Життя прекрасне, але дуже складне й непередбачуване. Уcі ми ходимо під небом Господнім і не знаємо, що нас чекає завтра. Коли молоді, здорові, то, здається, так буде завжди. Herapазди в житті, і чи не найпідступніший iз-поміж них - старість. Обминути її нікому не дано. Вона застає людину непомітно, невчасно, пригинаючи плечі не лише тягарем прожитих років, а й необхідністю розв'язувати безліч життєвих проблем. Добре, коли поруч є рідня, яка допоможе, захистить, підтримає. Ті ж, хто позбавлений родини й на старості літ залишився одиноким, опинились в будинках-інтернатах. В одному з мальовничих куточків Прикарпатського краю, у Франковому Підгір і на березі гірської річки Бистриці, розкинулось селище Підбуж. Тут знаходиться геріатричний пансіонат для одиноких, пристарілих та інвалідів, у якому вони проживають. Підбузький будинок-інтернат розпочав свою діяльність 1973 року. У 2002 році перейменований у Підбузький геріiатричний пансіонат. Він є стаціонарною соціально-медичною установою загального типу для постійного проживання людей похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового й медичного обслуговування. Уся діяльність колективу працівників пансіонату спрямована на забезпечення належних умов для проживання, відпочинку та виховання підопічних.
Покровителькою й Заступницею працівників і підопічних пансіонату є Свята Великомучениця Варвара. Образ Святої подарований пансіонату 1998 року Людмилою Кучмою з нагоди візиту в селище. Щоденний затишок, атмосферу щирої турботи створює для 120 підопічних у Підбузькому геріатричному пансіонаті колектив 82 працівників, який очолює талановитий керівник, педагог за фахом, Віра Йосипівна Баброцяк, за плечима якої 32 роки педагогічного стажу. Для кожного з підопічних у неї знайдеться добре обнадійливе слово, яке для зболеної самотністю душі подекуди краще за найбільш цілющі ліки. Кожен робочий тиждень починає Віра Йосипівна з виробничої наради. "Пам'ятайте, нам довірили життя й здоров'я цих людей. Вони потребують особливого догляду, який передбачений законом і совістю" У колективі працівників немає людей, баидужих до своєї справи. Підопічні із щирою вдячністю відгукуються про туроотливе ставлення до них. Третина мешканців пансіонату-лежачі. Треба мати велике серце, щоб день у день безпосередньо спілкуватися із хворими людьми, діяти за християнськими заповідями. Саме такі люди працюють у пансіонаті. Сили душі людської невичерпні для добрих справ-у цьому все більш і більш переконуєшся, коли знайомишся з життям-буттям мешканців пансіонату. За словами директора "наш пансіонат як одна велика родина. Ми знаємо iсторію життя кожного з підопічних. Переважно це сільські, натомлені працею й самотністю, люди. Їм так мало потрібно-трохи уваги й тепла. Інколи доводиться відкладати всі справи, щоб просто вислухати людину"
Серед наших підопічних одна особа віком від 90 до 100 років, 59 осіб-в 70 до 90 років, 30 оcіб-від 55 до 70 років, 23 особи - від 30 до 55 років і дві особи-від 18 до 30 років. Більшість із них це люди, які винесли на свох плечах труднощі воєнного і повоєнного лихоліття: учасники бойових дій, інваліди, солдатські вдови, а також діти війни. Усі вони, безумовно, заслуговують кращого життя хоч тепер, на схилі літ- і це не просто слова. Ми прагнемо щодень оточити цих людей належною- увагою й турботою, піклуеєвління праці та соціального захисту населення. У вирішенні всіх проблем життєдіяльності пансіонату постійно відчуваємс дієву допомогу з боку начальника управління праці та соціального захист Львівської облдержадміністрації п. Мартиняка Василя Васильовича, його заступників Оксани Франківни Соболь, Оксани Степанівни Яковець, начальника відділу Івана Михайловича Слободяна. Звичайно ж, у директора Віри Йосипівни Баброцяк чи не найбільше болить голова і тривожиться серце за те, щоб усі були обігріті, нагодовані, доглянуті- щоб колектив працював як єдиний механізм. Ось уже дев'ять років несе вона відповідальність за всіх і все.
