Парохіяльний комітет, що після першої світової війни займався будовою цієї церкви, не жалів гроша, бо мразницьких парохіян-нафтярів було стати на гідну будівлю, тим більше, що вона мала надавати українського характеру цьому нафтовому центрові, в якому жило багато чужинців. Коли підшукували архітекта для виготовлення плянів, автор цих рядків порадив комітетові звернутись до інж. Тимошенка, який саме перебував у Львові. Інженер Тимошенко виготовив пляни церкви в стилі мазепинського барокко. Пляни ці приняв комітет булови з правдивим захопленням. Та аж ніяк ними не захоплювалась польська влада, інакше консерватор. Церква була надто монументальна виглядом і мала надто український характер, що кололо очі поляків.
Почались довгі заходи, щоб добитись затвердження плянів. Врешті взявся за діло інженер архітектор О. Пежанський, що своїми зв'язками виклопотав перед владою це затвердження, змінивши дещо ради замилення очей консерватора. Але це обійшлось коштом зниження бань на церкві, зокрема головної, і тому церква затратила дещо зі своєї монументальности. Все ж таки вона вийшла найкращою з тих усіх церков, що в оснанніх часах будувались за звичайним шабльоном. Саме тому вимагала нова мразницька церква окремого устатку вання. І цим разом вдалось авторові цих рядків намовити комітет та пароха, щоб вони подбали про мистецькі вітражі, які міг виконати такий відомий мистець, як П. Холодний. Комітет і парох радо погодились, тим більше, що найшлись окремі фундатори, власники копалень нафти. П. Холодний приїздив декілька разів до Мразниці в зв'зку з проєктуванням вітражів. Він не міг налюбуватись новозбудованою церквою за плянами свого земляка, інженера Тимошенка, а, компонуючи вітражі, вкладав у них багато душі, щоб пов'язати в одно задуми свої та архітекта.
І це йому вдалося. Він справді "вмів вичарувати казку", як згадує про П. Холодного автор статті, проф. Д. Горняткевич. Вітражами захоплювалися свої і чужинці, а приїздило до Борислава тих чужинців чимало й вони, оглядаючи копальні нафти, не минали ніколи мразницької церкви, що мимохіть приковувала очі глядача. Полонили їх і вітражі П. Холодного, справді великого українського мистця, що зумів знайти в українському мистецтві цю синтезу між Сходом і Заходом. Що сталось тепер з мразницькою церквою і вітражами-невідомо, зв'язків з Краєм немає ніяких. Та картони з проєктами цих вітражів чудом збереглись. Їх врятували і мають у себе доньки колишнього бориславського пароха, о. Ліщинського, які живуть тепер у Філядельфії.
Джерело: Дрогобиччина земля Івана Франка, том 2. Л.Лепкий
