Що таке дрожка? Це був критий або відкритий віз (так звана коляска), або санки, які слугували засобом для платного пересування. Дрожку (або дорожку) ще називали "кінним таксі", або "першим" муніципальним транспортом. Можемо зустріти ще таке популярне слово як "фіакр". Загалом, майже всі види кінного транспорту в місті могли називати дрожкою, що не завжди було доречним. Золотий вік цього виду транспорту почався з відкриттям у 1872 році залізничного вокзалу, коли дрожкарство стало перспективним бізнесом. Чималий потік гостей відвідував Дрогобич, щоб рушити далі – до Трускавця на відпочинок. Це тривало кілька десятиліть, допоки у 1912 році не було відкрито залізничну вітку до Трускавця, що зменшило пасажиропотік. Трускавецькі оздоровчі заклади намагалися формувати свою монополію і витіснити дрогобицьких візників зі свого ринку.
Щоб здійснювати перевезення у Дрогобичі перед війною була видана для кінних дрожок збірка правил. Згідно якими візник мав мати свідоцтво, що він, принаймні, шість тижнів працював при конях. Дрожка повинна бути обладнана двома ліхтарями по боках. Обов'язковим кольором для всіх був чорний і кожна мала містити таблицю відповідного зразка з порядковим номером розміром у 7 см виконаний червоною фарбою. Номер мав бути з трьох сторін і окремо на ліхтарях. Нижче ім'я та місцем проживання її власника. У дрожці на видномі місці мав був й один екземпляр правил, тарифи, а також план міста та опис вулиць. Також був свій обов'язковий "техогляд" у ветеринара, який видавав спеціальний дозвіл-посвідку. Візник мав знати вулиці та місця "на зубок". Для цього влада могла, на свій розсуд, провести екзамен. Офіційний дозвіл на працю могли отримати особи віком від 18 років. давалося, що, коли у 1904 році в шанованого доктора Броніслава Козловського з'явилося перше авто, то думалося, що це поклало початок витіснення дрожок, але ні. Невдовзі сам доктор пересів знову на старий вид транспорту, коли його авто потерпіло фіаско, адже вулиці, які славилися цілими вервечками широких та глибоких боліт, в яких могли сміливо уміститися крокодили, не надто були придатні для комфортної їзди. Чергова загроза монополії дрожкарям загрожувала перед Першою світовою війною, коли планували провести у місті трамвай, проект якого не був втілений у життя через війну.
На площі Ринок були окремо визначені місця для дрожок. Зокрема біля аптеки Тоб'яшека (тепер пл.Ринок,15), звідки велися пасажирські перевезення до головного з/д вокзалу. Дрожка усередині, для комфорту, була оббита тканиною, шкірою тощо. Згідно з правилами у 1930-х була призначена для перевезення не більше як 5 осіб. Львівський журналіст передвоєнну дрогобицьку дрожку в 1938 році описував так, що це неначе час-пік у львівському трамваї, де на кожному коліні колега-пасажир. Вартість проїзду в ті роки з вокзалу до середмістя становила 1 злотий. Витіснив дрожки з головної площі процес будівництва нової ратуші у 1920-тих роках, а їх місце зайняла, попри боротьбу, торгівля, яку так і не вдалося до кінця витіснити. Далі були створенні при Ринку і дві автостанції: перед церквою Трійці та на фундаментах кам'яниці Лявтербаха (правий ріг Ринку-Ковальської), де зупинявся кінний транспорт. На зупинках були спеціальні збірники для кінських відходів, а сечу (особливо в літню пору) рекомендували дезінфікувати негашеним вапном.
Джерело: Олег Стецюк " Історія перших маршруток Дрогобича"
