Станцію Дрогобич відкрито 31 грудня 1872 року у складі залізниці Стрий-Дрогобич-Самбір-Хирів. Того ж дня було відкрито вітку до станції Борислав. 1912 року добудовано вітку до станції Трускавець, що зробило Дрогобич регіональним залізничним вузлом. Електрифіковано станцію 1973 року у складі залізниці Стрий-Дрогобич-Трускавець. На станції зупиняються приміські електропотяги та потяги далекого сполучення.
Як таку залізницю Дрогобич та Борислав отримав з її відкриттям у вівторок 31 грудня 1872 року. З одного міста до іншого був відправлений з усіма охочими безкоштовний (в один бік) урочистий потяг. З того часу пройшло вже понад 140 років історії. Як нам відомо, то ще у 1870 р. за Дрогобичем в німецькому селі (колонії) Нойдорф (Neudorf) поселилися робітники, які брали участь в будівництві. Згодом вони стали одними з перших дрогобицьких залізничників (колійовців). Загалом, проведення залізниці до Дрогобича мало свою вагому причину, яка зв'язана із видобутком чорного золота - нафти, яку, звісно, необхідно було транспортувати до метрополії швидко, надійно та ефективно. Однак, не тільки це. Возили також карпатське дерево, стебницький каїніт, дрогобицький бензин, який виробляли з бориславської нафти, парафін, мастила тощо.
Ще з самого початку закладання виникло питання, як споруджувати колію: поза містом чи через місто? Дрогобичани ревно протестувала проти спорудження залізниці через місто. І залізницю почали прокладати на східній окраїні Дрогобича. Мешканці тієї околиці - так званого "Стрийського передмістя" - протестували проти цього, мотивували це тим, що іскри від потягу можуть підпалити дахи солом'яних хат. Ще одну "біду", яку принесло будівництво залізниці, були заробітчани та "непевні кримінальні типи". "Поступ цивілізації" і виникнення-розвитку залізниці у Дрогобицькому краї у певних верств відбирало роботу, зокрема в дрожкарів-візників, стан яких погіршився, коли провели залізницю з Дрогобича до Трускавеця, адже цей шлях був "золотодайною жилою", яку без жарту виборювали кулаком.
В Дрогобичі було два залізничні вокзали: так звана велика станція (або ще її називали Головний вокзал (Dworzec Główny) на вулиці Стрийській та мала станція на вулиці Трускавецькій, яку розібрали(4) після Другої світової війни. Стояла остання справа перед залізничним переїздом, була двоповерховою; у ній працювала квиткова каса, мешкав начальник станції(5). На пероні головного вокзалу у 1929 році був встановлений годинник фірми Міхала Мєсовича з Кросно (годинниковий механізм на вежі Дрогобицької ратуші тієї ж фірми). Перед Другою світовою війною Головний вокзал мав зали очікування трьох класів, ресторан 1 і 2 класу (зокрема, тут нам відома ресторація Зигмунта Фургальського), та буфет 3 класу, був на вокзалі кіоск "Руху", перукарня, поштове відділення, поліцейський відділок, а на стінах вокзалу висіли мапи з туристичними маршрутами. Вокзал був знищений війною. Останнім передвоєнним керівником гоовної заліpничної станції був Станіслав Шотт (S.Szott) з Бучача. У Дрогобичі потяг робив три зупинки - на великому (Drohobycz-Stacja) та малому вокзалі (Drohobycz-Miasto), а також біля рафінерії поблизу вул.Бориславської (Drohobycz-Rafinerje). Від вокзалів поїзди курсували до Загір’я, Перемишля, Стрия, до Сколе, Станіслава, Ходорова, Львова, Кракова, Самбора та ін. міст. Начальником малої станції до початку 1 Світової війни у 1914 році був армійський відставник Кухта Микола Семенович (1870-1968). Тут він проживав зі свою сім'єю:першою дружиною Вікторією, завчасно померлою після родів дочки ЕміліЇ (1908-1981), і другою дружиною Марією Захарівною (1889-1959, до одруження Костюк). Тут народилися їх сини Михайло (1910-1945) і Йосиф (1912-1966). Потім проживали в м. Радехові, де в них народилися ще троє дітей: Євген (1918-1981), Степан (1922- ? ) та Розалія (1923-1939).
Спершу, на локальному рівні виникла перша вітка Дрогобич-Борислав (11,45 km Drohobycz-Borysław), яка ознаменувала саме відкриття, а в пізніші часи вітка/лінія Дрогобич-Трускавець (1912), яка коштувала 1.300.000 корон. Вже трагедією сучасності, є зникнення активної вітки Борислав-Дрогобич (діє, як вантажна). 9 грудня 2003 року Львівська залізниця з економічних причин скасувала рух поїзда між Дрогобичем та Бориславом. Так на локальному рівні закінчилася багата пасажирська історія бориславської залізниці, яка розпочалася, як і дрогобицька, 31 грудня 1872 року. Якщо глянути на мапу міста, то можна побачити видовження в бік вокзалу, до якого ведуть три паралельні вулиці. Одна серед них - вул. Грушевського, носила колись назву Колійова (тобто, Залізнична). Район залізниці став ще і промисловим осередком різних підприємств. В Дрогобичі, це рафінерія Польмін та ряд фабрик, котрі розміщуються вздовж або/чи неподалік залізничної колії. Це забезпечувало швидке транспортування. Приємним фактом є й те, що Дрогобич відвідували експрес-поїзди (так звані рейкові автобуси) із двигуном внутрішнього згорання, яких називали торпеда чи люксторпеда. На Галичині станом на літо 1939 року "торпеди" обслуговували маршрути Львів-Стрий-Дрогобич-Борислав, Львів-Галич-Станіславів-Коломия, Львів-Красне-Золочів-Тернопіль і Тернопіль-Чортків-Заліщики.
4 листопада 1973 до Дрогобича прибула перша електричка. Машиніст Володимир Саробот. Мало хто ще й зауважує, що біографія одного із видатних польських поетів ХХ ст., дрогобичанина Казимира Вєжинського тісно пов’язана із залізницею. На якій працював його батько. Ця деталь мала свій прояв на його творчість. Свого часу він присвятив свої рядки залізничним провінційним вокзалам. Кілька джерел пише про те, що народився Казимир дуже символічно для свого батька - просто на вокзалі.
Джерело: Олег Стецюк "Історія залізниці галицької столиці нафти"
Джерела: І.Стецюк. Історія залізничної галицької столиці нафти.
Вікіпедія.