Підбузький геpiатричний пансiонат розміщений у двох корпусах, у яких проживає 120 підопічних. 3 них: 55 інвалідів, 10 учасників Другої світової війни, 38 лежачохворих. Про те, щоб підопічні мали все необхідне, дбають люди багатьох професій. У пансіонаті працює лікар-терапевт, вісім медичних працівників, дієтсестра та молодша медична сестра по догляду за лежачохворими. Tісна співпраця з медуправою дає можливість надавати стаціонарне лікування та різного роду консультації для мешканців пансіонату. Медичний пункт забезпечений усіма медикаментами невідкладної допомоги та препаратами, необхідними індивідуально кожному. База соціально медичної реабілітації пропонує такі послуги консультації й огляд в умовах пансіонату: фізіотерапевтичні процедури, масаж, лікувально-оздоровчі заняття, соціальнопсихологічна адаптація. Колектив харчоблоку очолює Хандоняк Людмила Михайлівна та кухарі: Гавецька Леся Миколаївна, Монастирська Степанія Йосипівна та чотири працівниці кухні. Тут готують чудові сніданки, обіди, полуденки, вечерю. Харчування в пан- ciонаті чотириразове, страви м'ясні, рибні, з різних круп, молоко, сири, масло, яйця. До столу подають овочі, фрукти, кондитерські вироби, печиво, сік. Харчоблок обладнаний великими плитами, гарним посудом, скрізь кахель, світла фарба. Їдальня нагадує зал ресторану. Усе продумано так, аби кожна дрібничка промовляла: "Смачного!"
До послуг мешканців пансіонату лазня, добротні душові кабіни, у пральні - нова пральна машина-автомат завдяки німецьким спонсорам. Вониж пожертвувалий постільну білизну та прасувальні преси для біілизни. Фінансово-господарську діяльність геріатричного пансіонату забезпечує головний бухгалтер Химин Дарія Федорівна. Допомагають ій у роботі Гайгель Галина Михайлівна, касир Кекош Ганна Миколаївна. Не можна собі уявити повноцінне функціонування геріатричного пансіонату без транспортного відділу з обслуговування. Сьогодні автопарк пансіонату налічує чотири види транспорту. Це дві швидкі допомоги, вантажна машина й службова. Транспорт використовують виключно за призначенням: для перевезення підопічних на консультації до спеціалістів для господарської діяльності й для покращення матеріально-побутових умов підопічних. Завжди готові в дорогу водії: Гайгель Иосип Михайлович та Федишак Федір Якович. Психолог і соціальний працівник не лікарі, не священики, не вчителі, але всі ці професії в цілісності. Він лікує душі людей, нічого не додає до внутрішнього світу іншим, він лише робить сцену іхнього життя більш освітленою. В основу їхньої діяльності покладено ідею допомогити людині, яка зазнає pізних труднощів і негараздів у своєму особистому житті. Ніщо не може бути змінене у внутрішньому світі людини без його власної волі, власного бажанняня. Вони не впливають на нет своїми специфічними способами й прийомами, а взаємодіють із ними, пропонуючи різні шляхи вирішення тих або інших завдань чи проблем.
Наприклад, медик, рятуючи хворого від хвороби, повертає його до здоров'я, а психолог допомагає людині позбутися проблем, щоб вона була "як усі". А як же створювати такі необхідиі умови? Шо для цього повинен зробити психолог і соціальний працівник такому специфічному закладу як геріатричний пансіонат для пристарілих, одиноких та інвалідів. Почнемо з головного:
1. Насамперед психолог вивчає особистість, щоб мати чітке уявлення про рівень розвитку, можливості, потреби й життеві орієнтири. Отже, систематично потрібно спостережувати за особистістю.
2. Треба дбати, щоб середовище, у якому перебувають підопічні, було сприятливе для вирішения різних завдань. І про це дбає весь обслуговуючии персонал разом зі своїм керівником.
3. Створити спеціальні соціально-психолопчні умови для надання допомоги підопічним, які мають проблеми в психологічному розвитку. 31 січня 2008 року введено посаду психолога, а з грудня 2010-посаду соціального працівника.
