В оточенні мальовничої природи прикарпатських лісів, на південий схід від Трускавця, на висотi 440-500 м.н.р.м., за 3 км. від центру знаходиться чудодійна місцина - урочище Помірки (Помярки). Ще минулого XX століття, в 20-30-х роках в трускавецьких Помірках ефективно функціонував літній курорт «Помярки» відпочинкова зона самого трускавецького курорту. Та освоєння урочища Помірок розпочиналось зовсім не з намірами обладнання там курортно-відпочинкової території, а зовсім наваки... В кінці XVIII ст. на територй Трускавця та його околиць пройшли перші спроби пошуку корисних копалин, які виявили запаси сірки, цинку, олова, гасу, озокериту, нафти тощо. Вже в 1805 році в працях польського вченого Станіслава Сташица, дослідника Карпат та автора однієї з перших геологчних карт йшлося про те, що крім солі, в Трускавці стали добувати озокерит і нафту. З яких шляхом перегонки одержували гас, який використовували для освітлень вулиць Дрогобича. Значні запаси озокериту в надрах трускавецької землі та методи його добування дозволили місцевому жителю Івану Матису в 1810 році отримати офіційний дозвіл на використання породи в промислових цілях, шляхом перегонки на гас.

На початку XIX ст. село Трускавець в центрі Бориславсько -Дрогобицького нафтового та Стебницького соляного басейнів опинилося розвинутих кіл. Проте геологорозвідувальні роботи та процес видобутку не отримли подальшого розвитку гірничо-видобувної галузі через ряд економічних причин. Та основне, трускавецькі шахти не витримують конкуренції з промисловими Австрійській імперії, соляними в Галичині шахтами Шльонська, що в польській Cілезії зокрема, і закриваються в 30-х роках XIX ст. Після скасування панщини, селян почали наділяти земельними ділянками. В Трускавці певна частина селян отримала земельні наділи на околиці села, серед камеральних (державних) маєтків, наділяючи разово наділами. I назвали селяни цю місцевість Помірками, через наділені поміри землі, які провели тут управителі з тих земель - сервітутами, що водночас обмежувало права користування ширилися не тільки через сервітутовий порядок, але й через якийсь дивний нафтовий запах в цій місцевості, який йшов із землі. Тому вони легко, їх позбувалися, продаючи напевно, за невеликі гроші зацікакленим особам, які певна річ знали чим там пахне і що вони там шукатимуть, цими людьми були багаті гірники, інженери, промисловці з довколишніх міст та нові власники трускавецьких наділів з цим проводили геологічні розвідки, які привели іх до помірецької землі. На поч. 80-х років XIX ст. власники курорту.

Власниками трускавецького курорту в 1882 році стала спілка польських шяхтичів, найбільшими акціонерами,  якої були брати Адам і Леон Сапєги та брати Жултовські, які ефективно провадили розвиток курорту та паралельно (парцелі). В 1870-1902 роках на Помірках йде досить активний процес видобутку озокериту. Однак через не достатнє фінансування власників та відсутність відповідного промислового обладнання для видобутку і переробки продукту, з часом перестає існувати. Спроби відновити гірничо-видобувну промисловість в околицях Трускавця повторювалися неодноразово. Поновлювалося як в передвоєнний 1911-1914 роки так і в повоенний пеpiюд 1921-1927 років, та знову не дало очікуваного результату. Помірки мали стати оздоровчо-відпочинковим оазиcом трускавецького курорту. Природні багатства Помірок на цьомy не вичерпуються. Вслід за мінералами, занедбані копальні (шахти) заповнювалися солоною водою сильної концентрації. 

