його місці у 1956 р. збудували приміщення у вигляді літери "П" "ніжками" до вулиці для СШ-4 з російською мовою навчання. 

Повертаючись до початку вул. Стрийської, лівим боком, за цегляним муром із залізним парканом видніється приміщення монастирсыкої церкви Св. Петра i Павла отців Василіян. Звідси до села Рихтичів лежало дуже довге й широке поле в одному масиві монахів ЧСВВ, зване ксьондзівським. Iснувало велике присадибне господарство. Тримали 96 корів, 6 пар робочих коней для обробітку землі, вози, сани, реманент тощо. За нинішньою вул. М. Грушевського знаходилось гноєсховище, звідки добриво вивозили на поле.

Мабуть, на всій вул. Стрийській немає красивішої споруди, ніж корпус фізмату педагогічного університету. Дім збудувала австрійська влада у 1903 р. на придбаній у родини Сeгалів земельній ділянці. Невеличкий одноповерховий цегляний дім на подвір'і фізмату, що служить його лабораторією, за Австрії належав адвокатові, небожеві видатного політичного і громадського діяча Галичини і теж адвоката Євгена Олесницького Ярославові Олесницькому 1875-1933. За повітовим судом вела вгору вуличка Полісівка, чи Пельчарівка-нині Карпатська. Далі мав дім Ляхович, один син якого був дорожнім майстром, другий - колійовим машиністом, а за ним-директор Повітового союзу кооператив Д. Німилович. Ошатний, надбудований за СССР будинок N 23 належав відомому в старому Дрогобичі адвокатові, голові Товариства Робітнича громада ім. I. Франка Рудольфові Скибінському. 

3 лівої сторони вул. Стрийської скоса поглядає на правобічну вул. А. Сахарова п'ятиповерховий багатоквартирний дім 25 для працівників Сороківки, як називали тюрму Бригідки, споруджений у 1960 pp. Сyсідній дім N 27 має виразні риси типової сталінської архітектури. Правобічний наріжний дім на вул. Стрийській-А. Сахарова часто називали млином, а місце-Коло млина, хоча за СССР його використовував завод продовольчих товарів, де виготовляли вафлі, халву, солодку воду. Справді, це був млин бориславського вибушника Михайла Сасика. За млином Сасиків збереглась двоповерхова кам'яниця. За других совітів унизу була крамниця, де тривалий час знаходився винний магазин. Ліворуч і дальше по ходу сховався за переднім інший будинок, в якому колись мешкав купець Вeгнер. 

Далі на лівій стороні вулиці височить довга 180-квартирна п'ятиповерхівка під N 103, споруджена в 1970 рp., яку жартома називають лежачим хмарочосом. Лівобіч навпроти міської газівні проживала велика сім'я передміщан Сенечків, у якої було дев'ятеро синів і донька. Михайло Сенечко тримав молочарню в торговій галі, відтак переніс її на нинішню вул. Ярослава Осломисла. За вул. В. Винниченка мешкав у скромній хаті Тарас Снятинський, визнаний в Ізраїлі праведником світу, а далі є подвір'я і церква Преображення Господнього (Спаса) на давньому передмісті Задвірному. Від 1682р. і до початку 1860 pp. мешканці вул. Стрийської та передмістя Плебанї молилися в ній. Коли церква стала ветхою, передміщани в 1863-1868 р. спорудили невеликий новий кам яний храм, мабуть, на місці старого дерев яного. Перед церквою стояла каплиця та пам'ятний хрест на честь скасування панщини у Галичині в 1848 р. 

На правому боці вул. Стрийської еврейський підприємець Лахман молов електрикою у своєму млині зерно на крупи. У глибину, за потічком ocібно стоїть серед зелені колишній дім архітектора Озимкевича, за проектами якого у місті споруджено немало кам'яниць-далі по ходу, в дерев'яному з мансардою будинку N 104, а нині 134, мешкала сім'я столяра, відтак жандармського службовця Iвана Кобрина, який походив з вул. Горішньої Брами. Глянувши на чисте подвір'я будинку N 180, попри який вулиця веде на колишню вул. Плебанію, ніхто би й не уявив, яким брудним воно було колись. Адже тут з відходів нафти варили в котлах шмір-мастило для возів. Неподалік тримав пекарню згаданий В. Мацюрак, продукцію якої охоче купували дрогобичани. За колією знаходилася велика громадська толока-Болоня. Крім коней, господарі тримали по 2-4 корови, кілька телят, і загальне стадо сягало 1,5-2 тисячі голів. Вулиця наймала пастуха, якому допомагали підпасичі. Ним був Гриць Онуфрів.

Поряд із колією у XIX ст. iснував холерний цвинтар. Під час пошесті туди привозили з трупами і напівживих людей, де іх поливали вапном і прикопували. Одного чоловіка не облили. Зі зламаною при падінні ногою він спромігся вилізти з ями, доповз до приміського села Раневичів і прожив ще 12 років. Спільна могила сягала 25 метрів у довжину, 10-15 метрів у ширину 11 метра у висоту. Не мала ні хреста, ні огорожі. Навколо паслася худоба. Ліворуч в одній з найближчих до колії хат мешкала у комірному бідна cім'я Кобільників. Господар працював на залізниці, але польська влада звільнила його.

На цій же вуличці у будинку N 7 навпроти коледжу мешкала шановна вчительська cім'я Григорія та Олександри Михаців. Попри коледж веде дорога до присілку під назвою Мельники Гарасимові, що за Польщі належав до села Раневичів. Там проживав робітник Польміну Дмитро Налисник. Перед р. Тисьменицею від вул. Стрийської відходить ліворуч мало кому знана маленька вуличка, названа іменем советського конструктора авіаційних двигунів українця Архипа Люльки. Назва вказувала на колишне невеличке летовище для легких літаків. 

Вище за течією р. Тисьмениці колись існував другий дерев яний міст, яким іхалося найкоротшою дорогою до села Раневичів. Замість нього незадовго до Першої світової війни магістрат і cільська громада звели високий кам яний міст на випадок руйнування цісарського. Ліворуч лежить почаєвицьке поле Вигода. За цісарським мостом через р. Тисменицю вона переходить у безіменну автомагістраль, забруковану колись натуральною косткою аж до перехрестя. 

 

Джерело: "Дрогобич і дрогобичани" Роман Пастух

Джерело: Вікіпедія.  "Вулицями старого Дрогобича". Р.Пастух.

Hosting Ukraine