Отець Софрон народився 8 березня 1944 року у с.Мости Городоцького району Львівської області, у побожній родині Юлії та Андрія Яциків. Здобуваючи засоби для прожиття на невеликій ділянці власного поля, батько знаходив час для громадської роботи у Товаристві "Просвіта". Мати - Ревнителька Апостольства Молитви Найсвятішого Христового Серця. Вони виховували своїх дітей на засадах християнської моралі та милосердя.
Отець Софрон закінчив середню школу № 28 м.Львова, військову повинність виконував в Іркутській області. Зазнав глузувань за релігійну свідомість, був відзначений за доброчесну службу. Повернувшись додому, працював на різних підприємствах м.Львова, де часто зазнавав глузувань за релігійну свідомість.
У такій атмосфері став ченцем Чину Святого Василія Великого. У конспіративних умовах навчався філософії та теології у доктора філософії та теології, професора Дем'яна Сироїда, отця Антонія Масюка, Дем'яна Богуна та ін.
З настанням свободи для церкви та України настоятелі спрямували ченця до Дрогобицького монастиря Святих Апостолія Петра і Павла, який був зруйнований. Тут з ігуменом о.Лаврентієм (Любомиром Івасечком) брав участь у відновленні монастиря і храму.
У неділю Царя Христа у храмі Царя Христа і Івано-Франківську ієрарх Софрон Дмитерко висвятив ченця Софрона на священника. З великою щирістю і задоволенням отець Софрон поринув у просвітницьку та душпастирську доброчинність (викладач християнської етики у вищих навчальних закладах, щонедільні проповіді на телебаченні та радіо Алсет, просвітницька праця з громадськими організаціями). Три роки поспіль він був названий Людиною Року м.Дрогобича.
Згодом отець Софрон запрошений дрогобицькою громадою, яка мешкає на вул.22 Січня та прилеглих вулицях стати їхнім парохом. З великим ентузіазмом розпочато будівлю храму Вознесіння Господнього за кошти Дрогобицької громади та отців Василіан.
Отець Софрон (Симеон Яциків) упокоївся в Бозі 25.09.2014 року Божого у місті Дрогобичі на 71-му році життя, 47-му році чернечого покликання, 23-му священнослужіння.
Для церкви отець Софрон назавжди залишиться добрим пастирем, який гуртував, горнув до себе парафіян, а для України- справжнім сином і незламним патріотом.