В 1912 році на місці старої запущеної озокеритної шахти було відкрите джерело з хлоридно-сульфатною натрієво-магнієвою водою і високої мінсралізації (до 350 гл) та не отримало дозволу на використання. I тільки через багато років, саме з неї в 1936 році, за інціативи та сприяння власника курорту Раймунда Яроша, почали виготовляти відому Лікувальну в скляних баночках як у сухому вигляді сіль «Барбара» (No4), шляхом виморожування при температурі -8* з подалышою викристалізацією для отримання сухої солі, яку ефективно використовували при захворюваннях печінки і жовчнних шляхів, хворобах кишківника, гіпертонії та інших захворюваннях. Реалізація лікувальної солі «Барбара» - проводилась так і в рідкому, спеціально приготовленому стані (в пляшках) для одноразового використання.

Запущені озокеритні шахти керівництво трускавецьким курортом, в особі Раймунда Яроша з дозволу держави використало в належному напрямку та ще з лікувальною метою. У 1920-х роках на місці однієї з таких шахт почав функціонувати невеликий ставок для купання. Вода до нього була додатково підведена з сусідньої, також колишньої озокеритної шахти, названої «Катериною», з якої виходила вода соляно-сірчаного складу. Літній курорт «Помярки», як називали його поляки, був чарівним куточком трускавецької землі, розміщений на сонячній галявині, на фоні чудової панорами гір, в оточенні багатої лісистої, з перевагою хвойних дерев, місцевості. Одні використовували «Помярки» як місце для прогулянок та відпочинку на свіжому повітрі серед лicів, інші знаходили тут розваги. Однак для більшості це місце було таки лікувальне, яке розширювало та доповнювало лікувально-оздоровчий діапазон самого Трускавця. На початку 1930-х років ставок-купальня був розширений до форм квадратного басейну, площа якого займала 10 000 метрів квадратних.

Наприкінці сезону який тривав у літній перiод, обслуга «Помярок» спускала воду в басейні до певного рівня, з метою чищення берегів, а з відкриттям нового - басейн знову наповнювався відповідпим розчином соляно-сірчанoго складу. Озеро на «Помярках» сприймалося тодішніми відночивальниками як частинка моря, тим більше, що хімічний склад соляно-сірчаної води був наближений до морської води південних морів (в озері вміст солей складав 2,5-4%, натомість в Середземному морі - 3-4%, а в Балтиці всього - 0,7% ). 3 гочки зору Температурних параметрів, вода в басейні на «Помярках» також прирівнювалась до температури води в південних морях (якщо температура води Балтики становила 14-18*, в Середземному морі: 22-27*, то на «Помярках» температура води теж була: 21-27*). До факторів, які в повній мірі використовувались на літньому курорті «Помярки» на лежали холод, тепло, екологічні препарати якщо таких вимагає сонячне світло, цілюща вода, масаж, дозовані види навантажения, спортивні iгри, відповідна дієта, а відтак і фармакологічні препарати якщо таких вимагав стан організму, то останні підвищували ефективність перших разом з тим цікаво, що добові коливання температури та вологості в передгірській зоні аура, яка відігравала роль фактора, які більші аніж на рівнині, навіть більші як над морем.

Багаті музейні колекції містили 14.447 зразків комахових, 57 банок моху і водоростей, 130 банок з різними видами трибів, 300 видів плазунів, 1.183 зразків корисних копалин та 496 екземплярів літературних та наукових праць. В1930-х роках природничий музей на Помірках перебував під фаховим керівництвом двох братів Ярослава та Марка Саганів, вчених з біологічною освітою. Один з них Марк Саган був з фізичними вадами низького росту (карлик), що не завадило йому займатися науково-пошуковою роботою та збагачувати колекції природничого музею. 3 відходом польської влади в 1939 році, д-р Марк Саган не залишив музейної справи на Помірках і продовжував працювати до середини 1940-х років, про що свідчать спогади трускавчанина Лева Петранівського, який свої юнацькі роки провів в цій місцевості, де його батько Григорій Петранівський під час Hімецької окупації працював лісником. В роки німецької окупації (1941-1944 рр.) урочище Помірки було на особливому рахунку в нової влади, де вона встановила свій порядок ведения господарства та відпочинку на літньому курорті першу чергу це стосувалося лісового господарства, організація роботи якого належала Доброгостівському лісництву, лісничівки якого знаходились у підпорядкуванні лісничого поляка Краузера. Сировину з місцевих лісів відправляли, звичайно, тільки на потреби німецької держави.

