Нині продукція Бориславського фарфорового заводу не асоціюється з творчістю якогось конкретного художника, скульптора, кола митців. Причиною тому-слабке вивчення спадщини підприємства, що діяло з невеликими перервами упродовж 50 років (1964–2004 рр.). Хоча насправді наразі й асортимент виробництва, й специфічні  технології,  котрі  дозволяли  виконувати  крім фарфору, випуск якого тут був налагоджений від 1964 р., досить унікальний для українського ринку фабрикат з напівфарфору від 1972 р., піддаються верифікації, що дозволяє співвіднести віхи розвитку заводу з діяльністю конкретного кола митців, досить повний перелік імен яких вдалося встановити під час польових досліджень навесні 2022 р. у Львівській області (Мороз, 1972). Крім  того, спілкування з колишнім директором підприємства Яремко Зеноном  Йосиповичем (Борислав, Трускавець), колишнім головним інженером Бабенко Марією Дмитрівною (Борислав), колишнім  модельмайстром Капко  Ігорем Степановичем (Борислав), колишньою художницею підприємства Жук Світланою Борисівною (Східниця) (Жук, б.р.) та низкою живописців художньо-експериментальної  дільниці останніх років (Трускавець,  Борислав), сприяли  реконструкції окремих віх художнього і технічного розвитку підприємства та детальному аналізу продукції.

Насамперед вдалося встановити, що спершу на заводі облаштували пічку завдовжки 50 м. Випал здійснювався  за технологією класичного фарфору за температури 1300–1400°С. Перший головний технолог-Голова Віра  Михайлівна, другий-Ярош Мирослава Миколаївна (здобула освіту у Миргородському керамічному технікумі). Крім того, у механічній майстерні працювала технолог Марія Сосновська. В 1960-ті відбувалося постійне  нарощування обсягів продукції і до 1972 р. облаштовували нову прокатну піч. Головними інженерами Бориславського фарфорового заводу були Колоколуша Сергій Захарович (1964–1980), Красенюк Іван  Дмитрович (1980–1987), Романюк Олег Йосипович (1987–1990), Бабенко Марія Дмитрівна (1996–2000). Вони активно розвивали виробничо-технічну інфраструктуру підприємства, сприяли  розвитку  творчості художників і скульпторів. Як результат-розробили  комплекс другої виробничої дільниці з випалювання плаского, циліндричного і конічного штибу (пласкі і глибокі тарілки діаметром від 20 до 22 і 24 см, чайники, кавники тощо). Зокрема, закупили дві двоповерхові печі (завдовжки майже 20 м) фірми Marano Tizino з Мілану, що на той час вважалося інноваційним (одна піч для тарілок 200 і 220 мм, друга-для 240 мм). Механіку придбали в німецької фірми з Мюнхена. Цикл фабрикації містив також формувальну  дільницю, два сушила, вакуумну конвеєрну глазурувальню.

Активну участь у переобладнанні брали головний інженер і директор (Хоменко) Баранівського фарфорового заводу, заступник директора галузевого інституту фарфору з м. Вишневого, начальник об’єднання Укрпромфарфору Ільченко тощо. 1984 р. нову піч, яка працювала на газу, запустили. З її допомогою випускали до 12 млн одиниць штук продукції на місяць. Першим директором заводу був Ільєнко Михайло Якович (з лютого 1964 р. до червня 1980 р.), другим-Яремко Зенон Йосипович (з червня 1980 до червня 1984 р.), третім -Беньо Василь Вікторович (з червня 1984 до 1995 р., після перерви з 1997 р. приблизно до кінця 1990-х рр.). Під історичною назвою підприємство проіснувало до 2002 р. епізодичні випали здійснювалися на ньому майже до 2004 р., за деякими даними формально функціонувало до 2005/2006/ частково 2007 р., але (зазвичай після періоду санації і банкрутства) виробництво згорнули. У 2016 р. завод розібрали (за свідченнями Й. З. Яремка). 

У формувальному цеху виготовляли моделі виробів, модель-форми, матриці (еталонні форми). Серед працівників-поляки та українці-Пригода Здіслав Миколайович, Завідняк Теодор (Федір) Олексійович, Тезбір  Анатолій Іванович, Паславський Ярослав Олексійович, Капко Ігор Степанович, Гайдура Володимир Олександрович. Всі перелічені моделяри початково не мали художньої освіти. Ще одним цікавим напрямом роботи П. В. Щербоноса у галузі форми стали його розроблення чайно-кавових форм Лебідь, що тиражувалися на підприємстві в оздобленні селеном і золотом (сервіз Золотистий, Барвистий), автор розпису Н.І. Фролова; кобальтом і золотом (сервіз Синьовеселий), автор розпису П.В.Щербонос; іризувальним перламутровим люстром і золотом (хіт продажів-сервіз Зимонька), автор розпису П. В. Щербонос й окремих версій-реплік Н.Ф.Юносов. Окремі експерименти з декоруванням тарелів, присвячених пам’ятним датам життя І.Франка та Т.Шевченка, виконував  М.З.Самійленко (зберігаються у фондах Бориславського історико-краєзнавчого музею). В останні 20 років діяльності підприємства у сувенірному сегменті також виготовляли пам’ятні медальйони  (нині частина з них зберігається у фондах Бориславського історико-краєзнавчого музею, автор-М.З.Самійленко). Крім того, в цій же колекції зберігаються вази, прикрашені селеном з золотом, кобальтом з золотом, розписи котрих здебільшого виконувалися художницею Л. М.Канафотською, яка здобула освіту в ЛДІПДМ, М. З.Самойленком, Н. І.Фроловою. 

Уточнили  імена  майстрів-розробників форми і декору виробів з асортименту виробництва (В.Ковальчук,  П.Щербонос, М.Самійленко, Н.Фролова, Л.Канафотська, А.Яворська, Н.Фролова, С.Жук, В.Тополь, Г.Фролова, О.Амброз). Узагальнили інформацію про модельну та формувальну частину підприємства, де в різний час працювали З.Пригода, А.Тезбір, В.Гайдура, Т.Завідняк, Я.Паславський, І.Капко. Підприємство  функціонувало під брендом Бориславський  фарфоровий завод  до 2002 р., а у період 2004–2007 рр. випускало продукцію як ЗАТ Фарфор. 

Джерело: Школьна О., Буйгашева А. "ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ МИСТЕЦТВА"