На вулиці Стрийській,3 перед війною і по війні була тюрма НКВД. Не тюрма, а катівня. Не катівня, а фабрика смерті. Тут мордували людей. Вбивали за те, що були українцями.
У вересні 1939 р. на західноукраїнських землях було встановлено комуністичну владу. Цей вересень довго називали "золотим", але від того дня, як почалися розкопки по вулиці Стрийській, на місці колишньої тюрми НКВД-НКГБ, як на світ білий почали виймати кістки безневинно замордованих краян, як заговорили, свідки, вересень 1939-го люди стали називати "кривавим". Хто міг сподіватися тоді, що у вересні 1939-го, що Червона Армія, перейшовши Збруч, принесла з собою західно-українцям стільки лиха, стільки горя і сліз. Вони влаштовувли терор проти місцевого населення, скрито чинили жорстокі тортури, проливали кров невинних. Ні, то не були брати,то були варвари.
Розкопки по вулиці Стрийській відкрили очі всім нам на справжнє обличчя комуністичної системи. Не можна спокійно пройти повз цей майдан жаху. Тут знайдено 486 кісткових останків людей. А скільки не знайдено?
486... Це гори кісток. Довгий список невинно убієнних. Віру Кобільник вивезли з хати в 1941 році. Де вона? А Вельгуші пропали безслідно. Івана Хировича з Горішньої Брами вбили на вулиці Стрийській у сорок першому. Степана Стап`яка забрали зУнятич енкаведисти у сороковому... Вони не повернулися додому. Івана Гука з Гаїв Верхніх у сороковому забрали і замордували. Разом з ним забрали Олексу Скоропада. Страшна смерть спіткала Огара Михайла з Нагуєвич. Хоча ця людина була хвора, не при собі. У сорок першому закатовано в стінах НКГБ Василя Бурого з Борислава, Володимира Ільківа з Попелів, Йосипа Бараняка з Підбужа, братів Кицилів з Млинок, Климентія, Костянтина,Тараса...
Є в цьому списку цілі сім`ї. Ось одна з них:Ольга Кобрин, її чоловік Володимир і син Мирослав. Жили вони у гарному будинку по вулиці Стрийській, 134.У сорок першому прийшли за Кобринами. Їх було забрано в катівню по вулиці Стрийській страчено. В їхньому будинку поселилися енкаведисти.
А чи могло витримати страшенний біль серце матері Надії Мак.Її донька закінчила в Дрогобичі українську гімназію. У сорок першому році її забрали з хати і замордували на Стрийській вулиці. Вже перед тим забрали з хати двоюрідного брата Надійки Івана Яхна. Здібного студента, студіював у Львові право. Вже знали про те, що замордований його у звірячий спосіб на Стрийській вулиці.
А що повинні були думати про нову владу батьки Осипа Пасічника. Його, школяра, уня 10-го класу, теж в сорок першому році у червні, забрали енкаведисти на Стрийську. Хлочик ніколи більше не переступив порогу рідної хати. Така ж доля спіткала і його ровесника Володимира Тиса.
Довгий список невинно убієнних. Кожне прізвище в тім списку аж пропікає душу. За кожним чиясь доля. Списку ж тому нема краю.
Гинули безневинні. Гинули молоді і розумні. Гинули кращі сини й дочки українського народу. Адже ворог забирав інтелігенцію, духовенство. І безпощадно знищував.Забирав господарів. Так було винищено майже четверту частину населення гірських сіл, всіх педагогів, священнослужителів. Людей забирали лише за те, що в них були не такі прізвища, що вони не вміли говорити російською мовою.
А далі? За свідченням колишніх в "язнів Дрогобицької тюрми, як тільки жертва потрапляла в страшне приміщення, для неї влаштовували пекельні муки, котрі лиш могли придумати і застосувати в умовах цієї в"язниці. Садисти змушували невинно арештованих стояти в камерах цілу ніч, взимку - роздягненими на морозі, били чим хотіли і куди попало, вибивали зуби, розтрощували черепи, щелепи, затискали дверима пальці, заганяли під нігті голки, імітували розстріл, товкли головою об стіну.
Після цих страхітливих мордувань жертв знищували. На подвір'ї катівні вмикали на повну потужність двигуни і пострілом у потилицю, чоло або скроню обривали невинні життя. Були випадки забивання в голови жертв залізних костилів, розчленування тіл, годуванням людським м"ясом в"язнів, стягання з обварених у машинному маслі рук "рукавичок", замурованих живцем у стіну.
Із кримінальної справи № 155-070 читаємо, що в м.Дрогобичі по вул.Стрийській,3, в 1939-1941 рр. та післявоєнний час знаходилась внутрішня тюрма НКВС-НКДБ.
За період з вересня 1939 року по липень 1941 року в приміщенні колишнього суду по вул.Стрийській,3 знаходилось Дрогобицьке обласне управління НКВС, а з 3 лютого 1941 р. - НКДБ, з внутрішньою тюрмою, в якій було 489 працюючих.
Свідок Луців Л.Я. показав, що про масові розстріли в тюрмі м.Дрогобича він чув від людей, коли в 1989 р. в обласній бібліотеці знайшов списки земляків, розстріляних працівниками НКВС. До того ж із представленого йому списку арештованих поляків, а потім розстріляних. Луців Л.Я. назвав прізвище однокласниці Опришко Корнелини і директора гімназії Каневського Тадеуша.
