Про діяльність цього чернечого осередку до нашого часу збереглися поодинокі згадки у Перемишльських земських та гродських актах. Зокрема, в каталогах монастирів М. Коссака, Ю. Никоровича, I. Крип'якевича, М. Ваврика відсутні відомості про цю місцевість. Документальні та археологічні підтвердження прo існування монастиря в околицях Попелів віднайшли сучасні дослідники: краєзнавець Юрій Стецик (Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка) та археолог Ярослав Погоральський (Львівський національний університет імені Івана Франка), які опублікували цілу низку статей про цю обитель. Зокрема, науковцям вдалося віднайти і опублікувати фундаційний акт про заснування монастиря та речові артефакти, що дозволяють локалізувати місце розташування даної обителі, будівлі якої не збереглися до нашого часу. Тож для реконструкції історії цієї обителі послуговуємося опублікованими матерiалами цих дослідників.

У 1631 р. місцевий шляхтич Іван Попель Романович, який згодом номінований перемишльським православним єпископом (1633- 1634 .), вніс до Перемишльських гродських актів роборацію (підтвердження) фундаційного документу на монастир в с. Попелі, внутрішній устрій в якому мав укладатися відповідно до правил святого Василія і дотримуватися приписів грецького обряду. Iгуменом монастиря призначено шляхетного отця Василя Копистинського, який в різний час посідав врядування в цілому ряді монастирів: iєромонах в Уневі 1612-1613 pp., iгумен у Ліську 1623-1624 р., ігумен Перемишльського монастиря святої Трійці 1625- 1630 рр.), iгумен монастиря в Топільниці 1641 р., ігумен монастиря в Попелях 1631, 1646-1647 рр. Для потреб монастиря дарувалися шляхетські маєтки, однак не означено розміри рухомого і не рухомого майна. Водночас ігумен обителі зобов'язувався молитися за здоров'я фундатора, а після смерті за упокій його душі. Для гарантування непорушності цієї фундаційної грамоти було зроблено грошову заставу в розмірі 5000 злотих, локалізованих на маєтках роду Попелів, які в разі порушення пунктів привілею мають бути сплачені цьому ігумену.

 У 1647 рp. о. Василь Копистинський , будучи ігуменом Попелівського монастиря, вніс до Перемишльських земських актів запис про звільнення від зобов'язань, у зв'язку із їх виконанням, шляхтича Теодора Комарницького. А рік перед тим у 1646 р. відкликав судовий по- зов проти Теодора та Миколая Турянських Кiселичків. Записи такого характеру свідчать про те, що о. Василь був заможною людиною, походячи із багатого шляхетського роду Копистинських, оскільки надавав допомогу для своїх родичів та для інших дрібношляхетських родів Перемишльської єпархії. Серед представників від монастирів, які підписали акт про переxід Перемишльської єпархії до унії y 1691 р., відсутні відомості про монастир у Попелях.

Жодної згадки про цей монастир не віднаходимо у судових актах Перемишльськоi Консисторії-перша половина ХVIII ст. та діловій документації Святопокровської провінції ЧСВВ 1739-1780 р. Таким чином, можемо зробити припущення, що монастир у Попелях функціонував досить короткий час, будучи фундований з метою захисту православної віри в період міжконфесійного протистояння на теренах Перемишльської єпархії. Із часом, коли унійні ідеї стали домінуючими в єпархії, обитель припинила свою діяльність, оскільки була малочисельною.

 У XVIII ст. частина грунтів с. Попелі належала до монастирських землеволодінь Добромильськоїі та Лаврівської обителей. Зокрема, фрагментарні згадки віднаходимо в актовій документації Перемишльського гродського суду. У 1700р. Олександр Копистинський записав на потреби Добромильського монастиря 160 злотих, локалізованих на маєтках у селах Котів, Попелі, Мразниця, Борислав. Новий власник цих маєтків Яків Копистинський відмовився сплачувати із цієї частки певні відсотки, тому у 1739 р. проти нього була подана протестація до Перемишльських гродських судових актів. Окрім писемних джерел, монастир біля Попелів характеризують археологічні матеріали. Залишки монастиря збереглися у вигляді невеликого городища, розташованого у великому лісовому масиві на північ від Попелів.

