Прихід Івана Франка до цього приміського села не випадковий, а має під собою вагоме історичне підгрунтя. Воно лежить, так би мовити, на поверхні. Через Лішню пролягає давня дорога з Нагӯєвичів до Дрогобича і в зворотньому керунку. Нею поет проходив і проїжджав сотні разів як у дитинстві та юності, так і замолоду і в старості. Звідси й виник задум увічнити його ім'я і в Лішні.

Слушний час наспів у 1980 р., коли розпочалась підготовка до гідного відзначення 130-річчя від дня народження Великого Каменяра, зокрема в його рідному селі. Гарне місце для пам'ятника вибрали перед новим приміщення школи, біля автотраси Дрогобич - Самбір, де вона відгалужується ліворуч і веде через с. Унятичі до Нагуєвичів. Щоправда, офіційно пам'ятник тоді називали скромніше в СССР продовжувала діяти заборона на спорудження пам'ятників, тим паче на периферії.

Львівський скульптор Йосип Садовський зобразив — всього Лише пам'ятним знаком, адже молодого, рвійного, повного сил та енергії поета в русі, у ходьбі, сповненого великих творчих задумів і мрій. Накинутий на плечі легкий плащ чи блузу розвіює зустрічний вітер, і він притримує його лівицею. Поряд на високій кам'яній стелі викарбувані його крилаті рядки: «Я син народа, що вгору йде». Відкрито монументу серпні 1981 р., коли відкрили й відновлену садибу-музей батьків I. Франка у Нагуєвичах. Нині «лішнянський Франко» є частиною Державного історико - культурного заповідника «Нагуєвичі» і не проходить повз увагу мандрівників, що проїжджають через Лішню.

Джерело: Роман Пастух. Монументальна Дрогобиччина.