Про місце розташування старого будинку родини Нєвядомських у ХІХ сторіччя  нам, на жаль, поки що не вдалось віднайти достовірних фактів, оскільки будинок Криницької-Ножанської сьогодні потрібно ще локалізувати. Однак, на думку журналіста  Романа Пастуха будинок міг знаходитись поблизу пекарні Я. Нєвядомського по вул. Війтівська Гора.

Новий будинок Ян  Нєвядомський вирішив збудувати на початку вул. Жупної, оскільки вільне вигідне місце знаходилось неподалік Площі Ринок, Ощадного Товариства та магістрату, в якому на початку 1900-х років  він працював на посаді другогого заступника бургомістра. У власній хроніці Нєвядомський зазначив, що місце  для будови нової вілли він обрав невипадково, оскільки перед тим тут розташовувалася «давня реальність».

 

Зауважимо, що будівництво вілли було розпочато та завершено в період важкої економічної кризи, яка тривала в Дрогобичі впродовж  1900 – 1905 років, а це вказує на чималі статки Невядомського . З кадастрової карти 1886 року  дізнаємось, що місце, де сьогодні знаходиться вілла, у другій половині  ХІХ ст. було порожнім і формувало невелику площу на перетині  теперішніх вулиць Жупної, Данила  Галицького, Юрія  Дрогобича та Замкової  Гори.

Варто також зазначити, що вулиця  Жупна на той час вирізнялася своєю особливою “непривабливістю” серед усіх вулиць Дрогобича. Дрогобицька “Газета Наддністрянська” із сарказмом системно повідомляла “світлий магістрат” про забрудненість та небезпеку цієї вулиці для перехожих. Дорога вулиці була позбавлена шутру, внаслідок чого тут постійно утворювались болота та калюжі. Крім того 1884 року тут відкрив свою крамницю з продажу будівельного дерева такий собі добродій  Гайнберґ. Склад дощок цієї крамниці розташовувався на території дороги, загороджуючи комунікаціям вулиці та можливим обвалом на перехожих. Після того, як 12 червня 1884 року  17 дощок впали на дітей, серед яких був син п. Гутовича, син п. Вишенського та син п. Тжасковського, преса “засипала” магістрат новими докорами, вимагаючи прийняття для власника фірми необхідних приписів . Однак, вже десятого  серпня стався ще один неприємний випадок на тій же вулиці, коли дружина фактора Йозефсберґа впала в колодязь, і хоча її порятував тесляр Ян Мольтер, ситуація із ще одним небезпечним місцем так і не була виправлена.

1902  року  дозвіл на будівництво вілли Яном  Нєвядомським все ж було отримано. В період від  1892 до  1914 року в Дрогобицькому магістраті головним інженером та архітектором міста працював Франц Єллонек (Єльонка), за підписом якого було оформлено всі необхідні дозволи на будівництво вілли. Нез’ясованим залишається питання авторства планування та будівництва самого будинку. Можна припустити, що проект міг виконати сам Ф. Єллонек, оскільки в цей час у Дрогобичі практикувалось будівництво приватних вілл штатними архітекторами міста. Наприклад, у 1884 – 1885 роках  будівництвом та реконструкцією приватної вілли Вердінґера займався архітектор міста Адам Берський. Однак, практика архітектурної забудови приватних вілл Дрогобича, Трускавця та Борислава на початку  ХХ ст. була представлена широким колом імен архітекторів, кожен з яких цілком можливо міг бути потенційними будівничим вілли Я. Нєвядомського. Наприклад, у 1890 роках  в Дрогобичі широко розрекламованими були послуги приватного архітектора-будівничого Йозефа К. Тилка. Відтак, питання авторства проекту будинку Яна  Нєвядомського залишається відкритим і потребує спеціального дослідження.

1903 року  будівництво двоповерхової вілли з мансардою було завершено, цього ж року їй було присвоєно адресу вулиця  Жупна, 2 (сьогодні вулиця  Жупна, 4). Для вілли характерним є наріжний тип забудови (на розі вулиць) в поширеному на той час архітектурному стилі історизму, який проникав в Галичину разом із поширенням віденської, берлінської та французької архітектурної моди. Для цього архітектурного стилю характерною є тенденція копіювання архітектурних форм минулих епох (часті відображення веж та ін. На думку Христини Харчук, такого типу вілли інколи можна зарахувати до архітектурного стилю модерн з ознаками історизму, який був поширений у 1895 – 1920 роках.  Ці  вілли будувались значно більшими за розмірами ніж вілли “чистого” історизму. Для “модерн-історизму” характерні дво-, іноді триповерхові будівлі, переважно з мансардами або мансардовими та цокольними житловими поверхами. Такого виду вілли нараховували, як правило, по 18 – 25 кімнат. На думку львівського краєзнавця Ігора Мельника, такому типу приватних вілл часто були притаманні ознаки стилю піттореск (мальовничий історизм).

