У фондосховищі Державного архіву Львівської області, а також на сторінках дрогобицької преси першої третини ХХ ст. вдалося віднайти блок нових джерельних свідчень про будинок єврейських сиріт у Дрогобичі, якому в 2013 р. виповнюється 100 років від часу завершення будівництва. Відтак, корпусу історичного факультету цьогоріч, як виявилося, властиве своєрідне свято з цієї нагоди.
Ініціатором побудови будинку навесні 1911 р. був відомий нафтовий магнат, політик та голова єврейського кагалу Дрогобича Еліаш Файєрштайн. Однак, принаймні до кінця червня 1911 року проект залишався лише на папері. Згодом, справу будівництва сиротинця почав реалізовувати син Еліаша Якуб Файєрштайн (1866 – †1927, Карлсбад), який посівши місце батька в єврейському кагалі, мав сильний і водночас своєрідний авторитет у місті, оскільки його постать була доволі неоднозначною, так само як і мета поставлена ним у його меценатській діяльності. Одні сучасники вважали його добрим меценатом та патріотом єврейської національної громади міста, інші ‒ корупціонером, мафіозі і найбільшим злочинцем, політичні махінації якого спровокували «криваві вибори» 1911 року, бюрократизацію міської поліції та частини політиків магістрату і повітової ради. У будь-якому випадку будівництво будинку сиріт мало не тільки політичний характер в стосунку піару, але й позитивне культурно-релігійне значення для міста, позаяк, величезна кількість безпритульних єврейських дітей з усього повіту отримали унікальну можливість повноцінного виховання, яке включало: проживання і навчання в одному закладі. Як правило, це були діти бідних євреїв, які померли від важкої праці у нафтовому бізнесі «Галицької каліфорнії», значна частина дітей походила з єврейської дільниці Дрогобича, яка здавна називалася «Лан». Також в будинок першочергове право вступу мали діти єврейських родин, які постраждали в часі «кривавих виборів 1911 р.». В цілому, програма набору в сиротинець передбачала виховання єврейських дітей з усього повіту.
Проблема сирітства в Дрогобичі та повіті на початку ХХ ст. була однією із найболючіших, адже існував приплив робітників в часі «нафтової лихоманки», також фінансова криза 1905 р. серйозно збільшила потенційне число бідних робітників, а відтак і число смертності внаслідок голодних смертей, нещасних випадків. Невипадково після 1905 р. пожвавилась тенденція збільшення вдів і сиріт в повіті. В поодиноких випадках ця проблема вирішувалася за рахунок особистого опікунства або ж за рахунок «охоронок» (опікунств) релігійних громад, можливості яких завжди були обмежені і слабо фінансувалися державою. Наприклад, 10 грудня 1901 р. під час свого засідання дрогобицький магістрат, розглядаючи нагальні питання, пов’язані із проблемою сирітства у місті, схвалив рішення про підвищення дотацій на утримання лише трьох сиріт, якими опікувався пан Возняк. Сума дотацій складала 300 корон на рік, тобто по 100 корон на кожну сироту. Зауважимо, що з кожним роком кількість сиріт зростала, при цьому у межах різних національних громад. Наприклад, після того як упродовж восени 1902 р. померли українці Марія і Василь Стасюки, сиротами залишилося 6 малих дітей.
Якщо в середовищі бідного та середнього міщанства ситуація з опікунством була невнормованою, то для дітей інтелігенції та урядовців діяли спеціальні програми. Так, в лютому 1906 р. у Відні було створено Товариство взаємодопомоги «Beamtenhilfe», члени якого мали власний бюджет і всіляко допомагали один одному, особливо вдовам та сиротам, родини яких входили в Товариство.
В Дрогобичі, так само як і в інших повітових містах, в системі міської феміни існувала посада судді, який відповідав за проблеми опікунства та сиріт. Наприклад, до середини серпня 1912 р. ці функції виконував суддя Кліш, який користувався позитивним авторитетом серед сиріт Дрогобицького повіту, оскільки щотижня організовував із ними зустрічі і безпосередньо допомагав їм всілякою підтримкою. Недивно, що коли він був переведений на службу до Підбужа, громадськість міста звернулася до радника повітової ради пана Пілєцького з проханням постаратися повернути суддю Кліша в Дрогобич. З різних джерел довідуємося, що саме цей суддя намагався лобіювати фінансування справи опікунства з боку магістрату через усі доступні його юрисдикції інстанції.
Частина громадськості міста все ж часто протестувала навіть щодо мінімальних дотацій з боку магістрату на користь сиріт, мовляв «чого це вони повинні платити на утримання дітей пияків». Збільшення цих докорів особливо в часі «нафтової економічної кризи» 1905 р. змушували урядників магістрату шукати нові джерела фінансування утримання сиріт.
