вулиця Трускавецька

 Нумерація будинків починається з наріжного дому на пл. Ринку- вул. Трускавецькій, у якому за СССР приваблювала Варенична в місті їдальня, де можна було поласувати українськими варениками. У підвальному приміщенні єдина торгували сметаною, пропонували квасне молоко в склянках. Одну з квартир наступної кам'яниці посідав викладач політекономії, колишній штатний співробітник каральних органів СССР Наум Файнберг. Давніше лівий ріг вул. Трускавецької-Завалля, за яким в основному закінчувалася міська забудова і виднілись городи і поля, розкидані де-не-де хати передмішан, займає старий одноповерховий, дерев'яний, з колонами, будинок. Це єдина з уцілілих корчма 1860 р. Piг вул. Завалля-Трускавецької займає велика кам'яниця ветеринарного лікаря Терлецького, напевно, придбана у еврейського власника. У них мешкав власник склепу на пл. Ринку Томашевський. Услід за нею знаходилась хата кремезного Клементовича.

На вул. Заваллі та Музичній є два примітні будинки. Перший на вул. Заваллі - середня школа 3, а колись виділова спочатку 4-класна, згодом 7-класна школа ім. С. Конарського та Е. Ожешкової. Школу зазвичай називали червоною через колір цегли. Другим примітним об'єктом була жіноча учительська семінарія монастиря сестер Василіянок, що містилась у будинку музичного коледжу ім. В. Барвінського на вул. Музичній,колись С. Конарського. Наприкінці XIХ ст. там мешкав багатий єврей. Ліворуч відгалужується невеличка припаркова вуличка Ф. Шопена. Колись там стояло кілька будинків польського ремісничого Товариства Гвязда. Уздовж нижньої частини пл. Ринку, на вул. Стрийській-нині I. Мазепи- i вул. Ковальській передміщанки торгували фляками-коров'ячими шлунками, порізаними, як макарони, підсмаженими і приправленими часником, цибулею, перцем, бібковим (лавровим) листям. 

Навпроти парку за СССР знаходилась еврейська аптека і фотоателье, котрі існували і в міжвоєнний період. Потічок Побук, що перетинає вулицю, тече нині випрямленим руслом. Це постарались у 1920-1930 рp. найняті магістратом робітники. Якщо відторгувалася частина чийогось грунту, місто відшкодовувало збитки. Задля зміцнення дна Побуку його на відрізку між вул. Бориславською-нинішньою А. Сахарова застелили нетовстими й довгими ялиновими колодами, як настеляють черепицю, благо у воді без доступу повітря деревина не гниє дуже довго і захищає дно від розмивання. Дім з колишнім магазином Філателія належав майстрові газо- і водо- проводів Янові Взорику, дім N 37 - кравцеві Петрикевичу. 

В одній із сусідніх кам'яниць на розі вул. Трускавецької-М. Шашкевича до Другої світової війни працював ресторан, а після неї цех Трускавецької фабрики Ремвзуття. На нижньому лівому куті вул. Трускавецької-Bійтівської Гори у будинку, купленому в польських репатріантів, після Другої світової війни проживав антиквар і колекціонер Йосип Паховчишин. За верхнім кутом повороту на вул. Війтівську Гору після Другої світової війни спорудили станцію юних техніків. Давніше на її місці тримав цегельний завод Б. Сусман. Від його власності залишився тільки житловий будинок оддалік від дороги. Від 1790 р. на пагорбі заснували найдавніший зі збережених міський християнський цвинтар, нині історико-меморіальний некрополь. Від цвинтаря вул. Трускавецька збігає вниз. Зліва стоїть кам' яниця, де містилася колись головна лікарня, розрахована на 125 пацієнтів з різними захворюваннями.

