Туберкульоз супроводжує людство упродовж усього його iснування. Ще грецький вчений Арістотель уперше описав туберкульозний горбик - туберкулюм у хворих туберкульозом. Вiн заявив, що ця недуга є заразливою. Пізніше вказану недугу назвали "фтізіс", шо означає "виснаження". У західних областях України її називали здавен "сухотами", поляки називають "грузьліца" - gruzlica, а росіяни - "чахотка". Перші дані про смертність від туберкульозу легень на території Галичини з'явилися в австрійських статистичних довідниках в останній чверті XIX ст. Це 40,1 - 41,1 oсіб на 10 тис. населення. Такі дані далеко неточні, бо свідоцтва про смерть у багатьох місцях видавали лікарі, що недостатньо знали фтизіатрію, а то й не медичні працівники. Більш достовірними можна вважати відомості Г. Чемериса. Він засвідчує, що в 1880-81 роках у Львові смертність від туберкульозу становила 57,8 осіб на 10 тис. населення. Адже тут у 97% випадків свідоцтва про смерть видавали кваліфіковані лікарі. Не меншою була смертність від туберкульозу у Львівському воєводстві, куди за польської влади входила й Дрогобиччина. Так, за переконливими даними лікарів М. Гродецького i C. Селіцького, у 1926 році в цьому воєводстві показник, що нас цікавить, досягав рівня: 39 осіб на 10 тис. населення. Незважаючи на досить поширене захворювання сухотами і високу смертність від них, спеціальних медичних закладів для лікування цієї недуги в Галичині, а, отже, і в Дрогобичі, не було аж до початку ХХ століття.

Лише в пеpіод Першої світової війни в Дрогобичі, Стрию та Самборі Товариство тодішнього австрійського Червоного Хреста організувало протитуберкульозні амбулаторії, які називалися "пораднями". Такі "порадні" реєстрували і консультували хворих на туберкульоз та проводили відповідну санітарну пропаrанду серед населення. Як правило, в "пораднях" працювали лікарі загального профілю. Звісно, що тоді спеціальних протитуберкульозних медикаментів не було, тому лікування носило переважно симптоматичний характер. Спеціалізованих тублікарень взагалі не було, існували тільки невеликі тубвідділи при само- стійних лікарнях. Для хворих туберкульозом у 1927 році в регiоні Дрогобиччини на 10 тис. осіб припадало тільки 0,6 ліжка. У зв'язку з масовим захворюванням населення туберкульозом, передовсім молоді, було започатковано обстеження усього юнацтва, що навчалося в різних школах і вищих навчальних закладах.

У результаті в 1931-32 роках виявлено, що у 5,3% учнів львівських гімназій були активні й неактивні форми сухот. Такі обставини змусили польську владу вжити відповідних заходів, серед яких - відкриття 1936 року 8 самостійних туберкульозних амбулаторій, де працювали 9 лікарів - фтизіатрів. Як інформує "Лікарський річник Речі Посполитої Польщі на 1933-34 роки", у той час у Дрогобичі на вул. Сенкєвича, тепер вул. I.Франка - правдоподібно, неподалік педагогічного ліцею - була протитуберкульозна "порадня" - "Pогadnia przeciwgruzlicza", у якій працював доктор Станіслав Ляско. На цій же вулиці в тодішньому приміщенні староства, тепер будинок педагогічного ліцею містився повітовий осередок боротьби з туберкульозом - "рowiatowe koto walkiz gruzlica", яким керував доктор Мечислав Кваснєвський. За спогадами старожилів, лікар С. Ляско, крім праці у "протитуберкульозній порадні", проводив прийоми й лікування у дрогобицькій "касі хорих". При потребі стаціонарного лікування важко хворих на сухоти скеровували в інфекційне відділення міської лікарні.

