Iсторія заснування та діяльність української приватної семінарії в Дрогобичі пов'язані із появою в місті спільноти Сестер Василіянок. Розвиток і функціонування жіночих чернечих обителей в Галичині великою мірою залежали від політичної та економічної ситуації в державі. До 1772 року, коли відбувся перший поділ Польщіi Галичина опинилася під владою Австро-Угорщини, Галицька митрополія налічувала до 40 жіночих монастирів. Внаслідок політики Габсбургів на кінець XVIII ст. з усіх монастирів залишилося тільки два: у Словіті (Львівська єпархія) та Яворові (Перемишльська єпархія). Та і до них було заборонено приймати нових членів. 1821 року митрополит Михайло Левицький отримує дозвіл на відновлення словітського та яворівського монастирів за умови, що черниці будуть займатися виховною та освітньою діяльністю. 3 цього часу розпочалася нова сторінка в істоpії Сестер Василіянок. 1823 року в Словітському монастирі та 1848 року у Яворівській обителі відкриваються дівочі виховні школи. Велику роль в оновленні жіночої василіанської спільноти як давнього східного чину відіграв Митрополит Андрей Шептицький. Він ініціює незначну зміну правового статусу і монастирі «отримують можливість жити повноцінно, формувати покликання та визначати сфери праці». Головними справами жіночих монастирів стали благодійна та виховна діяльність, опіка над сиротинцями.

На початку ХX ст. жіночі монастирі Сестер Василіянок діяли в Словіті, Яворові, Львові, Перемишлі, Станіславові. Всі вони становили єдине ціле, керувалися положеннями конституції, утвердженої другою капітулою монахинь від 22 серпня 1909 року під проводом Митрополита Андрея Шептицького і підлягали візитації (коміciї) одного настоятеля-єпископа). «Bізитатор (комісар) пильнував духовне життя жіночих монастирів, займався адміністративними справами: відвідував обителі, давав свої розпорядження на основі візитів, визначав для кожної монахині річні обов'язки, дозволяв перехід черниці із одного монастиря в інший, звітував Митрополитові про діяння духовних осередків». Так одним з візитаторів, посередником між Митрополитом Андреем та Сестрами Василіянками, з 1899 року став о. Платонід Філяс (1864-1930)- визначний український церковний і громадський діяч. 1900 року о. Філяс був настоятелем василіанського монастиря в Дрогобичі, а у 1902 році став протоіереем і очолив мicію до Канади, де «поклав початок широкомасштабної праці Української церкви і Василіянського Чину серед емігрантів». Він поряд із Андреем Шептицьким був автором конституції ЗУНР. З 1926 року за станом здоров я жив і служив у монастирі Чину Святого Василія Великого (ЧСВВ) при церкві апостолів Петра і Павла в Дрогобичі, Коли протоігумен о. Філяс помер, на похороні, який відбувся 18 червня 1930 року, були присутні Митрополит Андрей Шептицький та Преосвященний Єпископ Йосафат Коциловський з Перемишля, а також 40 священників. о. Платонід Філяс похований у Дрогобичі на цвинтарі по вулиці Трускавецькій. Пам'ятник встановлено 3 червня 1934 року за гроші Степана Витвицького (1884-1965)-другого Президента УНР в екзилі. З ініціативи Андрея Шептицького в жіночих спільнотах ввели практику поділу монахинь на дві групи згідно обов'язків.

До першої групи входили більш інтелігентні та освічені сестри, які займалися виховною, педагогічною діяльністю і молилися церковне правило (утреня, вечірня, часи). Iх називали «хорові» сестри. Сестри менш освічені займалися господарськими справами і називалися "домашніми" або- "домові". Черниці обох хорів мали однаковий одяг: рясу, пояс, параман, мантію, капку з каптуром, хрест, вервицю. Мантії "домашніх" сестер мали широкі рукави. Обидві групи підлягали единій ігумені і керувалися одним уставом. Цікаво зауважити, що «хорові» сестри були більш привілейовані. Про це свідчать шематизми, в яких "хорові" сестри згадуються поіменно, а «домашні» -тільки кількість осіб в обителі. До "хорових" сестер зверталися "мати", до "домашніх" - "сестра" (сьогодні звернення "мати" залишилося тільки до настоятельок монастирів). Монахині ЧСВВ своєю діяльністю у великій мірі спричинилися до духовної формації українського населення в Галичині. На початку XX століття більшість жіночих середніх навчальних закладів знаходилась під опікою Сестер Василіянок. На переломі XIX-XX століть якістю праці в освітянській та соціальній сферах вирізнявся Яворівський монастир. У першій третині XX століття ця обитель формує дочірні доми в Перемишлі та Дрогобичі, при яких функціонували учительська семінарія (заклад середньої освіти для підготовки вчителів початкових шкіл), школа вправ, інтернат (інститут) для дівчат і сиротинець.

