Велічка - це велика соляна шахта яка знаходиться в місті Стебник Львівської області. Сіль тут добували ще за часів Австро-Угорщини, а сумарна довжина підземних ходів зараз сягає понад 100 км, навіть є власна підземна залізниця. І це єдина діюча соляна Шахта що збереглася на Західній Україні. Солотвино та Калуш, на жаль,  затопили, а Стебник і далі працює, вниз щодня спускаються люди.

Найперше на що звертає увагу людина яка попадає в шахту - це атмосфера. Людина знаходиться глибоко під землею і, неначе в казці, оточений чарівними кристалами. В соляній шахті стерильно, тут немає чорного вугілля та вибухонебезпечних газів. Зате є цілюще соляне повітря та неземна тиша. В соляних шахтах навіть облаштовують спеціалізовані лікарні, в інших країнах в шахти стоять черги з екскурсій. Другою цікавинкою шахти в Стебнику є підземні озера-луговні. Колись вони використовувалися для добування солі. А зараз це надзвичайної красоти водойми які можна побачити лише тут. А ще в цій шахті на глибині 200м є справжня капличка. Це індустріальна складова шахт. Величезні машини, лебідки, ковші та інша машинерія що використовується для добування солі. Все це вражає та має свою, неповторну естетику. 

Першим стволом під землю був Кюбек. Він названий в честь одного з засновників Австро-Угорської імперії. Спочатку тут видобувати кухонну сіль. Вона, в ті часи, була дуже потрібною для харчування, виробітки шкіри і зберігання м’яса на зиму. Потім надодачу почали добувати і калійні добрива. Вони й дотепер використовуються в сільському господарстві для досягнення високих урожаїв. Золотий час цих шахт припав на 60-і – 80-і роки 20 ст. На початку 2000-х років більшість шахт позакривалося. Вони, на той час, вже виробили свій ресурс та вимагали значних інвестицій. А от сталого попиту на калійні солі тоді ще не було. Тому шахти Калуша та рудник номер 2 в Стебнику затопили росолами. Ідея була така, що вода працюватиме як домкрат і не даватиме просідати породі на поверхні. Та, на жаль, вчені прорахувалися. Сухим залишився рудник номер 1 в Стебнику. Навчені гірким досвідом інших шахт, тут нічого не затоплюють. Навпаки, є зміна десь з 20 людей що регулярно викачує звідси воду і підтримує шахту в робочому(сухому) вигляді.

Зараз спуск можливий лише через ствол "Новий". Та й той вимагає реставрації. А от "Кюбек" майже мертвий. Підйом можливий лише по дерев’яній драбині. Згідно технології, по одному стволу мають подавати вниз пусті вагонетки або туристів, а по іншому – забирати їх повними наверх. Саме тому в Стебнику потрібно відновити другий ствол. Також вимагає модернізації і система вентиляції та провітрювання шахти. Тунель соляної шахти має мінливий характер. То він рівний та гладенький, потім з’являються тріщини або нерівності, а місцями в породі настільки багато глинизни, що весь прохід потрібно укріпляти металом. Чим більше в породі солі, тим вона твердіша, а там де глина – все сиплеться та валиться. Далі - луговні, їх тут більше десяти. Луговні були потрібні щоб розчинити суміш сіль + глина у воді. Тоді глина опадала, а сіль, у вигляді ропи, викачували наверх по трубах. Зараз від них залишилися просто величні пустоти з ропою на дні. Кинеш гілочку в таке озеро і за кілька днів витягнеш магічний витвір Соляної Королеви, зі стелі луговні звисають куски кам’яної глини, що дзеркально відображається внизу. 

Джерело: Андрій Риштун " Підземний Стебник "