27 жовтня 1993 року, за клопотанням з Дрогобича і при підтримці відповідних керівних інституцій Києва, Міністерством вищої освіти України Дрогобицький медичний коледж реформовано в Дрогобицький вільний медичний інститут імені Юрія Котермака. Це був вищий навчальний заклад нового типу на недержавній формі власності, але в системі державної освіти. Інститут здійснював за рахунок самофінансування ( платне навчання ), підготовку якісного нового профілю лікаря-спеціаліста сімейної медицини.
До речі, Дрогобич ще як обласне місто міг отримати дозвіл на відкриття державного медичного інституту. Так, у період відомих політичних подій в Угорщині (1956-58) Міністерство охорони здоров'я УРСР вирішило відкрити в одній із західних областей України новий медичний інститут. Довідавшись про це, головний хірург Дрогобицької області, Мирослав Романяк запропонував відкриття цього навчального закладу в Дрогобичі. Він заручився підтримкою голови Дрогобицького облвиконкому Івана Яворського і згодою міністра охорони здоровя УРСР Платона Щупика. Для медінституту М. Романяк рекомендував величезний добротний будинок на південній околиці міста - Гірці, що був збудований ще австрійською владою як карний заклад. За радянської влади там була Дрогобицька дитяча виховно-трудова колонія, яку кілька місяців перед угорськими подіями Міністерство внутрішніх справ УРСР перевело до Самбора. Хоч приміщення пустувало, все ж перший секретар Дрогобицького облкому КПУ О. Дружинін відмовився сприяти відкриттю в Дрогобичі медінституту. Згодом партійне керівництво схаменулося й хотіло виправити помилку, та все було пізно. Ситуацією по-діловому скористалося керівництво Тернопільської області, виділивши медичному інститутові великий будинок, що споруджувався для Вищої партійної школи. Заняття у Дрогобицькому вільному медінституті відбувалися спершу в приміщеннях, які орендував ще медичний коледж. Пізніше зусиллями ректора Б. Пукала вдалося отримати дозвіл на довгострокову оренду гарного, на зразок віденського палацу Шенгоф, але меншого, з вишуканими архітектурними оздобами будинку (щоправда, в досить занедбаному стані) на вул. Т. Шевченка, 38, який перед тим займала Дрогобицька жіноча консультація. Після великого капітального ремонту коштом інституту будинок засяяв у своїй первісній красі.
Невдовзі навчальна база інституту розширилася за рахунок оренди частини приміщення колишнього Будинку офіцерів (вул. Т. Шевченка, 29), де після ремонту задіяно велику лекційну аудиторію та кілька малих кімнат для практичних занять. В інституті зібрався хороший викладацький колектив, у складі якого на початку було 13 професорів, докторів наук та 25 доцентів, кандидатів наук. Тут, зокрема, працювали відомі на Прикарпатті науковці: професор-академік Тетяна Мітіна, професори Григорій Івашкевич, Стефанія Юськів, Євген Яремко, Борис Марєнко, Олександр Зайченко, Остап Яворський ( усі зі Львова ), Микола Шеремета, Ждан Ваврик, Степан Кіт (з Івано - Франківська ), професори-академіки Мирослав Романяк, Микола Кузьмак, професори Михайло Шалата, Василь Винницький (з Дрогобича), професор Степан Івасівка (з Трускавця), доценти Мирослава Клипич (з Івано-Франківська), Олександр Романовський (із Новосибірська), дрогобичани - кандидати медичних наук Василь Охріменко, Михайло Туряниця, Ігор Вишневський, Світлана Волошин, Ігор Попович, кандидат філософських наук Юрій Олійник та інші.
Вивладачами в інституті також працювали досвічені дрогобицькі лікарі - практики Ростислав Мархева, Зеновій Барнич, Алла Сіомаш, Михайло Богаченко, Ростислав Денис та інші.Свого часу неабияк прислужилася справі навчального процесу у ВНЗ база - філіал Київського науково-дослідного Інституту фіології імені О. Богомольця в Трускавці. Клінічні кафедри функціонували на базах дрогобицьких лікувальних закладів. Викладацька еліта інституту постійно поповнювалась новими авторитетними іменами. У 1996 році тут уже працювало 20 професорів, докторів наук та 38 доцентів, кандидатів наук. Докторську дисертацію з філософії захистив ректор інституту і отримав звання професора. Професорські звання були присвоєні ще кільком викладачам. Належно функціонували 27 кафедр. На усіх пяти курсах навчалося 313 студентів. Наявність невеликих академічних груп, що давало можливість щоразу опитувати на практичних заняттях усіх студентів, висока вимогливість викладачів щодо засвоєння студентами навчальної програми, добра забезпеченість наочним приладдям, підручниками давали гарні результати. Ефективно проходили студентські наукові конференції. До послуг студентів була велика інститутська бібліотека, що постійно поповнювалася найновішою медичною літературою, друкованою як в Україні, так і за кордоном. В інституті почала виходити газета "Медичний вісник" ( червень 1996р.).
Перед навчальним закладом відкривались нові обрії зростання і мужіння. Проте зявилися й труднощі, викликані політичними та економічними обставинами в Україні. Після різних прискіпливих комісій, перевірок, 9 вересня 1996 року Дрогобицький медичний інститут відповідними інстанціями був позбавлений державної ліцензії і припинив свою діяльність. За домовленість ректора, проф. Б. Пукала, з ректорами сусідніх медінститутів, дрогобицьким студентам була надана можливість завершувати навчання в медичних інститутах Львова, Івано-Франківська, Тернополя, Чернівців, Києва, Дніпропетровська, а також на медичному факультеті Ужгородського університету.
Швидко адаптувавшись до нових колективів і умов навчання, дрогобицькі студенти, виявляли глибокі і грунтовні знання. Майже 30% із них закінчили медичні заклади України, а окремі - й Москви, з "червоними" дипломами.
Джерело: М. Богаченко, М. Романяк "Медицина Дрогобича"