Після закінчення війни та з другим приходом радянської влади «Помярки», як літнній курорт втратили вагу та відповідно перспективу в розвитку. В середині 1940-х років Трускавець залишали ті поляки, які не виїхали 1939 році. Серед них було багато інтелiгенції, такі як лісничий Помірецького лісу п. Кравзер з сім'єю, курортний управитель п. Люкас, а з ними і їхній зять Марк Carан, директор природничого музею на Помірках. Закінчилася красива історія літнього курорту «Помярки», яка колись приносила велику популярність та значні прибутки для курорту в цілому. На жаль нова прийдешня радянська влада не думала про природничий музей. Він був просто розвіяний історією... із втручанням людського фактоору. Експонати розібрані по інших музеях та можливо навіть вивезені поза межі української землі. Будівлю природничого музею, як свідчать очевидці, було зруйновано на початку 1950-х років. На жаль, час та погляди тодішньої влади загубили це унікальне надбання тогочасної інтелігенці. Адже там зберігалися зразки природи нашої прикарпатської місцевості. Маючи їх зараз, ми змогли б пізнати, наскільки унікальним, неповторним, різноманітним було наше довкілля, порівняти, як часоплинно воно змінилося. 

На початку 1950-х влада міста-курорту врахувавши багаті фізіологічні властивості помірецької місцевості, зайнялась організацією понерських таборів для вдночинку та оздоровлення дітей. Врахувавши багатий світ прикарпатської природи, біологи вирішили зорганізувати на Помірках проходження студентської природничої практики. Запрацював студентський базовий панciонат «Смерічка». На тодішній час відпочинкова зона Помірки, крім оздоровчо-спортивного табору «Смерічка», відома ще курортно-оздоровчою установою «Конвалія», яка в основному на відочинок та оздоровлення приймає дітей. В 1962 році в урочищі Помірки, використавши частину територї колишнього курорту, відкрився завод по розливу мінеральних вод. Використовуючи столово-лікувальної родовище «Нафтуся» №2 в промислових цілях, завод почав розливати її в пляшки під назвою Трускавецька лікувальна вода та реалізовувати через аптечну мережу. 3 1973 року ця вода розливається як столова під назвою «Трускавецька». Під цією є назвою вона введена в Державний стандарт ДСТУ 878-93.

3 самого початку органзацї при заводі функціонував цех по виготовленню лікувальної солі «Барбара» старим способом «виморожування». Реалізація солі в радянський період велася через аптечну мережу, і в 1965-1972 роках її збут сягав 200 тис. банок в місяць (20 тонн). 3 часом через недостатній дебіт води з джерела на Помірках виробництво солі «Барбара» припинили. Для отримання потрiбного продукту почали використовувати ропу, яку видобувають iз свердловини поблизу хутора Бистрій недалеко від Трускавця. До 2002 року цех із випуску натуральної лікувальної солі «Барбара» перебував на реконструкції. Та в 2003 році при реорганізованому заводі у ЗАТ фірма «Т.С.Б.» цех по виготовленню лікувальної солі знову відновлений. Добувають лікувальну сіль з високомінералізованого хлоридо-сульфатно-натрієвого розсолу з мінералізацією 400г/м". Таку cіль рекомендують при захворюваннях печінки, нервової системи та хворобах опорно-рухового апарату. Аналогом були солі Карлових Вар, а на сьогодні аналогів у світі немає. Курортно-санаторна зона Трускавця не мала б обмежуватися, маючи перспективу розвитку, а рухатися в бік Помірок, які б мали стати курортом-супутником та відродити своє яскраве сторічне минуле рекреаційної місцевості.

 

 

 

Джерело: Микола Іваник  "Спацер старими вулицями Трускавця"