Діяла в старому Дрогобичі i єврейська лікарня на 40 ліжок. Нині це приміщення займає дитячий садок Волошка на вул. П. Орлика. Дуже популярним був і лікар Тарговський чи Тарковський. Його кабінет над колишнім магазином Парфюмерія, а нині Сяйво на вул. I. Мазепи. З другого боку міської різні, вздовж вул. Коростянської-нині Спортивна лежало поле. У 1920 pp. тут спорудили міський стадіон Юнак з плавальним басейном. За р. Тисьменицею, з лівого боку вулиці, від поч. XX ст. діе цегельний завод-дахівчарня. Згідно з одними даними, його спорудив єврейський підприємець Т. Корнгабер для випуску цегли спеціально для будівництва в'язниці Бригідки. Діяли в Дрогобичі й інші цегельні: Л. Шуцмана і Х. Готесмана, згодом Самуеля Фухса на Заліссі, того ж Б. Сусмана, далі заводу Польмін, відтак Купферберга в кінці вул. Війтівської Гори, Максиміліяна Шандровського на вул. Трускавецькій, ще одна на вул. Бориславській, де нині машинобудівний завод. В будинку N 75 на вул. Трускавецькій до 1939 р. проживав колишній офіцер УГА, бухгалтер Бригідок Осип Рихтицький. 

На протилежній стороні вулиці знизу до самої Гiрки тягнеться ліс, за СССР названий лісопарком ім. Б. Хмельницького. У міжвоєнний період любителі зимових видів спорту обладнали в ньому лижний трамплін і проводили змагання. У 1950 р. комуно-російська влада вирішила обладнати в нижній частині лісопарку міське комсомольське озеро, аби дрогобичани мали де купатись. Основною робочою силою були комсомольські організації підприемств i установ, студенти. Перед роздоріжжям вул. Трускавецької в напрямку до Стебника i Трускавця за Австрії стояла рампа. Вона мала вигляд жердини з тягарцем. Коли ї відкривали, то попускали шнурок. Тягарець ішов донизу, і можна було їхати. При повороті до Трускавця збереглося приміщення колишнього ресторану Пуца.

Оскільки вул. Трускавецька з'єднує Дрогобич з Трускавцем люди спочатку користувались традиційними фіякрами. Згодом стали курсувати автобуси від пл. Ринку до Малої станції (вокзалу) на вул. Трускавецькій. Проїзд коштував 1 злотий. Пізніше появилися таксі, за послуги яких платили на півзлотого більше. У середині 1960 рр. влада носилася з наміром прокласти тролейбусну лінію сполучити нею Дрогобич, Борислав і Трускавець. Територію між ними планували забудувати і врештi об'єднати всі три менші міста в одне велике місто під штучною назвою Прикарпатськ. Закінчується вулиця приватними будинками, що потопають у садах. Кілька хвилин їзди, і з невисокого пагорба за селом Сільцем відкривається мальовнича панорама бальнеологічної оздоровниці Трускавець. Вдалині синіють гори Карпати. До них немов рукою подати...

За давніх часів на початку вулиці була мурована Угорська брама, яка єднала дрогобицьке середмістя з передмістям. Історик Леонід Тимошенко подає цікаві фрагменти про історію міста з рукопису, опублікованого у місцевому періодичному виданні перед Першою світовою війною: "...та брама мурована з цегли, на дубових підвалинах, окутих залізом, забезпечена на фасаді стрільницями, називалася "Угорська брама". Вона захищала підступи до костьола і монастиря, тоді кармелітського, тому місто дозволило в 1701 р. усунення тієї перешкоди на прохання кармелітів і її знести й власним коштом виставити іншу дерев’яну; для компенсації вартості знесеної брами, кармеліти заплатили 300 зл. р. до міської скрині". Загалом, міські оборонні конструкції були знесенні за австрійського панування. 

Від згаданої брами пішла давніша назва вулиці – вулиця Угорська. В австрійський час її називали ще – Солецька, Трускавецька, Стебницька, Ґрюнвальдська. Остання таку назву отримала у 1910 році, у 500-ліття Ґрюнвальдської битви й так проіснувала до Другої світової війни (нині у Дрогобичі неподалік колишньої вулиці Ґрюнвальдської (ближче до вул. Козловського) теж маємо, але невеличку вулицю Ґрюнвальдську). А у війну німці їй дали "'свою назву" – Зюдштрассе – вулиця Південна, бо вела на південь. А далі радянська епоха прийшла зі своєю табличкою – вулиця Васильєва, і ось нині – вул. Трускавецька. Коли перед Першою світовою, у місті мали намір втілити ідею трамвая, то на цій вулиці планували зробити аж чотири трамвайні зупинки: "потік Серет" (біля парку), "вул. Св. Юра" (в районі кафе-бару "Овен"), "Цвинтар", та кінцева зупинка на малій станції, що була біля залізничного переїзду праворуч. Вулиця має свою маленьку унікальність – при ній знаходяться аж два катедральні собори: греко-католицький – Пресвятої Трійці та православний – преподобного Іова Почаївського, який у 1994 році був закладений на місці колишнього фруктового саду.