З південного рогу вілли Я. Нєвядомського було запроектовано двоповерхову чотирикутну вежу зі шпилем. Кожен поверх вежі містить одне  вікно, яке об’єднує фронтальну віконну лінію кожного поверху в єдину композицію. На рівні другого поверху, зі східної та західної сторін вежі, містяться дві  ніші з античними скульптурами. Подібні скульптури вважались покровителями будинків. Зазначимо, що у цей час в Дрогобичі подібні скульптури виготовлялись фірмою каменяра Яна Страньського (вулиця Завіжна). Права скульптура вежі пошкоджена. ЇЇ зображення найповніше асоціюється із образом римського бога Меркурія (у Грецькому пантеоні ідентифікувався з богом Гермесом) – в давньоримській міфології спочатку був покровителем хлібної справи, а згодом покровителем торгівлі (роздрібного продажу, крамарів тощо). До його атрибутів належать  жезл кадуцей (на скульптурі вілли не зберігся), крилаті шлем і сандалі, а також мішечок з грошима. Врешті образ скульптури цілком відповідає пекарському ремеслу Яна Нєвядомського.

Образ лівої скульптури, за спостереженнями джерелознавця, кандидата історичних наук  Світлани Зінченко має близькість до бога Аполона (подібний зберігся у львівській віллі Кузицького). В принципі версія про бога Аполона співпадає із іменем дружини Яна Нєвядомського. Врешті з хроніки родини дізнаємося, що в часі будівництва Аполонія страждала на розумові розлади. Врешті Ян Нєвядомський занотував свої неймовірні переживання з цього приводу. Відтак, цілком ймовірно міг увіковічнити пам’ять про дружину саме у формі скульптури.

Більш правдоподібною є версія про скульптуру римської богині Фортуни, яка за римськими віруваннями приносила людям щастя і добробут. Відтак цілком могла бути опікуном родинного вогнища та бізнесу Яна Нєвядомського.

Над другим поверхом північно-східної сторони вілли знаходиться невелика одновіконна (однокімнатна) мансарда зі шпилем та дерев’яним причілком полігональної форми, який підтримується арковим прозорим каркасом.

Нижче мансарди (другий поверх) знаходиться кам’яний балкон із трьома барельєфними консолями із зображенням лева. Два вікна балкону оздоблені кам’яним рослинним декором. Вище цього декору знаходиться пам’ятне зображення з написом “1903” – рік завершення спорудження  вілли. Простір між і над вікнами другого поверху оздоблено прямокутними керамічними вставками. Всі інші вікна будинку оточені сецесійним декором, виконаним з гіпсу та каменя. Усі вікна будинку прямокутної форми, окрім парних вікон, які розташовані нижче балкону і мають форму арок.

Між вікнами першого та другого поверхів знаходиться кам’яний барельєф, який тягнеться переривчастою лінією по периметру всього фасаду вілли.

Дах вілли перекритий керамічною черепицею, котра майже повністю збереглась до наших днів. Добре збереженими залишаються також дерев’яні кронштейни та карнизи.

На жаль, у зв’язку із частими внутрішніми перебудовами та поступовим перетворенням вілли у 40-х – 50-х роках  минулого століття на багатоквартирний житловий  будинок, для сучасників залишилось небагато фрагментів первісного інтер’єру. Наприклад, у житловому під’їзді будинку, який сьогодні знаходиться зі сторони внутрішнього дворика, було виявлено фрагмент декоративної плитки. Тут також добре збереглись дерев’яні сходи, які ведуть на другий поверх вілли. У новозбудованому під’їзді, що знаходиться зі сторони північно-східного фасаду вілли, на стелі частково зберігся ліпний рослинний декор. Зазначимо, що саме цей під’їзд зруйнував історичний вигляд будинку (сьогодні тут знаходиться приватна фірма “Європласт”).

1903 року  вілла Яна  Нєвядомського вирізнялася серед тогочасної центральної частини міста, яка була заповнена однотиповими сецесійними кам’яницями житлового та офісного призначення. Своє розташування у центральній частині Дрогобича вілла зберігає і сьогодні, будучи однією із найбільш повно збережених у своїй первісній архітектурно-просторовій структурі ХІХ – поч. ХХ ст. Віллу Я. Нєвядомського з боку кварталів вулиць Данила  Галицького та Гончарської  оточують чиншові забудови ХІХ – ХХ ст. (одно-, дво- та триповерхові будинки, які в свою чергу розташовані впритул).

