В 1392 р. перебуваючи тут, Володислав Ягайло заклав на місці колишнього оборонного замку парафіяльний костьол і надав йому село Добрівляни.

Під час копання фундаментів знайдено голову, руку і стопу якогось слов’янського божка, які уміщено на зовнішній стіні над східними бічними дверима.

В 1505 р. король Олександр дозволив костьолові будувати дороги і мости в Добрівлянах і збирати на них копилкове.

Королева Бона, перебуваючи в Самборі, також підтримувала дрогобицьку фару, тому про неї також ходять поміж людьми про неї найдавніші перекази. Сигізмунд І підтверджує всі даровизни, надані костьолові, а в 1543 р. на прохання дрогобицького старости Войціха Стажеховського дозволив мешканцям збирати довічно певний доход від солі, а також з возів і людей, які приїжджають по сіль з різних сторін, за умови, якщо костьол буде оточено муром і валами так, щоб в часі нападів міг служити за фортецю. Вали пережили віки і щойно в наших часах їх розібрано і закладено на тому місці парк, який тепер усі називають “Костьольним сквером”.

У 1555 р. Сигізмунд Август дозволив дрогобицьким пробощам латинського обряду варити дві черині солі для власного доходу.

З 1558 р. всіма костьольними доходами розпоряджалася Холмська капітула, яка однак мало ними переймалася і заміщувала завжди [себе] вікарієм. Залежність та припинилась в 1772 р., а дрогобицький пробощ отримав титул гонорового каноніка.

У 1636 р. костьол спалили турки, а в 1648 р. козаки на чолі з Хмельницьким вирізали мешканців, які в ньому заховалися.

Король Ян ІІІ, погоджуючи спір костьола з магістратом щодо реставрації святині, покладає той обов’язок на магістрат і забороняє використовувати доходи з пропінації на інші цілі, крім утримання костьола.

У 1751 р. Дорота Тарлова з Тенчина записала костьолові 10 000 зл. поль. з доходів пропінації.

У 1788 р. цісар Йосиф ІІ надав місту “Право патронату”, [тобто] право презенти дрогобицьких пробощів.

У 1790 р. цісар Леопольд ІІ повторно віддав костьолові село Добрівляни, загарбане в часи військових заколотів.

В скарбниці дрогобицького костьола знаходиться велика частина Св.Хреста з реліквіями 12 апостолів і срібний грубо золочений кехил, який нагадує [своїми] композицією і стилем краківську скарбницю часів Сигізмунда ІІІ.

До інших деталей, які прикрашають інтер’єр тієї старожитної святині, можна зарахувати: добру копію знаного рубенсівського “Розп’ятого Христа”, виконану і подаровану костьолові дрогобичанином Сигізмундом Грунерлопом; образ Вознесіння Н.М.П. пензля венеційського майстра Долабелли з 1610 р., образ опіки Н.М.П., який русини називають “Покрови”, поміщений тепер у великому вівтарі, дуже давній, бо походить, за свідченням люду, ще з тієї церковці М.Божої, яку Казимир В. призначив на ужиток парафіяльного костьола; далі 3 портали заслужених в Товаристві ОО. Єзуїтів, тобто: Св.Ігнація Лойоли, генерала О.Річі і дрогобичанина кс. Мартина Лятерни, котрий, йдучи на прощу до Риму, приніс звідти для тутешнього братства “Божого Тіла” різні привілеї і відпусти. Той же кс. М.Лятерна був пізніше ректором монастиря Єзуїтів у Львові, потім надвірним проповідником Ст.Баторія; за Сигізмунда ІІІ, утоплений у морі шведами, закінчив життя. У захристії костьола бачимо пам’ятну таблицю, уфундовану коштом міста, на честь того мужа; поруч інші, які стисло подають історію костьола. Гарне, невідомо ким різьблене дерев’яне Розп’яття в натуральну величину знаходилося спочатку над аркадою між захристією і головною навою, але в липні 1786 р. скинуте ударом блискавиці на землю, без пошкодження, було перенесене до великого вівтаря.

З 9 пам’ятних таблиць і пам’ятників в костьолі найбільшим є скульптура Катерини Рамултової, доброчинниці братства “Божого Тіла” – з алебастру і мармуру, виконана Себастіаном Чешеком з Кракова, як свідчить напис: “Це твір Себастіана Чешека, краків’янина, львівського громадянина. Львів 1517". Той пам’ятник був пошкоджений турками і козаками в 17 столітті, бо тоді пошкоджено таблицю, з якої одна половина залишалася в стіні, в той час як інша пропала безслідно.

Над входом до каплиці М.Б.Рожанцової бачимо пам’ятник з 1805 р. Кс. Ігнація Яроцького, дрогобицького пробоща, який відреставрував і відновив костьол, і зібравши книги, які в ньому зберігалися, упорядкував їх і помістив у зашклені шафи, над вівтарем Св. Анни. Зі складеного ним каталогу довідуємося, що бібліотека посідає дорогоцінні праці історичного, теологічного та іншого змісту, в 1234 томах, здебільшого ін фоліо.

Найстарша книга походженцем з венеційської друкарні має дату 1492.

 

 

 

 

Джерело: Дрогобицький краєзнавчий збірник  Л. Тимошенко

 

Hosting Ukraine