Не бракувало у Дрогобичі кравців, що поділялися на тих, які шили новий одяг і були людьми гоноровими, та тих, що перелицьовували старий і яких трохи згірдливо називали поза очі кравцями-полатайками. В одного такого кравця-полатайка і знайшла помешкання для свого сина Марія Франко. Важко сказати, чи нараяли їй це люди, чи, може, й сама Марія Франко домовилася з кравцем, до якого, очевидно, не раз зверталася з пошиттям чи перелицьовуванням. Кравця звали Іваном Гутовичем, і мешкав він неподалік солеварні та потічка, у якому колись ловив рибу Іван Франко. На диво, цей будинок, який тепер на вулиці Жупній під номером 16, зберігся. Правда, його трохи переробили, гонту замінили дахівкою, а опісля ще й розділили, так що тепер він має аж два орiєнтаційні номери-16 та 18, але навіть після таких перепетій він дійшов до нас. Інші не дійшли зовсім.

Про цю адресу Івана Франка згадує Михайло Кобилецький з Ясениці-Cільної, та й, зрештою, згадує сам Iван Франко у своїй передмові до першого тому Галицько-руських народних приповідок. «Живучи на станціях,-писав він,-у pізних дрогобицьких міщан та передміщан, я знайомився залюбки з такими, що заховали в пам'яті багато старої руської міщанської традиції, назву тільки кравця Івана Гутовича та теслю Деревака, тоді, в початку 70-х років, уже звиш 70-літнього діда. Записував він не тільки приповідки, але й пісні, і загалом усе, гідне його уваги. У Гутовича Іван Франко жив недовго. Кравець як кравець і мав вдачу кравецьку: кожну роботу любив підмочувати із замовником, щоб "одяг сі довго носив". При склянці кравець, як казали, розпускав губу, сипав прислів'ями та приповідками, а то й любив затягнути якусь пісню. Окрім того, мав пан Гутович ще купу малих дітей, і, очевидно, все це не дуже сприяло науці малого Франка, що розуміли батьки. А тому його невдовзі звідтіля забрали на іншу станцію, яка нічим не відрізнялася від попередньої.

Вулиця Жупна, що зв'язана із вулицею Зварицькою, починається майже з Ринку, коло костьолу. Вона пов'язана з пам'яттю про Івана Франка будинком під N 6, що стоїть відразу на початку вулиці... Важко вгадати, що саме тут була знаменита дрогобицька Січ, яка стала ініціатором святкування 1913 року в Дрогобичі сoрокової річниці діяльності Івана Франка. Січ вважала письменника своїм духовним батьком. На початку XX століття Іван Франко при відвідинах Дрогобича не пропускав нагоди, щоб відвідати будиночок, що трохи вище потічка Побука. Той будинок колись стояв на розі вулиць Бориславської та Святого Юра, яка паралельна до вулиці Шашкевича, названої так 1911 року, тобто в соті роковини Великого Будителя Галицької Русі. Мав доволі скромний вигляд, без особливих прикрас, типовий передміський будинок: гaнок, три сходини вниз, один поверх. Належав Василю Ратальському, вчителю виділової школи.

Приводила сюди Івана Франка вельми делікатна справа. Франко просив Василя Ратальського подавати йому відомості про Целіну Зигмунтовську, яка по смерті свого чоловіка в Станіславові перебралася до Дрогобича і до спілки купила будинок з учителем І. Поповичем. Василь Ратальський чесно виконував прохання Iвана Франка, аж ніяк не пов'язуючи в єдине героїню збірки Зів'яле листя з особою вдови по цісарсько-королівськім судовім чиновнику Целіною Зигмунтовською. Він так і помер і ніколи не дізнався про це, хоча архів зберіг усe. Збереглися досі не опубліковані листи Василя Ратальського до Івана Франка, які є на зберіганні у відділі рукописів та текстологї Інституту літератури iм. Тараса Шевченка НАН України. Три листи Івана Франка до Василя Ратальського опубліковані в останньому томі 50-томного видання творів Iвана Франка. I його листи до Франка також. Ратальський Василь був тим, хто очолив сумну похоронну делегацію Дрогобиччини на похороні Івана Франка і виступив від імені міста юності Франка з надмогильною промовою на Личаківському цвинтарі. Вінок, який поклали дрогобичани, зберігається в Літературному музеї Івана Франка у Львові. Будинок Ратальського в Дрогобичі не зберігся.

 Джерело: Олег Стецюк "Цікаві факти про вулицю Жупну" 

Джерело: "Дрогобич-місто Івана Франка" Петро Іванишин, Ігор Розлуцький.