 Доктор С. Ляско трудився в Дрогобичі як фтизіатр аж до травня 1945 року, коли разом із багатьма поляками виїхав до Польщі. Із встановленням у 1939 році в Дрогобичі радянської влади тут відкрито обласний протитуберкульозний диспансер, а 3 січня 1940 року - туберкульозну лікарню на 20 ліжок. Miсця функціонування цих закладів та імена лікарів, які тут працювали, не вдалося встановити. Відомо хіба, що головним лікарем протитубдиспансеру був призначеий працівник Українського науково - дослідного інституту туберкульозу ім. Ф. Яновського (Київ) П. Юдкевич. У період німецької окупації названі медичні заклади припинили свою діяльність. Очевидно, туберкульозними хворими, як і давніше, займалися лікар С. Ляско і терапевти міста, що тут залишилися. Після повторного зайняття Дрогобича радянськими військами - початок серпня 1944 влада почала поступово повертати попередні протитуберкульозні заклади. В кінці 1945 року було відкрито обласну туберкульозну лікарню на 30 ліжок та обласний протитуберкульозний диспансер, які розмістилися в гарному, з колонами, двоповерховому будинку, де колись мешкав повітовий лікар Юліян Бори, тепер вул. М.Тарнавського, 32.

17 листопада 1948 року відбулося об'єднання диспансеру і лікарні в одну медичну структуру - Дрогобицький обласний протитуберкульозний диспансер. 26 січня 1950 року йому було віддано ще одне приміщення добротний двоповерховий будинок на вул. Чкалова, 44 - тепер вул.М. Тарнавського, 44. У цьому будинку в 1918-28 рр. діяла українська коедукаційна гімназія, а потім, до вересня 1939 року, бурса названої гімназії. У 1941-48 рр. тут функціонував дитячий садок, за німецької влади його називали "захоронкою", а в 1948-50 рр. тут була дитяча мікотична лікарня. Ще один будинок отримав тубдиспансер у кінці 50-х років Це кам'яниця колишнього дрогобицького ветеринарного лікаря Володимира Чубатого, у якій довший час мешкав радянський генерал, тепер вул.М.Тарнавського, 31. У час, коли вся протитуберкульозна служба розміщувалася в одному будинку, на нинішній вул. М. Тарнавського, 32, на першому поверсі функціонував тубдиспансер, а на другому - тублікарня. Пізніше все приміщення було призначене для стаціонару, ліжковий фонд якого збільшувався, досягнувши 70-х роках 75 ліжок. У будинку на вул. М. Тарнавського, 44 розмістилися тубдиспансер, рентген-кабінет, лабораторія та кабінети адміністрації. Тут проводиться прийом та амбулаторне лікування тубхворих. У будинку на вул. М.Тарнавського, 31 спочатку було дитяче відділення, а тепер тут кабінети фтизіопедіатра, стоматолога і господарської служби. Під час ліквідації Дрогобицької області обласний протитуберкульозний диспансер переіменовано на міжрайонний - із призначенням під його опіку кількох районів колишньої області.

 Щодо керівництва протитуберкульозною службою, що відновлений 1944 року Дрогобицький облтубдиспансер до 8 грудня 1945 р. очолював лікар Валентин Гладков. Далі керівниками були Ганна Безручко 1945-46, Петро Михайлов - рентгенолог, 1946-47, Ганна Безручко 1947-48, Парасковія Бойко 1948-51, Ліна Хаїмсонова 1951-52, знову Петро Михайлов 1952-54, Олександр Вовчук 1954-82, Алла Муралло 1982-88, Іван Возняк 1988-96, Юрій Скурчанський 1996-2002, Iгор Ліщинський 2002- 2003. Від травня 2003 року до сьогодні головним лікарем дрогобицького протитуберкульозного закладу є Юрій Скурчанський. У часі роздільного функціонування тубдиспансеру і тублікарні головним лікарем тублікарні спершу була Ганна Безручко. Потім тут відбувалися часті зміни керівників - аж до часу з'єднання диспансеру з лікарнею в 1948 році. У з'єднаній структурі дрогобицької обласної протитуберкульозної служби в різні часи функціонували диспансерне, поліклінічне, стаціонарне і дитяче відділення. Постійно діючими були диспансерне і стаціонарне.