На захисті прав та інтересів працівників пансiонату стоїть профспілковий комітет на чолі з головою Вiктором Леоновичем Iваськовим. До його складу належать: Турик М. В., Гайгель Й. М., Федишак Г. Мигічак Я. I, Халавко С. Й., Куцір М. М. Головними напрямками в роботі є надання матеріальної допомоги працюючим, організація та проведення святкування знаменних загальнодержавних свят. Приділено увагу оздоровленню працівників та членів іхніх сімей. Так, за період 2003-2013 років надано путівки різного характеру: путівка санітарно-курортного профілю, путівки до баз відпочинку та дитячих оздоровчих таборів; проведено екскурсії. Спільною мрією мешканців пансіонату і його керівника Bіри Йосипівни є будівництво каплички, на яку вже виготовлено проектну документацію. Багато тут віруючих людей, які часто ходять до церкви, а є й такі, яким це вже не під силу. Тому з нетерпінням чекають, коли капличка вже з'явиться. Благодійна діяльність - складова життя митрофорного протоієрея Іoана Альмеса, настоятеля храму Собору Йоана Хрестителя, і отця Тараса-храму Вознесіння Господнього, що в Підбужі. Вони часто відвідують підопічних пансіонату, служать молебні згідно з церковним календарем. У пансіонаті бережуть пам' ять про тих, хто відійшов у вічність. Похорони проводять згідно з церковними ритуалами, могили впорядковані. У 2007 році на могилах померлих пансіонату поставлені металеві хрести зі встановленими табличками з написами, щоб рідні в зручний для них час могли відвідати могилу.
Належну увагу приділяють у пансіонаті сімейному вихованню: листування з рідними, відвідування могил рідних, спілкування із близькими, які відвідують підопічних. Велику увагу придляють трудотерапії, культурно-масовій роботі та вихованню підопічних. Один раз у місяць проводять загальні збори мешканців і керівників усіх підрозділів, на яких вирішують спільні питання побутуі відпочинку. 3 особливим нетерпінням чекають підопічні Різдвяних свят. Як спрагла земля радо приймає кинуту людиною зернину, так серця людей із надією й вірою чекають на щире, привітне й тепле слово. Підопічні дуже раді колядникам. Зі сльозами на очах щиро дякують і не відпускають колядників, просять ще й ще колядувати. А потім і самі колядують допізна. Щороку на сам Великдень отець Іoан Альмес освячує паски, а згодом за великим столом мешканці пансіонату разом смакують, промовляючи: "Христос Воскрес" А у Великий піст у приміщенні пансіонату- "Хресна дорога", що є великою й необхідною школою християнської духовності для кожного віруючого. А для тих, хто не може відвідувати храм-сповідь і Святе Причастя в приміщенні пансіонату.
Скільки радості в очах мешканців нашого "Дому милосердя" в день св. Миколая, коли учні місцевої школи, парафіяни з отцем Іоаном та різні громадські організації дарують невеличкі подарунки. У пансіонаті є бібліотека із книжковим фондом 2,5 тис. примірників, актовий зал із великим телевізором, куток духовності. Передплачують періодичні видання: газети й журнали. Влаштовують гостини з нагоди державних, християнських свят, ювілейних дат у житті мешканців пансіонату. Протягом року відбувається чимало яскравих заходів у відзначенні згідно з календарем. Ці свята барвистi, iхня програма різноманітна та цікава. Такі заходи зігрівають серце й душі підопічних, дають впевненість у собі й переконаність у тому, що вони не зайві у цьому світі. Мешканці пансіонату й самі наділені багатьма талантами: вони вишивають, в'яжуть, шиють, майструють, складають вірші. Дуже часто тишу сколихує пісня, дуже люблять співати підопічні. Постійно забезпечується щоденне перебування підопічних на свіжому повітрі - прогулянки по "доріжці здоров'я". Проводять змагання серед підопічних із шахів, шашок. Цікаве й різноманітне дозвілля в мешкани пансіонату. Велику увагу приділяють трудотерапії. Майже кожен мешканеи пансіонату має свої обов'язки. У майстерні шиють рукавиці, виготовлям березові віники, підмітають, доглядають за квітами, є свій листоноша, вартівниця, завгосподарством. Мешканці із задоволенням виконують посильну Людська вдячність, іхня впевненість у житті є найвищою оцінкою роботи всіх служб пансіонату, зокрема його керівника Віри Баброцяк. Така оцінка і є найважливішою складовою творіння добра й прийняття його як найвищого блага. Звісно, працювати в такому закладі непросто. Тут потрібен особливий склад характеру, в якому поєднувалися і велика терпимість, і простота, і вміння співпрацювати.
Джерело: Віра Баброцяк Підбуж.Хроніка/упорядник Я.Татомир