Згідно зі "Списком поляків заарештованих та вбитих в 1939 -1941 рр" видно, що вказані особи були репресовані.
Допитаний як свідок Коцюба М.М. стверджує, що перед початком війни були заарештовані його сусіди- брати Ясеницькі, сім'я Кобрин в складі чотирьох чоловік зубний лікар Німилович Дмитро, адвокат Здебський Володимир, службовці Новицький Ілько, Гнатів, Дережицький Теодор. Ніхто із цих людей додому не повернувся.
Костик Н.І. свідчить про те, що бачила, як на початку війни заарештували її сусіда - Ясеницького Антона, а про арешт його брата Володимира їй розповів Ясиницький Микола.
Свідок Кошуба М.А. показала, що її чоловіка - Кошубу Володимира Теодоровича, 1908 р.н., було арештовано в перший день війни. Причина арешту їй невідома, чоловіка більше не бачила.
Свідок Ятчевич С.І. стверджує, що в 1940 р. він був заарештований начальником Миколаївського НКВС і поміщений в Дрогобицьку тюрму, де знаходився до 10 червня 1941 р. Він був свідком того, як на початку війни привозили в тюрму багато людей, яких кожного дня забирали з камери і вони більше туди не поверталися.
Допитана як свідок Цап Д.І. показала, що 11 квітня 1940 р. був заарештований її батько - Новицький Ілько, доля якого до цього часу невідома.
Допитана як свідок Давибида А.Й. стверджує, що на початку війни органами НКВС був арештований її двоюрідний брат- Татарський Євгеній, студент Дрогобицького вчительського інституту. Про долю брата їй нічого не відомо. А у 1990 р. під час розкопок на території колишньої тюрми НКВС в м.Дрогобичі був виявлений гребінець із прізвищем Татарського Євгена. Це дає підстави вважати, що Євген Татарський був розстріляний у вказаній тюрмі в червні 1941 р.
Свідок Топольницький стверджує, що його батька Топольницького О.С., інженера - будівельника на початку війни було арештовано на робочому місці. В день, коли була відкрита тюрма на вул.Стрийській,3, після відступу радянських військ жителями міста в одній із камер був виявлений його паспорт і кашкет. В зв"язку з тим вважає, що батько був розстріляний у вказаній тюрмі.
Нимилович Е.С. пояснила, що в перші дні війни органами НКВС був заарештований її рідний брат - Должанський Я.С. В її присутності брата забрали з дому і повезли автомашиною. Зі слів брата її чоловіка- Нимиловича Володимира їй невідомо, що він знаходився в одній камері з братом Ярославом і бачив, як одного разу вночі його забрали із камери і він більше не повернувся.
Допитаний як свідок Тимик В.С. стверджує, що на початку війни був заарештований його товариш-гімназист Бараняк Йосип. Із тих пір його ніхто не бачив, і вважає, що його розстріляли в тюрмі по вул.Стрийській,3.
Всі перелічені свідки стверджують, що арешти в усіх випадках проводились працівниками НКВС.
В процесі слідства встановлено, що станом на 22 червня 1941 р. у внутрішній тюрмі УНКДБ м.Дрогобича булор 81 заарештованих, які при наближенні німецько-фашистьких військ могли бути розстріляні у вказаній тюрмі. Представлений список КДБ неостаточний, оскільки інших списків виявити не вдалося. Із вказаної кількості заарештованих в ході слідства вдалось встановити лише 8 чоловік, а саме: Бурка Дмитра Івановича, Кицила Клима Антоновича, Кицила Тараса Антоновича, Кицила Костянтина Антоновича, Сеніва Романа Теодоровича, Ясинецького Володимира Осиповича, Дрогобицького Володимира Миколайовича, Говдяка Тадея Йосиповича, Татарського Євгенія Осиповича, Дережицького Теодора Ігнатовича, Топольницького Осипа Семеновича, Мак Надію Миколаївну, Левицького Остапа Юліановича, Рудницького Володимира Антоновича, Кройчик Юлія, Максимовича Антона Модестовича.
Із матеріалів стлідства випливає, що у внутрішній тюрмі УНКДБ м.Дрогобича проводились до виконання вироки на засуджених в 1939-1941 рр. до вищої міри покарання - розстілу.
Згідно з архівними документами, участь у виконанні вироків брали колишні працівники Самбірського районного відділу НКДБ: Дроніков, Лимар, Ворстков, Матягін, Дредітов.
Із архівних кримінальних справ за 1940-1941 рр. встановлено 18 працівників колишнього Дрогобицького УНКВС, які брали участь в затриманні, арештах людей, а також займались розслідуванням кримінальних справ, зокрема: Хабібулін, Анатенко, Волков, Побережний, Івойлов, Гаукман, Овчаренко, Кожевніков, Жуков,Єйдельман, Скоков, Подпругін, Гайдей, Мершин, Куліна.
Арешти по кримінальних справах санкціонував колишній прокурор Дрогобицької області Кригін.
Джерело: "Дрогобицька катівня НКВД-НКГБ, КПРС: факт геноциду українського народу московською комуно-тиранією". Мирон Бучацький.
