Історична назва вулиці має глибокі корені. Тут колись було приміське село Завіжне. Територіально до нього належала і нинішня вулиця Коцюбинського (колишня Церковна) з церквою св. Параскеви-П'ятниці, спорудженою в 1815 р. Поступово Дрогобич розростався, і село стало однією з його вулиць на західній околиці. Після війни вона дістала ім'я її уродженця, Героя Радянського Союзу Григорія Геврика. В 1990 р. вулиці повернуто найдавнішу назву.                                                                                                                                 Перш ніж почати розповідь про Завіжну, ступимо на невелику вуличку Тиху, що перпендикулярно відходить від неї. Тут є два будинки - номер 10 і номер 17, котрі заслуговують бути згаданими.                                                Перший з них - це оселя колишнього відомого громадського діяча, члена ЦК УСДП, посла до австрійського парламенту Семена Вітика. Народився він на Дрогобиччині в 1876 р. Вчився в Перемишльській гімназії, у Львові познайомився з Іваном Франком. У 90-х рр. дев'ятнадцятого століття був обраний секретарем Русько - Української радикальної партії, очолюваної І. Франком та М. Павликом.                                                          Після її розколу С. Вітик став одним із засновників і керівників УСДП. У 1907 і 1911 рр. обирався послом до австрійського парламенту від робітників Дрогобиччини і селян Перемишльського повіту. З трибуни парламенту виступив на захист М. Січинського, який на знак протесту проти австрійсько-польського гніту вбив у квітні 1908 р. австрійського намісника в Галиччині графа А. Потоцького. Його промова була надрукована окремою книжечкою і довго ходила поміж людтми. Семен Вітик перший порушив питання про злуку Східної і Західної України, що відбулася 22 січня 1919 р. Після проголошення ЗУНР Вітик став у Дрогобичі головою Української Національної Ради. Пізніше входив до складу Директорії. Емігрувавши до Відня, видавав там журнал.Згодом С. Вітик переїхав на Радянську Україну, до Харкова, співпрацював у виданнях КПЗУ, Спілки революційних письменників Західної України. Написав спогади про І. Франка. Загинув у 1937 р. в сталінських катівнях.                                                                                                                     У лютому 1918 р. на Ринку в Дрогобичі відбувся велелюдний мітинг, на якому були присутні місцеві урядовці на чолі з повітовим старостою К. Гужковським. Будинок номер 17, тепер оновлений, займала читальня товариства "Просвіта". Такі читальні товариство відкривало там, де мешкала більшість корінного українського населення.                                                                                                                                                 На вулиці Завіжній не було громадських організацій та офіційних установ, тут переважно стояли оселі господарів та ремісників. Наприклад, у будинку номер 22 мешкав столяр і шофер І. Лоїк, у номері 23 - колишній мулярський майстер В. Кобрин, у номері 32 - власник поховального закладу "Етернітас" А. Модрицький. За ними йдуть будинки стельмаха Ю. Флюнта, який виготовляв вози і кузови вантажних машин, слюсаря, власника майстерні П. Коссака.                                                                                                                       Нинішній будинок номер 52 постав на місці старої хатки під солом'яною стріхою. В ній у 1883 р. народився невідомий для сучасних дрогобичан поет Василько Нещасний (Василь Лободич). Знатними на Завіжній і в місті були господарі Флюнти (будинк номер 64 і номер 66) та магістратський радний Микола Мицавка. Неподалік, на вулиці Коцюбинського, стоїть церква св. Параскеви - П'ятниці. Колись біля неї викопали криницю, з якої брали воду й святили на Йордан. Згодом забулося, кому криниця належала. Але сусіди не раз процесувалися за неї, як і за проїзди між хатами, за межі, фруктові дерева, забиту чи підбиту курку.                   Оддалік від дороги видніється пам'ятний камінь. Поряд з будинком номер 86 була хата, в якій у 1925 р. народився Григорій Геврик. Після визволення 6 серпня 1944 р. Дрогобича від фашистських загарбників хлопця мобілізовано до лав Радянської Армії. Лише в одному бою на території Чехо - Словаччини кулеметник Геврик знищив півтораста гітлерівців. Удостоєний звання Героя Радянського Союзу (посмертно). На перетині вулиць Завіжної і Горішньої Брами йому в 1970 р. встановлено пам'ятник.                                                               Взагалі-то на Завіжній мешкало і досі мешкає чимало однофамільців Гевриків. Наприклад, неподалік мав хату дяк церкви св. Юра Геврик. Він трагічно загинув біля храму. Наприкінці вулиці Завіжної мешкав Василь Коссак, відомий на весь Дрогобич власник льодовні. Забудова тут з'явилася після 1913 р., бо роком чи двома раніше від спустошливої пожежі вигорів цілий кут. У близько півтора десятка сімей не залишилося ні кола, ні двора. Погорільцям допомогли сусіди й родичі, однак ще довго після цієї трагедії вони не могли оговтатись.    Пройшовши через об'їзну дорогу (вона веде від вулиці І. Франка до західної околиці міста і далі до Борислава), але, взявши ледь уліво, можна потрапити в невеличний лісок. В 1831 р. в Дрогобичі лютувала холера, яка забрала в могилу багатьох міщан. Ховали їх не на діючих цвинтарях, а на спеціально виділених - холерних. Один з них і знаходився отут, де тепер шумлять молоді деревця.                                                              Посеред цвинтаря стояла капличка, знесена після Великої Вітчизняної війни. Поряд був також турецький цвинтар. Завіжнянські мешканці теж виконували форшпан - копали довгі, глибокі й широкі ями для поховання кількасот трупів турецьких вояків. У роки гітлерівської окупації Дрогобича південніше від турецького цвинтаря з'явився ще один. Там фашисти закопували тіла десятків своїх жертв, розтріляних на нинішній вулиці Ковальській та в інших місцях. На жаль, злочинною волею сталінсько-берієвських катів та їх послідовників було безжалісно знесено всі три цвинтарі на Завіжному.

Сьогодні вулиця Завіжна впорядкована, майже повністю забудована новими кам'яними будинками, що потопають у зелених садках. Вона вважається одним з найзатишніших куточків Дрогобича.                                                                                                            

Джерело: "Дрогобич і дрогобичани" Роман Пастух