Із документів відомо, що диспансерним відділенням тубдиспансеру в 1947-51 рр. завідував Петро Михайлов, далі завідували Парасковія Бойко 1951-52, Богдан Куновський 1952-89, Леся Коваль 1989-91, Юрій Скурчанський 1991-96, а від 1 жовтня 1997 р. дотепер завідує Оксана Коник. Поліклінічним відділенням у 1950-54 роках завідувала Лія Шехтман, у 1954-68 роках - Микола Павлюк, а дитячим відділенням Мойсей Фаєр. Завідувачами стаціонарного відділення працювали Діна Кондрацька-Даниленко, лікар-лаборант, 1948-50, Ліна Хаїмсонова - 1950, знову Діна Кондрацька - 1951, Мойсей Фаєр 1951-56, Iван Балюк - хірург, 1956-59), Олександр Татарінов 1959, Тамара Куярова 1959-66, Микола Хім'як 1966-87, Борис Пономаренко 1987-90, а від 20 грудня 1990 року відділенням завідує Анатолій Левицький. 

У 1952 році в тублікарні було 15 "хірургічних ліжок" і відкрито тут невелику операційну. У ній хірург-пульмонолог І. Балюк, котрий пройшов спеціалізацію в клініці проф. М. Амосова, розгорнув виконання складних операцій на легенях - пульмонектомії, лобектомії, сегментектомії та ін. У залі для операцій хворих із нагноєннями хірурги-ортопеди М. Павлюк та Ю. Бачинський виконували операції на колінних суглобах, уражених туберкульозом. І.Балюк у 1959 році виїхав до Івано-Франківська, де в обласному протитубдиспансері успішно трудився як хірург-пульмонолог. У 50-70-х роках XX ст. працівниками Дрогобицької спершу обласної, далі - рeгioнальної протитуберкульозної служби під кеpівництвом обласного тубдиспансеру було проведено неабияку організаційну, методичну, профілактичну, консультативну та лікувально-діагностичну роботу, спрямовану на зменшення захворюваності населення туберкульозом. Так, систематичні виїзди фтизіатрів у райони, тверда вимогливість медичного керівництва до підлеглих щодо виконання ними протитуберкульозних заходів, самовіддана праця рядових фтизіатрів і всіх працівників медичної мережі дали добрі результати: значно знизилася туберкульозна патологія серед населення Дрогобиччини.

Якщо в 1954 році смертність від сухот у Дрогобицькій області становила 12,3 випадків на 10 тис. населення, то у 1973 році вона зменшилась до 1 випадку на 10 тис. населення. У 70-х роках практично зникли занедбані форми туберкульозу, десять років не спостерігалося захворювання туберкульозним менінгітом. Такі досягнення дали привід декому твердити, що з туберкульозом у нас невдовзi буде покінчено, а фтизіатричні кадри доведеться різко скоротити. Як не прикро, але на тлі соцiально-економічної кризи в 1990-94 рр. туберкульоз у нас знову почав "розквітати". В Україні у 1995 році зафіксовано епідемію туберкульозу-кількість туберкульозних хворих досягнула показника 1% від усього населення. За даними Дрогобицького протитубдиспансеру, в 1991 році у нашому місті виявилося 25 оcіб, що захворіли сухотами вперше, а на початку XXI ст. захворюваність туберкульозом у Дрогобичі зросла в чотири рази. Незважаючи на це, 1 січня 1997 року ліжковий фонд стаціонару Дрогобицького тубдиспансеру скорочено до 60 ліжок, недостатньо фінансується протитуберкульозна програма. Останнім часом, правда, планується значне розширення заходів боротьби з туберкульозом із використанням передового досвіду фтизіатричної служби країни. Відрадним є і факт поліпшення матеріального забезпечення протитуберкульозної програми. Отже, є підстави для оптимізму.

Джерело: М. Богаченко, М. Романяк "Медицина Дрогобича"

Hosting Ukraine