Існує версія, що найменування вулиці міг спричинити скотомогильник, що знаходився колись на території толоки. Згідно зі ще однією версією, назва може вказувати на прізвище тамтешнього власника поля і хати якогось Скотницького.

У 1920 р. після повторної окупації Галичини Польщею вулицю Скітницьку перейменували на 11 Листопада, бо того дня у 1918 році була відновлена державна незалежність цієї країни.

У 1954 р. "другі совіти" надали вулиці ім'я гетьмана Б.Хмельницького. Невдовзі, в 1963 р. було витіснено на околичну вулицю.

Чотирма роками раніше відзначили 20-річчя "золотого вересня" 1939 р. і початок комуно-російської окупації Західної України, давню вулицю Скітницьку, Листопадову, Б.Хмельницького перейменували на вул.17 Вересня. Коли в результаті виборів 1990 р. влада перейшла до  національно-демократичних сил, вулиці надали назву 22 Січня.

У 2007 р. відрізок вулиці до її перетину з вул.В.Великого перейменували вшосте. Цього разу вона отримала ім'я політв'язня, Героя України В.Чорновола.

Лівий ряд відкривала триповерхова кам'яниця Розенштейна, частину якого власник здавав квартиронаймачам. Слави "нещасливого" зажив наступний дім власника-поляка. Мабуть через якусь невідому нам трагедію. Поряд мешкав столяр Урбанович, котрий разом із синами виготовляв шафи і ліжка. 

Вище від них стояла хата різника волів Стоцького, якому належала м'ясна ятка на Малому Ринку, де торгував син Iгнац. Pізник був завзятим мисливцем. Щосуботи він у супроводі двох гончих собак відправлявся в поле наприкінці цієї вулиці і неодмінно приносив не більше одного зайця, благо іх водилось там багатенько. Наступна двоповерхова кам'яниця була власністю єврейського торгівця меблями Рота на нинішній-вул. Данила Галицького.

У глибині обійстя знаходилась хата Фішера. За ним мешкав власник великого дощаного складу і мурованої корчми Камерман на нинішній вул. П. Орлика, де тепер будинок поліклініки.

На горбку перед вул. Сніжною (П. Сагайдачного) проживали Бартушевський і власник іншого дощаного складу Клярман.

Правобічна сторона вулиці починалася від поздовжньої хати судового урядника на розі вул. В. Чорновола-Леci Українки, власника чималих земельних ділянок на вул. Цвинтарній, Сніжній і на Корості-Осипа Чернігевича. 

Невисокий горб на вул. В. Чорновола у Дрогобичі не вміє говорити. Але якби вмів.. Там на місці саду Бартушевського у 1970 рр. виріс великий Будинок побуту Мрія, проектний інститут Діпроміст, згодом Містопроект. За його документацією споруджують житлові та інші обєкти в Дрогобичі й довколишніх районах. А ось за Австрії на пагорбі знаходився єдиний у місті офіційний публічний дім. Це була довга дерев'яна одноповерхова приватна будівля iз залом, невеликими кімнатами, буфетом, ігровою шафою-автоматом, що за 20 грошів виконував класичні мелодії Йогана Штрауса, інших видатних композиторів. Вище від описаного публічного дому з після-воєнних часів не стало хати Бартушевського. Невелике помешкання під N 14 до початку Першої світової війни купила стриєчна сестра полковника УСС і УГА Григорія Коссака Павлина Угрин-Коссак. 

Угору через кілька хат від помешкання Я. Угрина знаходилась інша хата, в якій після німецько-советської війни виникла друга в Дрогобичі підпільна молодіжна антикомуністична організація "Крути", історія боротьби і загибелі якої становить коротку, але героїчну сторінку національно-визвольних змагань XX ст. Слід згадати інших мешканців правобічної частини вулиці: судового урядника Ружанського, Корнелія Домбровського, поштаря Теплого, один син якого випадково застрелився з револьвера, другий втопився, а третій опинився в Польщі, бляхаря Гімлера, син якого став полковником ізраїльської армії, власника склепу змішаних товарів і другої хати з продуктовим склепом Боргмана, фіякерника Тодреса. Скажімо, К. Домбровський, на місці хати якого після Другої світової війни виросла двоповерхова кам'яниця, тримав льокаторів-квартиронаймачів. Розізлившись з їхньої неплатоспроможності, господар підпалив помешкання і виїхав з Дрогобича. Гімлеру пощастило врятуватись від гітлерівців і емігрувати до Ізраїлю.

Закінчувалась стара вул. Скітницька на горбі, в місці виходу на колишні вул. Сніжну та Цвинтарну. Там Боргману належала ще одна хата з крамницею продовольчих товарів. Торгували його сини, які після Другoї світової війни переїхали на землю обітовану і ніколи до Дрогобича не приїжджали. Господареві Iванові Чернігевичу тут належали дві хати, надвірні споруди, живність, за якими доглядали наймит і наймичка. Сам він працював судовим екзекутором-виконавцем. Поряд мешкали Коссак, К. Домбровський, Захарко, коваль Кушнір, кузня якого знаходилась на місці одніеї з пізніших багатоповерхівок, Стецик, Микола Знак, Ступницький, Камерман.. Поглянути нинішнім оком-ніби де в чому й помітна недавня минувшина цієї північної частини Дрогобича. 

Джерело: "Дрогобич і дрогобичани" Роман Пастух