Саме зі згаданого греко-католицького собору починається наша вулиця. До кінця XVIII ст. тут діяв монастир кармелітів та костел Святого Михайла. Храм виділяється на фоні своєї крейдяною білизною та вікном-розетою, біля якого вмостилися у вікнах-нішах чотири фігури "патріархів". Згадку про храм Трійці ми знаходимо у творчості відомого дрогобицького письменника Бруно Шульца, зокрема в "Геніальній епосі": Прозора тінь лежала над містом. Мовчання третьої години пополудня видобувало з будинків чисту крейдяну білість і безгучно, мов колоду карт, розкладало її довкола площі. Обдарувавши її першим витком, воно розпочинало новий, черпаючи резерви білості з великого барокового фасаду Св. Трійці, який, ніби велетенська сорочка Бога, що злетіла з небес, помережаний пілястрами, ризалітами й фрамугами, розчепірений пафосом волют і архівольт, квапливо приводив на собі до ладу цю простору збурену одіж". 
 
Однак відома ця вулиця з того, що тут є за собором, на пагорбі "найстаріший збережений" цвинтар Дрогобича, який усі називають "цвинтар на Трускавецькій". Сюди рідко коли навідуються туристи. А даремно! Дрогобицький некрополь був заснований в далекому 1790 році. Він нагадує такий собі "дрогобицький" аналог Личаківського цвинтаря у Львові, де є спокій, подих готики та краса, яку, де-не-де радянський час добряче понищив. Це чудове місце для фотографів. Варто придивитися також до вхідної брами, де є напис на латині, який можна перекласти так: "Нехай-бо це тлінне зодягнеться в нетлінне". З цвинтарного пагорба відкривається чудова панорама на центр міста. На вежі дрогобицької ратуші, на горизонті помітний величавий червоний будинок, який комусь, на перший погляд, видається якимсь замком, а це всього-на-всього будівля дрогобицької в’язниці (її називають "сороківка" або "бригідки") на кінці вулиці Трускавецької, на Гірці, яку будували ще за Австрії. 
 
У цій в’язниці за радянських часів відбував покарання й один французький мільйонер – Леонід Білунов, про якого часто пишуть, як про "вора в законе", якого ще знають як Льоня Макінтош. Про дрогобицький карний заклад він залишив кілька сторінок у своїй біографічній книзі "Три жизни" (2007). "Коли мені виповнилося вісімнадцять, мене відправили в табір для дорослих в місто Дрогобич... У цьому таборі було близько чотири тисячі осіб. Були такі, хто сидів ще з війни і майже не надіявся вийти на волю і кому втрачати було нічого. Деякі звинувачувалися у співпраці з німцями. Були політв’язні, кинуті сюди за сфабрикованим кримінальним справам. Багато сиділи за розкрадання в особливо великих розмірах… Це була справжня школа життя. Табір особливого суворого режиму у Дрогобичі – це ціле місто арештантів, який був відомим поножовщиною між групами ув’язнених, часто які виливалися у кровопролитні сутички зі смертельним кінцем. Я розумів: щоб вижити у цих умовах, мені треба мати друзів". А на кінець, варто не забувати про "легені Дрогобича" – лісопарк Богдана Хмельницького, який для багатьох, як і для мене, живе лише в спогадах, де можна було покататися на човнах, поплавати. А тепер? Лише відгомін часу!
 
Джерело: Олег Стецюк "Дрогобич: 6 цікавих фактів про вулицю Трускавецьку"
Джерело: "Дрогобич і дрогобичани" Роман Пастух

 

Hosting Ukraine