Про появу жіночих чернечих спільнот в Дрогобичі можна довідатись із шематизмів Перемишльсько-Самбірсько-Сяноцыкої Єпархії (списки духовних осіб, парафій, церковних товариств, майна), а також із спогадів Степана Гаврищука. Перші монахині прибули в Дрогобич 1908 року і вони належали до чину Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. Товариство «Руська захоронка» відкрило сирітський захист для дівчаток і передало його ведення СС Служебницям НДМ. Чотири черниці опікувалися невеликим сиротинцем для дівчат у одноповерховому будинку, який був розміщений на повороті вулиць Трускавецька та Війтівська Гора. Сестри Служебниці утримували в Дрогобичі захоронку та сиротинець до 1930 року. У шематизмі 1930 року згадки про них вже немає. Сестри Василіянки оселилися в Дрогобичі, очевидно, на початку 1920-го року. Їx поява зумовлена була із потребою відкриття в місті учительської семінарії для дівчат, матеріальне становище яких не дозволяло вчитися в державних закладах, і для уникнення «недостачі учительських сил в краю» (з листа ігумені Емілії Тимочко до Високої шкільної ради крайової у Львові від 9 грудня 1920 року). В шематизмах Перемишльсько-Самбірсько-Сяноцької епархії подано такі відомості про Сестер ЧСВВ у Дрогобичі: 1924 pік - згадка про дім Сестер Василіянок і про іх діяльність: iгуменя Емілія Тимочко, 2 хорові і 4 домашні сестри утримують приватну вчительську семінаpію, школу вправ, сиротинець; 1926 piк - iгуменя Амврозія Сивч, 2 хорові і 6 домашніх сестер; - 1928 i 1929 роки-ігуменя Амврозія Сивч, 3 хорові та 6 домашніх сестер; - 1930 pік - iгуменя Василія Сивч, 2 хорові та 6 домашніх сестер. Як і в попередні роки, вони утримують семінарію, школу вправ, сиротинець і з'являється інтернат (інститут). Вперше спільнота називається монастирем. - 1932 pік- iгуменя Василія Сивч, 4 хорові та 4 домашні сестри. -1934 pік-ігуменя Василія Сивч, 4 хорові та 6 домашніх сестер. 1936 pік- iгуменя Йосафата Титух, 6 хорових та 5 домашніх сестер. В цьому ж році з'являється згадка про приватну дівочу гімназію: розпочинається перехід на новий організаційний шкільний тип-чотирирічну гімназію та педагогічний ліцей.

3 1937 року монахині утримували гімназію, школу та інтернат для дівчат. Виходячи із фактів функціонування жіночої василіанської спільноти в Дрогобичі, можна зауважити, що тут у 1920-1930 р. був саме дім, а не монастир. Про це вказує Соломія Цьорох, СС ЧСВ, доктор філософі, яка займалася грунтовним дослідженням історії та виховної діяльності Сестер Василіянок. «В Дрогобичі є станиця яворівського монастиря. Дочірній дім монахинь з Яворова веде свою діяльність в Дрогобичі у малих розмірах, бо на це немає власних фондів, ані допомог». Про те, що дрогобицька спільнота СС Василіянок довгий час перебувала в скрутному становищі, свідчать два листи ігумені Василини Сивч 1934 року до Сестер ЧСВВ у Філадельфії, в яких вона просить про фінансову допомогу, бо школа і монастир мають борг «в квоті 200 долярів» і що може привести до «втрати школи». Фінансова скрута досягала іноді таких розмірів, що не було можливості навіть купити «значок поштовий» для відправлення листа. Семінарія, школа вправ, сиротинець розташовувалися в будівлі, яка була власністю «Епархіальної Помочі».