В період з 15 грудня 1911 р. до початку січня 1912 р. Я. Файєрштайн почав організовувати Товариство, яке б безпосередньо займалося підтримкою єврейських сиріт та будівництвом сиротинця, яке отримало назву «Towarzystwo ku wspieraniu wychowanków zakładu sierot żydowskich w Drohobyczu» (далі ‒ «Товариство»). 26 грудня 1912 р. у Дрогобичі відбулися Загальні збори 11 фундаторів «Товариства», які обрали своїм головою ініціатора справи Я. Файєрштайна. Секретарем «Товариства» голова призначив Леона Шуцмана. На засіданні було уважно перечитано і проаналізовано зміст кожного параграфу статуту «Товариства», після чого одноголосно було прийнято рішення про його затвердження. Статут «Товариства» містив 18 параграфів, кожен з яких стосувався конкретного предметного розділу, які врегульовували інституційний розвиток «Товариства», його внутрішню організацію, функції і щонайголовніше процес будівництва сиротинця та механізми догляду за вихованцями. Місце для будівництва будинку для сиріт було виділено на пустинному ґрунті по вул. Собєського, який належав єврейській національній громаді Дрогобича. Зважаючи на те, що початку будівництва перешкоджали політичні війни, розпочаті у 1911 р. та фінансові негаразди, будівельні роботи розпочалися лише на початку травня 1912 р. і тривали до початку серпня 1913 р.
Проектні та інженерні роботи над будівництвом сиротинця спільно виконували інженери дрогобицького магістрату Францішек Єллонек та впливовий брат Бруно Шульца – Ісидор Шульц. Усі будівельні роботи виконувала чеська фірма «B. Fischmann & Com.» з міста Брно. Реквізитний штамп цієї фірми досі зберігається на лівій стіні парадного входу в сиротинець. Будинок був запроектований у «П»-подібному плануванні, яке передбачало внутрішній дворик та парк. Сиротинець мав три поверхи, просторий напівпідвал, в якому розмістили басейн для навчання плавання, автономну кухню, господарські кімнати тощо. З лівої частини підвалу влаштовано аварійний вихід, який веде у двір будинку.
На першому поверсі розташувалися кімнати для персоналу та адміністрації, а спальні зосереджувалися на третьому поверсі, з відповідним поділом для дівчат та окремо для хлопців. На другому поверсі розміщувалися класи для навчання, кабінети вчителів, а також синагога для внутрішніх обрядових потреб, яка фактично займала другий та третій поверхи. Синагога мала у верхній частині два круглих вікна з рамами у формі зірки Давида, які також збереглися до нашого часу. Над центральним входом розміщувалися два високих вікна псевдоготичної форми, які також освітлювали синагогу. Вони були обрамлені білим півколом з чітким написом польською мовою «Zydowski Dom Sierót» («Єврейський дім сиріт»), під яким розміщувався ліплений рослинний орнамент з овалом у центрі та зіркою Давида (тепер напівзатерта). Обрамлення збереглося дотепер, проте напис стертий. Над загальним порталом синагоги знаходилася пам’ятна стелла, на якій позолоченими літерами мовою ідиш було написано час побудови та ім’я фундатора – Якоба Файєрштайна. Вочевидь згадані написи були ліквідовані у часі німецької окупації Дрогобича, коли тут було зосереджено Біржу праці. На початку квітня 1914 р. тимчасове керівництво дрогобицького староства вирішило відзначити діяльність Я. Файєрштайна в справі меценатства фундації «Будинку для єврейських сиріт». Для цього було підготовлено так звані «ostrogi rycerskie» – набір почесних грамот та відзнак за заслуги перед містом Дрогобичем в справі соціального захисту сиріт та вдів. Зі свого боку, серед громадськості продовжувала вирувати критика, ґрунтована на логічних запитаннях до постаті претендента на високі почесті: «Чи зміняться внутрішні погляди Я. Файєрштайна, побудовані на безчинстві, по відношенню до міста та його жителів? Чи визнає політик свої гріхи перед громадськістю ґміни та повіту? Чи існують у нього кошти або фундації, які б воскресили мертвих, вилікували калік, залікували рани і біль, і презентували співчуття? Чи через відкриття будинку для єврейських сиріт, заміниться ненависть на милість, зневага – на повагу, проклинання – на благословення?». Вочевидь суперечливість вердиктів феміни у справі «кривавих виборів 1911 р.», а також усім зрозуміла причетність Я. Файєрштайна до наслідків виборів ставили перед громадськістю запитання більш конкретне: З якою саме метою Я. Файєрштайн збудував сиротинець? З одного боку, цілком можливо, що саме задля особистого виправдання перед постраждалими та розчарованими виборцями, а з іншого – з метою нового піару перед наступними виборами. В будь-якому випадку, Перша світова війна і кількамісячна окупація Дрогобича російською армією перешкодили, як політичним, так і меценатським планам Я. Файєрштайна, який у кінці серпня 1914 р. емігрував із родиною до Відня, і більше не повертався до рідного міста.
Незважаючи на дискусійні погляди сучасників щодо постаті Я. Файєрштайна, саме цей політик відіграв ключову роль у будівництві будинку для єврейських сиріт, який, на думку навіть його найзапекліших ворогів, був «безпрограшним проектом в плані поширення єврейської культури, доброго виховання молоді та збереженні обрядовості в межах кагалу», а сама будівля стала символом «монументалізму» в архітектурі Дрогобича «Йосифінської доби».
Джерело: Дрогобиччина-земля Івана Франка
