вулиця Війтівська Гора

Після Великої Вітчизняної війни і до 1990 року вулиця носила назву Калініна.

Війтівська Гора і сама була одним з Дрогобицьких передмість: у давні часи вона сама знаходилася за міськими валами. Коли у 1825 році вали знесли, розрівняли, Дрогобич, наче зняв тісну сорочину, почав швидко розростатися. Передмістя увійшли до нього складовими частинами. Але ще довго вулиця зберігала вигляд села: вузенькі продовгуваті хатки під гонтом, дахівкою чи соломою, садки, грядки з городиною.

У перші десятиліття ХХ століття тут мешкали  переважно представники польської національності, які працювали на залізниці, нафтопереробному заводі "Польмін" та в державних інституціях. На цілу вулицю був лише один продуктовий склеп еврея Йойни. Після другої світової війни, коли поляків переселили до Польщі, а українців з Польщі- на Україну, Війтівська Гора стала "українською".

У 1422 р. польський король призначив  війтом Дрогобича учасника Грюнвальдської битви воєводу Яна Менжика. Очевидно, він уподобав собі узвишшя на передмісті, спорудив там дім, господарські приміщення. Чия гора?- питали люди. Їм відповідали: війтівська. Так і залишилася Війтівська Гора в історії Дрогобича.

На початку вулиці стояла приватна пекарня Я.Нев’ядомського. То була людина, котра однаково вміло володіла і нажитим капіталом, і авторитетом. Без активної підприємливості він для міста би не зробив стільки, скільки зробив.

Я.Нев’ядомський був обирався бургомістром Дрогобича протягом кількох років був також засновником ощадної каси (банку) біля Ринку (там і нині міститься Ощадбанк). Його випічки, крім Дрогобича продавалися у Трускавці та Бориславі. Після смерті Нев’ядомського його пекарню купив Крафт, який перед 1939 роком уже розвозив  хліб автомашиною.

Неподалік виходу з вул. Б. Лепкого на вул. Війтівську Гору праворуч від неї відгалужується вузенька вуличка, звана Новою. В одному з лівобічних домів проживав цікавий художник-самоук Василь Заяць 1921-2006.

У будинку № 39 містився "гірничий уряд", (тепер приміщення суду). У наступних кам’яницях мешкали ремісник Кушнір, зварич Петрикевич. Поряд з нинішнім шкірвендиспансером була найглибша в Дрогобичі криниця глибиною 56 м. На ланцюгу з двох боків  закріплювалися два відра так, що коли одне занурювалося у воду, друге піднімалося аж до цямрин. Вода з цієї криниці славилася добрими смаковими  якостями, чудово тамувала спрагу. Після Великої Вітчизняної війни джерело засипали.

Будинок № 96- колишня власність відомого в Дрогобичі адвоката  Івана Кобилецького, якиий був прикладом  чесного служіння народові.

Триповерхову кам’яницю № 134  спорудив собі будівельний майстер Валяшек. А ось його колега Кулиняк мав невеличку  хату (№ 97).  Наступні оселі вчительки Ю.Дуцяк, власника цукорні В.Височанського. До відомих на цілу вулицю належала читальня Просвіти, яку організував отець ЧСВВ Юстин Жарський, а провадили поважні господарі.

Стара вулиця Війтівська Гора закінчувалась коло будинку № 173. Справа є ставки, що утворились на місці  вибраної червоної глини. З неї виготовляли цеглу на приватному цегельному заводі Купферберга, що діяв поряд; згодом його купив нафтопереробний завод "Польмін". Нинішня вул. Війтівська Гора при повороті до вул. Стрийської обминає справа дільницю колишнього заводу продтоваpів. Тут діяв водяний млин, що належав Дрогобицькому державному надлісництву, яке розташовувалось на вул. Стрийській навпроти млина Сасиків. Коли до Дрогобича провели електрику, орендар встановив у млині значно ефективнішу за водяне колесо тодішню технічну новинку-водяну турбіну. Подібно до нього вчинили на декотрих інших млинах. Традиційно вода із Млинівки текла на лопатки колеса, відтак на турбіну. На випадок недостатньої кількості води у Млинівці жорна крутив струм.

Так тривало кільканадцять років, допоки Задорович не передав його в руки підприемливого родака із приміського села Старого Села Павла Калічака. Той раніше трудився з братом Юрієм Калічаком у млині в іншому примiському селi Рихтичах. На вул. Війтівській Горі П. Калічак полишив роботу через комуно-російську окупацію Західної України у вересні 1939 р. Після Другої світової війни лівий бік вул. Війтівської Гори аж до потічка Побуку забудували і впорядкували. Коли проходиш цією околицею, все ще відчуваеш подих минувшини і в характері переважно одноповерхової забудови, і у вигляді будинків, і в чомусь іншому, що годі висловити словами.

 

 

Джерело: "Дрогобич і дрогобичани" Роман Пастух

                 "Вулицями старого Дрогобича". Р.Пастух.

Hosting Ukraine