Із шематизмів Перемишльсько-Самбірсько-Сяноцької єпархії 1924-1936 років можна довідатись, що дрогобицька спільнота СС Василіянок не мала у своєму розпорядженні земельних наділів та сіножатей, що е властивим для великих обителей. Підпис «ігуменя монастиря», «iгуменат монастиря СС Василіянок в Дрогобичі» вже зустрічається на документах від 1922 року. У листі директора семінарї М. Грегорійчука до Mіністерства віросповідань і освіти ві 27 лютого 1929 року згадується «конвент СС Василіянок». 3 1930року на всіх документах, пов'язаних із діяльністю спільноти СС Василіянок в Дрогобичі, можна побачити написання «монастир» або «конвент», У переліку церков Дрогобицького деканату цього ж року вказуеться жіночий монастир СС Василіянок (шематизм 1930 року). У дрогобицькому домі СС Василiанок був відсутиій новіціят як одна із повноцінного функціонування монастиря. Iгумені та хорові сестри переводилися на служіння в Дрогобич із Яворова або Перемишля). Кількість сестер коливалася в межах 6-ти (1924 р.) до 11-ти осіб (1936 р.). Монахині виконували всі приписані статутом монаші обов'язки: молилися, заховували чернечі обіти чистоти, убо- гості і послуху. Основна їх мicія в Дрогобичі полягала у освітньо-виховній діяль- ност: викладання предметів у семінарії та школі вправ, утримання інституту для учениць та захисту для дітей-сиріт.

В інституті учительської приватної семінаріt було 20 платних семінаристок і декілька безоплатних, «як це звичайно бувае по монастирях». Irумені в дрогобицькому осередку змінювалися що 5 років. Першою ігуменею монастиря та очільницею школи вправ при вчительській семінарії була Емілія Тимочко (4 жовтня 1881-листопад 1941), уродженка с. Вороблевичі на Дро- гобиччині. До 1920року проживала хоровою сестрою в Яворівському монастирі та викладала у яворівській семінарії. 1920-1925 рр. iгуменя дрогобицької спіль- ноти СС Василіянок. 3 1925 року служила ігуменею в Явоpівському монастирі, де і померла від тифу. Надалі настоятельками жіночої василіанської спільноти в Дрогобичі були: 1925-1929-irуменя Амврозія Сивч; 1930-1935- iгуменя Василія Сивч 1936-1939-irуменя Йосафата Татух. 1939 року із встановленням радянської влади на теренах Західної України та із ліквідацією жіночої гімназії СС Василіянки припиняють свою діяльність. У будівлі колишньої семінаpії залишається функціонувати неповна середня школа для дівчат (про це-у частині 1.2). У роки німецької окупації черниці вчителюють у школах Дрогобича та передмістя. Незавидною була доля чернечих спільнот після закінчення Другої світової війни. У листі Львівського обкому КП(б) України до Секретаря ЦК КП(6) України М. Хрущова від 8 грудня 1945 року «Про закриття монастирів» із грифом «цілком таємно» вказується на негативний вплив греко-католицького духовенства як антирадянського елемента на населення Львівської області.

Намічено переселити монахів кожного монашого ордену у відповідні по одному монастирі, а приміщення, «які будуть звільнені, ми пропонуємо використати для культурно-просып" ницької мети». Аналогічну роботу пропонувалося провести із жіночими чернечими спільнотами. У повоєнні роки частина Сестер ЧСВВ переселяється у монастир у Яворів аб0 Нижне Висоцьке. Деякі черниці залишилися в Дрогобичі і влаштувалися бухгалтерами на аптечному складі. Завдяки фінансовій допомозі родини із-за кордону вони придбали будинок по вул. Твана Франка, в якому проводили реколекції. На вул. Червоній 2 доживали віку iгуменя Йосафата Татух та хорова сестра Віра Питлик. Викладачі музичного училища старшого покоління. згадують чергову навчального закладу Мaрію Мартинцьову, яка в минулому була Сестрою Василіянкою. Із відновленням УГКЦ постало питання реституції. Але так як право власності на будівлю в минулому належало Перемишльській «Єпархіальній Помочі», виникало багато юридичних питань, які було вирішено залишити без розгляду. Також є усні згадки про те, що із відновленням УГКЦ у 1989 р. в Дрогобич приїжджали Сестри Василіянки вже літнього віку із ностальгією ходили по навчальному закладі. 

Джерело: Ю.Чумак, О.Сеник  "Дрогобицький музичний коледж ім. Василя Барвінського: проекція з минулого в сучасне" 

Hosting Ukraine