Першим директором музею, для якого відвели дві кімнати, бо в інших проживала родина, призначили небожа поета по Захарові Франку Григорія Франка. Там влаштували невеличку експозицію, зміст якої зводився до викривленого тлумачення вкладу поета у перемогу ідей соціалізму та «людського братерства нового». Від часів СССР і за незалежної України у цій хаті доживала віку його донька Стефанія Франко-Дрогобицька. Минув час, і невеличкому сільському музеєві стало тісно. Через це в 1951 р. влада перенесла його до більшої хати жида-емiгранта Бергepа в центрі Нагуєвич, де було п'ять кімнат. У наш час це приміщення займає сільська рада. До сучасного літературного музею було ще далеко. Правда, після надання йому в 1962р. статусу філіалу Львівського літературно-меморіального музею I. Франка він до певної міри почав набувати значення науково-дослідницького закладу. На більше годі було й сподіватись. Аж ось став наближатися 1981 рік, на який припадав наступний, після столітнього в 1956 р., великий ювілей від дня народження I. Франка-125-pіччя. Комуно-російська влада вирішила відновити садибу-музей батьків поета. Тодішне чи не наймасовіше за всі часи вшанування його в Нагуєвичах у серпні 1981 р. (з с. Лішні від місця розгалуження дороги Дрогобич-Самбір до Нагуєвич через багатокілометрове стовпище людей і машин важко було не те що проїхати, але й пройти) само собою поставило на порядок деннии спорудження модерного музею нашого світоча.

Невдовзі після відкриття садиби-музею батьків поета у каон неті заступника голови Дрогобицького райвиконкому Волод мира Корчинського обговорювалась думка: мовляв, вистачить музеєві I. Франка тулитися в пристосованій хаті, настав час побудувати для нього належне приміщення навпроти садиби. Алже через кілька років очікувалось відзначення 130-річчя народин нашого світоча знову під егідою ЮНЕСКО. Цей послужило спонукою тодішньої влади до наступної дії. Позаяк Нагуєвичі адміністративно належать до Дрогобицького району, а в районах капітальним будівництвом тоді займалися майже повсюдно будівельні організації-то з цих міркувань проектування майбутнього музею доручили групі спеціалістів Львівського облміжколгоспбуду з наступним обов'язковим погодженням із відповідними службами. Розробники мусили «танцювати» від типового проекту бібліотеки, бо в селах не дозволялося будувати ніяких музеїв. Отже, офіційно говорили і писали нібито про бібліотеку, а фактично будівлю проміжколгоспбуди, ектували для поетового музею. Таке окозамилювання не минулося б без «оргвисновків», тобто звільнення з посади. Але в цьому випадку ішлося про Франкові Нагуєвичі.

Проектну документацію виготовили порівняно швидко: дуже підганяв час. Згідно з нею розміри мурованого приміщення такі: висота-приблизно 15 м, довжина-18 м, ширина-15 м, висота кімнат, які плавно переходять одна в іншу,-3 м. Загальна площа приміщення-майже 700 кв. м. Наукові працівники музею користуються службовим будиночком біля садиби поетових батьків, спорудженого одночасно з її відновленням у 1981 р. Внутрішні дерев'яні сходи музею з першого на другий поверх передбачили майже такоїж самої площі. Будинок увінчаний своєрідним чотиригранним дашком-куполом, світло з просторих вікон під яким вільно падає в нижні кімнати. Восени 1985 р. будівельники Дрогобицького міжколгоспбуду прийшли на порожній пагоро, що доти служив сільським пасовиськом, навпроти відновленої батьквської садиби-музею поета. Звідти відкривається мальовнича панорама долішньої частини Нагуєвич з видом на сумновідоме місце спалення «опирів» у 1831 р., позначене хрестом, і на гірське пасмо Діл. Особливих проблем і труднощів у будівельників не було, а поточні питання оперативно вирішувались від наради до наради.

На час відкриття музею у ньому влаштували виставку творів львівських художників. Наступного року відкрилась постійна експозиція, присвячена дитячим та юнацьким рокам життя світоча в Нагуєвичах, навчанню в початковій школі Ясениці-Сільної, у «нормальній» (початковій) школі отців Василіян та в гімназії у Дрогобичі. Найціннішим серед експонатів вважається оригі- нальна «Золота книга» Дрогобицької нормальної школи з прізвищами найкращих учнів протягом 1825-1913 рр. Коли в ній навчався майбутній велет, його прізвище вписано у ній кілька разів. Більшість матеріалів документального характеру є копіями. Першими експозицію нового музею бачили учасники міжнародного симпозіуму «Iван Франко і світова культура». 3 плином часу та політичних подій, що призвели до розпаду СССР і проголошення незалежності України, вона кілька разів оновлювалася. Одночасно львівські митці працювали над створенням архітектурно-скульптурної композиції перед музеєм, праворуч від входу до нього, під назвою «Iван Франко і світова література». Попереду неї сидить з книжкою в руці ледь вищий від свого зросту бронзовий поет на схилі віку роботи скульптора і художника Еммануіла Миська. Праворуч, ліворуч і за ним на невисоких кам'яних брилах-уламках карпатського каменю-пісковика «лісі» встановлені бронзові таблиці з портретами і прізвищами корифеїв вітчизняної та світової літератури, кілька з яких появились там пізніше від її відкриття, тобто після 1986 р.

 До 150-річчя народин I. Франка у музеї зробили ремонт, а позаду відкрили ошатний Будинок літератора готельного типу для проживання тих, хто працює в царині Франкіани. Згодом до нього перенеслася дирекція заповідника «Нагуєвичі», що довго тулилася у маленькому вагончику обіч Дрогобицького районного Народного дому. Від часу відкриття літературного музею в 1986 р. його відвідали Президенти України Леонід Кравчук, Віктор Ющенко, баrато відомих письменників з України і з-за кордону, народних депутатів, політиків, дипломатів, художників, музикантів, артистів, композиторів, представників духовенства, бізнесменів, генералів-усіх категорій і не перелічити. А скільки побувало в ньому екскурсій з різних земель України, зарубіжних держав, міжнародних організацій! У 2001 р. розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації літературний музей I. Франка в його рідному селі передано до складу Державного історико-культурного заповідника «Нагуевичі». Не буває дня, щоб туди не завітали хто-небудь з поважних гостей або чергова екскурсійна група. Теніальна муза поета притягує їх у Нагуевичі, немов магніт.

Джерело: Роман Пастух.  Велет із Нагуєвич.