На поч. ХХ століття  інженери міста почали інтенсивно застосовувати нові досягнення науково-технічного прогресу для вдосконалення фасадного облаштування вулиць та будівель центральної частини. 1904 року східний фасад та інтер’єр вілли Яна  Нєвядомського були під’єднані  до системи газового освітлення, яке складалося зі спеціальних газових ламп, які вмонтовувались у зовнішні стіни будинку та стелі кімнат. Як правило, внутрішнє освітлення кімнат забезпечувала одна лампа. У березні 1909 року  самбірсько-дрогобицька газета “Тиждень” повідомила про радикальну модернізацію цієї системи освітлення дрогобицьким магістратом. Під час цієї програми замість традиційного одного старого пальника, який доволі швидко виходив з ладу, у кожну газову лампу вмонтовували більш витривалі два пальники. Крім того, в систему освітлювальних ламп додавався спеціальний рефлектор, який міг керувати потужністю світла. Зовнішні лампи кріпились до стін вілли спеціальними металевими кронштейнами, які вміщували газову трубу та утримували плафон.

Однією із технічних переваг вілли Я. Нєвядомського була близькість до центральних каналізаційних систем, які в 1885 – 1886 роках  були прокладені на  вулиці Яґелонській (нині Данила  Галицького) інженером Адамом Берським. Каналізація будинку з’єднувалась із центральною системою спеціальним колектором, який досі знаходиться у дворику вілли.

У підвальному приміщені своєї вілли Я. Нєвядомський відкрив власний хлібний магазин, який 1910 року  вже продавав печиво,  яке постачав спеціальний хлібний караван з вулиці  Війтівська Гора, де знаходилась пекарня Яна  Нєвядомського. У телефонному довіднику від 1912 року  зазначено про існування в магазині та пекарні телефонної лінії зв’язку, яка на той час дозволяла проводити розмови навіть із Віднем, Варшавою, Краковом та іншими містами Європи. За телефонним номером 54 було зареєстровано прізвище Яна Нєвядомського: а) магазин, вул. Жупна, 1. 2 (крамниця); б) пекарня, вулиця  Війтівська гора 1. 34 а. Недарма, вже в часи Бруно Шульца віллу Яна Нєвядомського дрогобичани почали називати “будинком пекаря”.

Пропонований вище опис дозволяє констатувати факт, що станом на 1910 – 1912 роки, серед майже трьох тисяч дрогобицьких будинків вілла Нєвядомського була однією із найбільш комфортних та престижних, виконуючи одночасно житлову та комерційну (підприємницьку) функції.

Історія вілли у міжвоєнний та окупаційний періоди поки що залишається білою плямою. Однак, про її долю в післявоєнний час частково дізнаємося із архіву ДМБТІ.

Перші докладні оціночні та інвентаризаційні акти та обміри будинку були розпочаті в 1940-х роках минулого століття. Оціночний акт 1946 року  чітко розподілив віллу на два приміщення: цегляний будинок, який тоді оцінювався на суму 176 707 рублів та підвал, реальна ціна якого становила 10 155 рублів. Відтак загальна ціна вілли становила 186 862 рублів.

23 жовтня 1946 рокубуло складено генеральний план будинку, який складався з трьох окремих планів: підвалу, першого поверху та другого поверху. Дані обмірів 1946 року  були погашені 1971 року, коли очевидно було проведено нові обміри.

Станом на 29 липня 1950 року . загальна ціна вілли, разом із двома додатковими тамбурами  200 290 рублів.  Подібне переоцінювання відбулось 15 грудня 1959 р. 17 грудня 1959 р. технік Є. Калічак провів технічний огляд вілли Яна  Нєвядомського, під час перевірки не було виявлено жодних дефектів споруди. Подібні акти укладались також 12 листопада 1969 р., 18 грудня 1970 р., 19 жовтня 1971 р. Станом на 1970 р. загальна площа житлового приміщення складала 220 м3.

Сьогодні перший та другий поверх вілли Я. Нєвядомського в основному виконують функцію житла, лише на першому поверсі знаходяться адвокатська контора та фірма “Європласт”. Підвальне приміщення і надалі приносить прибутки своїм власникам, зберігаючи давню традицію чесної торгівлі: на поч. ХХ ст. – хлібний магазин, в радянський час – відома дрогобицька кнайпа “Мисливський погрібець”, згодом тут діяла модерна кнайпа – “Поганий кіт” , тепер  Остерія "Дошка".

Таким чином архітектурний стиль історизму вілли Яна  Нєвядомського досі не має аналогів серед забудов Дрогобича. Оригінальний наріжний тип забудови вілли додає рогу вул. Жупної та Ю. Дрогобича вишуканості та оригінальності, як у плані архітектурно-просторового вирішення, так і в концепції гармонійного поєднання з просторовим оточенням, створюючи на протязі більше ста років незабутнє враження на кожного, хто хоч раз відвідав Дрогобич. Невипадково зображення вілли на початку ХХ ст. часто з’являлися на виданнях поштових листівок відомих книгарень Ю. Пільпля, Л. Розенштейна та фотографа В. Руссо, репрезентуючи та поширюючи тим самим культуру Дрогобича доби Ґабсбурґів.

 

Джерело: http://maydan.drohobych.net

 

Hosting Ukraine