Перші відомості про цю пам ятку біля Попелів подав В. Кобільник. У 1994 р. дослідження на городищі проводила Верхньодністрянська археоло- rічна експедиція під керівництвом О. Корчинського. Було складено інструментальний план городища і закладено п'ять розвідкових шурфів. На жаль, за підсумками цих робіт з'явилася тільки коротка інформація. Саме тоді пам'ятка отримала нову "прив'язку" до с. Ясениця Cільна і була інтерпретована як городище XIII - XIV ст. і навіть X-XIV ст. Це й спричинило "появу" двох різних городищ (Ясениця Сільна і Попелі) у найновішому каталозі археологічних пам'яток Дрогобиччини. Залишки оборонного монастиря розташовані за 3,7 км на північ від села Попелі та 3,3 км на схід від села Ясениця Сільна, на краю східного схилу залісненого плато, оточеного з трьох боків долинами невеликих потоків.

Укріплений майданчик (з досить рівною поверхнею), розмірами 25х50 м, має овальну в плані форму і по периметру укріплений земляним валом і ровом. Висота валу- 1,0- 1,7 м, ширина при основі-5-7 м. На вершині валу у південно-східній частині городища виділяється майданчик, розмірами бх6 м (можливо основа дерев'яної вежі). У трьох місцях валу-з півдня, є "розриви", однак в ізд знаходився, безсумнівно, саме з заходу і півночі південного боку. "Північний розрив" розташований навпроти в ізду, а "за- хідний" пов'язаний із великим підквадратним заглибленням (розмірами 7,5x7,5 м, глибиною до 1,4 м), локалізованим уже на майданчику городища, впритул до валу. Оборонний pів має глибину 1,0 - 1,5 міширину у верхній частині 5 -7 м. За даними О. Корчинського, у шурфах, під дерновим шаром, виявлено шматки перепаленої глини, вугілля, залізні шлаки, уламки ліпного та кружального посуду X-XIV ст. 

На території монастирища у 1980 р. зібрано представницьку колекцію кахлів, датованих XVI-ХVII ст. Вони розписані різнокольоровими емалями, ангобами і поливами, в іх оздобленні використано геометричний і рослинний орнамент. Серед цих кахлів особливо виділяється композиція (62,5x46,3 см) із 7 елементів, що творять геральдичний сюжет. У центрі цієї пічної вставки-гербовий щит із двоголовим орлом-гербом Перемишльської землі. Щит двома передніми лапами підтримують великі леви-щитотримачі. Вгоpі - аркоподібне обрамлення, прикрашене гілками та розетками. Велич і монументальність композиції підкреслюють яскраві жовті, сині, білі і зелені кольори. Таких композицій у монастирі могло бути декілька, оскільки в колекції П. Лінинського зберігається кілька уламків теракотових та розписаних емалями кахель з частковим зображенням левів. Ця унікальна знахідка має непересічне значення для вивчення галицького кахлярства ранньомодерної доби.

 Датувати пам'ятку допомагає також монета, виявлена у центральній частині майданчика городища. Це - коронний півторак, викарбуваний 1622р. у Бидгощі, в часи правління короля Зигмунта III Ваза. На думку Ярослава Погоральського, важливість цієї пам'ятки полягає у можливості характеризувати її на основі як писемних, так і археологічних джерел. Незначна територія укріплень монастиря і добра їх збереженість дають широкі перспективи його подальшого дослідження. Зокрема, розкриття території пам'ятки широкими площами дало б змогу вивчити її внутрішню культову і житлово-господарську забудову, конструктивні особливості оборонних рубежів, охарактеризувати господарський уклад і побут монахів. Завдяки тому, шщо монастир у цьому місці існував нетривалий період, до того ж, добре датований, виявлені на його території рухомі матеріали є важливим джерелом для уточнення хронологічно-типологічної схеми кераміки цього часу, зокрема кахлів.

 

Джерело: "Нариси з історії села Попелі" Тарас Біликівський

Hosting Ukraine