У 1507 р. вже існувала парафіяльна церква. В документі 1808 р. згадується в містечку дві церкви під тією ж назвою - нижню стару і горішню, новозбудовану. Ймовірно, що горішня перестала існувати в середині XIX ст. У 1890 р. до Підбужа перенесена стара церква 1722 р. будови з села Опаки і посвячена як каплиця Преображення Господнього. Ймовірно, тоді ж трохи перебудована.
Ця невелика тризрубна одноверха святиня знаходиться на східній околиці Підбужа, за річкою Бистриця-Тисменицька. Будівлю добре видно з головної дороги, адже поставили її на схилі гори, біля цвинтаря. На довжину південної стіни вівтаря прибудована ризниця, накриття якої суміщено з дахом широкого опасання, що оточує церкву.
Крім головного входу до бабинця від заходу, є бічний у південній стіні нави. Усі стіни вертикально шальовані дошками. Коли обходив церкву, мене здивувало, чому у північній стіні нави тільки одне вікно? Наву завершує низький восьмерик, накритий грушеподібною банею з ліхтарем і маківкою.
Основних видозмін церква зазнала уже в пізніші часи, стіни її обшиті та розмальовані відносно недавно. Але, виглядає, що частина ікон та верхній хрест на іконостасі автентичні. Дві ікони в нижній частині іконостасу дуже нагадують розписи відомої Дрогобицької церкви Св.Юра. Древніми виглядають і Царські ворота! Привертає увагу образ 18 ст. зі сценою життя пророка Іллі, куплений і подарований церкві опацьким священиком Василієм, про що свідчить запис під іконою. Серед зодчих, фундаторів, судячи із засічки на кроквах, були Каспаревич (імені не відомо) та Михайло Кекіс, але в який період вони доклалися до будівництва – підбузький чи опацький-невідомо. На кількох ресурсах, де є інформація про вже підбузьку церкву, зазначається її купівля в Опаці в 1890 р. і те, що церква 1722 року побудови. Але немає посилання на джерело, звідки цифра 1722р., натомість є грунтовне наукове дослідження дрогобицького історика Юрія Стецика "Парафіяльні церкви села Опаки", яке також цифри побудови церкви не дає, однак наводить на роздуми, що церква може бути значно старшою.
У дослідженні науковця, зокрема, йдеться: "у 1890 р. стара дерев’яна церква Собору Пресвятої Богородиці була перевезена до Підбужа, а на її місці збудовано нову тризрубну, триверху церкву." Історична розвідка Ігоря Стецика базується на підставі актів візитаційних описів (своєрідна ревізія Перемиських єпископів, які, згідно канонічним правом, щорічно відвідували підлеглі їм церкви з метою вивчення матеріального становища та обліку майна парафій.) за 1780 та 1816 рр. Сам науковець допускає навіть можливість того, що в першій письмовій згадці про церкву в селі Опака, яка датована 1565 р., йдеться саме про церкву Собору Пресвятої Богородиці. Принаймні, після цієї згадки відсутня інформація, що долішня церква в Опаці перебудовувалась аж до моменту її продажу 1890 р.
Згідно опису візитаційних актів 1780 р., які наводить Юрій Стецик, у одній із трьох бань церква мала дзвіницю. "Зовні храм станом на 1780 р. виглядав добре побудованим на дерев’яній основі"- йдеться в статті. В дослідженні Юрій Стецик дає детальний внутрішній опис церкви, в якому, зокрема, йдеться, що уже в 1780 р. у церкві "іконостас з намісними образами був давнього малювання (старосвітський)… як і Царські ворота – старі та малі." Крім того, автор наводить детальний опис 5-ти малих бічних вівтарів, і всі вони також оздоблені іконами "давнього малювання". Якщо б церква мала ікони 1722 року, який тепер вважається роком освячення храму, то станом на 1780 р., тобто рік візитації, їх вік, а також вік вівтарів та Царських воріт становив би 58 років. Чи могли вважати єпископи того часу такий вік для ікони та вівтаря "давнім, старосвітським" – в наш час ні, але як було тоді – тепер на це питання відповісти важко. В цьому контексті є ще одна цікава деталь, яка теж веде глибше, аніж 1722 рік: всі малі вівтарі мали Антимінси ( посвячена хустина із зашитою частинкою мощів святих на престолі), і деякі з них були освячені Перемиським владикою Інокентієм Винницьким, період служби якого 1680-1700 р.р., тобто задовго до 1722 р. І цей факт задокументовано.
Звісно, Антимінси могли бути й перенесені із попередньої церкви. Та, навіть, якщо знехтувати ці факти і оперувати офіційною цифрою 1722 р. , то 299 років – вік дуже поважний і вартий уваги зі сторони служби охорони сакральної спадщини. Цій церкві неймовірно пощастило, що її купили в Підбуж, бо в Опаці в період війни згоріли костел та 2 церкви, в тому числі й та, яка була збудована на місці проданої підбужанам. Інформацією про те, як церква пережила радянські часи, поділився п. Ігор Пріцак із Підбужа: "За часів СРСР використовувалась як колгоспне складське приміщення для міндобрив та отрутохімікатів. Згодом колгосп ім. Сталіна було реорганізовано в радгосп "Підбузький". Враховуючи те, що церква розміщена на території цвинтаря, з усіх сторін – могили, тож радгосп не використовував її для своїх потреб. Невідомі особи з власної ініціативи потайки, вночі відновлювали пошкоджені дією отрутохімікатів та міндобрив стіни, ікони і т.д., шиферними листами було перекрито нижній ярус покрівлі. В роки "Перебудови", розпаду СРСР, приурочуючи до 1000- річчя Хрещення Русі, 100 річчя церкви було проведено зовнішні ремонти церкви та дзвіниці. З часу Незалежності України в церкві відремонтовано електромережу, встановлено прилади обліку електроенергії, підтримується належний стан будівель. Церква є пам’яткою архітектури, включена в Державний реєстр культурного надбання, охоронний №1417-М (але тут чомусь датована 1872 р. ??? – тож, ще одна загадка).
Також церкві Преображення Господнього повезло уже і в наш час, бо вона стоїть далеко на горі, в ній рідко відбуваються Богослужіння, оскільки в Підбужі є два храми в центрі селища, тож сюди ще не дійшли євромайстри із "снєжкою"-сайдингом-шпаклівкою, блок-хаузом та блискучою бляхою. Про цінність церкви як сакральної спадщини регіону свідчить згадка про неї у книзі "Архітектурне мистецтво України": "Новою формою профілювання виступів сакральних будівель кін. 18-поч.19 ст. вважаємо скісну лінію вздовж висоти усього виступу (Церква Преображення Господнього у с.Підбуж"). В теперішній час храм належить греко-католицькій громаді Підбужа. В основному використовується для проведення чину похорону на горішньому цвинтарі.
Джерело: В. Слободян "Церкви України. Перемиська єпархія". Львів-1998. - 864 с.
Віра Чопик "Дерев’яна Церква Преображення Господнього у Підбужі наближається до 300-літнього ювілею"
