Цікавий збіг обставин. Обидва вони мали кровну спорідненість (рідна сестра Данилишина була матір ю Біласа). Обидва народились у вересні, лише Данилишин - 2 вересня 1907 р., а Білас — 17 вересня 1911 р. Обидва належали до однієї підпільної боївки. Обидва грали на мод- ній тоді мандоліні в оркестрі "Сурма" при Трускавецькій "Просвіті". Обидва за завданням Проводу ОУН здійснили збройний напад на пошту в м. Городку на Львівщині 30 листопада 1932 р. з метою заволодіння грішми для продовження боротьби за волю України. Обидва приспішено відривались від погоні польської поліції після невдачі. Обидва потрапили до рук обдурених нею українських селян. Обидва відбули неправедний суд. Обидва були страчені на шибениці у Львівській тюрмі "Бригідки" на світанку 23 грудня 1932р.

Нарешті, обидва, як писав один з керівників ОУН Степан Ленкавський, "за одну ніч, в одній бойовій акції, виросли ті нікому невідомі люди на національних героїв такої кришталевої чистоти і простоти, такої мужности характерів і вірности на службі ідеї, що в пошані перед їхньою величчю схилялися чола найповажніших громадян. Західноукраїнська суспільність однодушно визнала їх своїми народніми героями". Василь Білас і Дмитро Данилишин знайшли вічний спочинок на Янівському цвинтарі у Львові. Польська влада таємно поховала іх усього через півгодини після страти, навіть без присутності членів родини.

Так трускавецькі лицарі стали двоєдиним символом мученицької, але водночас геройської смерті, знаменом боротьби за святі ідеали свободи рідного народу їхня подиву гідна поведінка на суді й під час страти викликала величезну хвилю емоцій серед українського люду, стала приводом для масового припливу до ОУн нової хвилі відважних месників, породила могутній вал національного піднесення та готовності до чину в ім я України. Нібито й не особливо значний за мірилом вчинок обесмертив прізвища героїв, які стали зразком самозречення за народні ідеали. На них рівнялися всі наступні лави учасників боротьби. Ще в день страти Василя Біласа та Дмитра Данилишина i в наступні дні, місяці й роковини за ініціативою ОУН на пам'ять про них дзвонили церков- ні дзвони, відправляли панахиди, провадили протестні віча та академії, збирали кошти у фонд політичних в'язнів і фонд ОУН, поширювали летючки й світлини, писала преса. Нa іхню честь у селах ставили пам'ятні хрести, влаштовували масовий бойкот українцями польської державної монополії на продаж спиртного і тютюну З одночасною відмовою від іх споживання та використання.

Про них почали складати легенди, пісні невідомих авторів, через що іх прийнято вважати народними і т. ін. У подальшій боротьбі ОУН і створеній нею УПА мужність цих бойовиків надихала іхніх наступників. Надалі імена обох близыких за часом трускавецьких предтеч злилися воєдино з іменами повстанських героїв. Мусили минути майже сім десятиліть, допоки Трускавець гідно вшанував своїх славних синів. У 1992 р. на честь Василя Біласа і Дмитра Данилишина відкрито пам'ятник-стелу з їхніми барельєфами роботи трускавецького скульптора Богдана Кравця. Названо на iхню честь і вулицю. Вони не лише нагадують про них мешканцям і гостям, але й виконують роль учителя жертовного патріотизму та справжньої любові до рідної України.

Джерело: Роман Пастух. Монументальна Дрогобиччина.

Hosting Ukraine