Перша писемна згадка про церкву у с. Східниця відноситься до1589 р. Цей давній парафіяльний храм, який спочатку носив титул св. Миколая, функціонував впродовж XVI-XVIII ст. Проте до нашого часу дійшли тільки окремі акти єпископських та деканальних візитацій за 1760, 1761, 1764 та 1841 рр., які дозволяють реконструювати взагальному розвиток парафіяльного храму до часу проведення його візитації у 1843 р. Адже візитаційний опис за 1843 р. дає можливість більш комплексніше розглянути складові компоненти парафії та церкви с. Східниці.
Церква, відповідно до права патронату, мала дві ерекційні грамоти. Колятором храму у 1760-х роках був місцевий шляхетський рід Копистинських. Не зафіксовано, хто був фундатором цієї церкви, оскільки не збереглася ерекційна грамота про надання землі для побудови храму. Адже перша ерекційна грамота, будучи привілеєм, була знищена під час татарських набігів на Галицьке Підгір’я. Проте народна традиція зберегла інформацію про другу ерекційну грамоту, яка була видана у 1660 р. і передбачала надання однієї чверті та півлану землі для потреб церкви місцевим шляхетським родом Попелів.
Підраховано, що річний прибуток від оренди цих земель складав 75 флоринів. Парох спокійно посідав ці землеволодіння без будь-яких зовнішніх зазіхань. Чисельність парафіян у 1760 р. становила 45 осіб від яких парох не мав стабільного прибутку. Станом на 1764 р. церква стояла на самому березі потічка, який протікав попід самий її поріг. Храм всередині не був ані оздобленим, ані розмальованим, а намісні образи іконостасу були досить малими. Церква мала малий ковчег, дароносицю та великий вівтар.Загалом в церкві було мало місця. Церковний одяг священиків був простим і не ошатним, що свідчило про вбогість та не чисельність парафіян. Також місцевий парох не мав всіх необхідних богослужбових книг. Зокрема були відсутні-Трефолой, Тріодь постна.
При храмі не було споруджено окремої дзвіниці, натомість три дзвони були вмонтовані у притворі. Церква стояла на чверті поля, на якій вище мав будуватися новий храм.Однак, у 1764 р. це поле посідали селяни, так що священик не мав куди виїхати, ані куди заїхати на своє подвір’я через зайнятість цієї території.При церкві був один священик-отець Олександр Левицький, який не мав ані синів, ані поповичів, ані дяка, ані паламаря для церковної прислуги та хрещення дітей.Таким чином, за умов відсутності відповідної церковної прислуги, парох вимушений був самотужки виконувати всі парафіяльні обов’язки.У 1767 р. було побудовано нову дерев’яну церкву святих верховних апостолів Петра і Павла. Саме опис цієї церкви та парафії подав у 1843 р. в протоколі візитації о. Михайло Волошанський, будучи намісником Дрогобицького деканату впродовж 1828-1847 рр.
Джерело: Юрій Стецик
