Австрійський Дрогобич потерпав від неякісної води. Про це яскраво свідчить преса. У газеті Kurjer Drohobycki, перераховуючи неприємності і небезпеки, які є у місті, згадується про нестачу якісної питної води. Автор замітки зазначає: "Якщо раніше, проводячи водопровід, не думали про забезпечення нашого міста якісною джерельною водою, то тепер слушно оберегти існуючі криниці, з яких береться вода для приготування їжі і для пиття. Бачимо багато неприкритих криниць, викопаних на загал у випадкових місцях, часто посеред дороги або вулиці. Вони забруднені, не викладені зсередини камінням або деревом. Але є й криниці накриті, обладнані помпами, з яких вода виходить брудна, з хробаками, що свідчить про недосконалу конструкцію і недостатнє очищення". Іван Франко у своїх спогадах писав: "В часі моїх гімназіальних студій Дрогобич був містом, дуже багатим на негативні прикмети. Не було майже нічого того, що характеризує хоч наполовину європейське місто. Не було навіть води, крім домашньої соленої, якої посторонні люди не могли пити".

 

Влада міста розуміючи всю важливість проблем розпочала процес їх вирішення. З початку магістрат розпочав впровадження урядової програми прокладання міських каналізацій. У 1885 р., було затверджений план прокладання каналізаційного каналу в районах найбільш забруднених частин міста. Новий бургомістр Дрогобича Ксенофонт Охримович, замінивши на посаді свого попередника, Віктора Блажовського, поставив перед собою ще одне амбітне завдання – будівництво якісного водогону.

 

Одні з перших розвідок розпочалися в 1895 р. з досліджень водоносних теренів, з метою імпортування води до міста, яка б використовувалася як для пиття, так і для промислових цілей. У 1896 р. міський уряду запросив професора Львівської політехніки Юзефа Рихтера, який повинен був дослідити як можна було б забезпечити Дрогобич водою. До досліджень були залученні і інші компетентні особи: інж. Інґарден, директор краківського водопроводу – Тадеуш Ящуровській, д-ри Буйвід та Ломніцькі, які досліджували весь Дрогобицький регіон до 1914 р. Пошуки доброї води проходили у с. Дуліби неподалік м. Стрия, у Кропивнику, Озимині, Старому Селі, Ролеві, Грушеві, згодом  місцем пошуків стали водоносні терени річок Стрий, Бистриця. У 1914 р. експертною комісією було видано постанову, що єдине придатне місце для споживання води для міського водопроводу є місцевість на півдні дороги Уріж-Самбір на землях у власності Єви Срожинської. Уряду міста рекомендувалося оберігати цей терен від забруднення, а також домовитися з власниками, щоби викупити у них 22 морги землі. Водопостачання було задумано таким чином: чотири студні діаметром 800 мм постачають воду до збірного колодязю, звідки вода помпована помпами піде головним водопроводом діаметром 300 мм., маршрутом (повітовими дорогами) з ґміни Уріж через Нагуєвичі, Унятичі, далі через Лішню до Дрогобича. До міста вода потрапить через вул. Самбірську, А. Міцкевича через пл. Ринок, Бориславську і Горішню Браму на Залісся до залізно-бетонного водозбірника, який буде вибудований на границі ґміни, на вул. Завіжній при відгалужені дороги до Ясениці Сільній і Борислава, як найвищий пункт. Водозбірник  ємністю 1200000 літрів покриватиме потребу води для цілого міста. Кількість води була розрахована на підставі попередніх вимірювань. Дослідження завершились бурінням пробної студні в Урожі в 1914 р., однак подальші розвідки були зупинені через початок Першої світової війни.

 

Після завершення військових баталій нова влада під керівництвом бурґомітра Леона Ройта продовжила роботи по будівництву водопроводу. У 1922 р. магістрат приготував проект, але його реалізація могла відбутися лише за вигідного кредитування, влада також не спішила з його втіленням, тому що він був підписаний до війни і в ньому не було прописано кінцевих термінів реалізації. Проблему було вирішено за допомогою Арбітражного Суду та за згодою обох сторін. Наступним кроком магістрату стало призначення керівником проекту професора, д-а Антонія Надольського. У 1924 р. були проведені дослідження водоносності Уріжського регіону, які виявили, що ця місцевість може забезпечити місто водою кількістю 5000 м3 на добу. З травня 1925 р. до вересня 1927 р. У червні 1930 р. розпочалося будівництво водопроводу у трьох пунктах: з Урожа до Дрогобича (відповідальний інж. Е. Зелінські з м. Львова), у центральній частині міста (відповідальні інж-ри Евіґ та Зімер), а інші роботи виконували фірми Х. Вишинські і Ска та Взорек. Підключення вул. Самбірської до збірника виконала фірма інж. Н. Ландау з м. Львова: від ринку до Польміну з однієї сторони, а з другої –  до рафінерії Галіція, також бічні вулиці були підключені до головних. Повідомлялося, що найближчим часом розпочнеться будівництво залізобетонного збірника. Однією із умов маґістрату було залучення до будівництва водопроводу місцевих безробітних в кількості 150 осіб, а надалі планувалося залучити 500-600 безробітних. Головними керівниками будівництва були інженери Станіслав Щепка і Чеслав Краусеґ. Керівник адміністрації при будівництві – Еліаж Ліхтенштейн, керівник фірми Фанто. Адміністрація міста з метою повідомлення мешканців про початок робіт розклеїла афіші, які інформували, на яких саме вулицях будуть розпочаті будівельні роботи.

 

 

 

Джерело: Ігор Чава "До історії побудови водопроводу в міжвоєнному Дрогобичі"