НАДГРОБОК НЕВІДОМОГО ЖАНДАРМА

 Унікальний для Дрогобича і не лише Дрогобича надгробок стоїть на початку цього кладовища ліворуч від головної алеї. На жаль, на пам’ятнику не збереглися ні фото на головному фасаді, ні епітафія, яка була з тилу на п’єдесталі. Від них залишилися лише заглиблення. Така двофасадність є характерною для німецькомовних надгробків на цьому цвинтарі. Тому можна припустити, що це пам’ятник періоду Австро-Угорської імперії. Пісковиковий надгробок має високий кубічний п’єдестал і верхню частину, наближену за формою до обеліска. На обеліску майстерно вирізьблене спорядження, яке належить вояку Першої світової війни. Адже неподалік від цвинтаря – тюрма, в якій у роки Першої світової війни був німецький госпіталь і де лікувався Баден-Вюртемберґзький 14-й арт. корпус.

До війська Німецької імперії надгробок немає жодного відношення. Серед елементів на ньому чітко впізнається австро-угорська жандармська каска та патронна сумка, на якій гарно зберігся австро-угорський герб. З решти декору – шабля, гвинтівка з багнетом. Отже, це надгробок жандарма, який, очевидно, жив і служив у Дрогобичі. Довкола овалу, на якому колись кріпилася світлина жандарма, розміщені: зліва шабля, справа – гвинтівка з багнетом. Шабля і гвинтівка розміщені під кутом один до одного, що створює внизу гострий трикутник, який чітко структурує композицію. Збоку до них притулилися кульки відмінного аксельбанту. Аксельбант зав’язаний на руків’ї шаблі, що має спіральний орнамент. Внизу на шаблю і гвинтівку накладена сумка для патронів, на якій – герб Австро-Угорщини у вигляді двоголового орла з короною. Над овалом – найкрасивіша річ із спорядження – гостроконечний шолом, пікельхауб, теж із гербом Австро-Угорщини. Над спорядженням вирізьблений простий католицький хрест із загостреними раменами. 

Надгробок належить австрійському жандарму нижнього чину і датувати його можна приблизно 1900-1916 рр. На пам’ятнику у Дрогобичі аксельбант розділений на дві частини по боках від шаблі і гвинтівки з багнетом. Справа біля гвинтівки зображені три кульки-помпони на двох переплетених шнурках, а зліва біля шаблі – два помпони і подовгастий елемент із жолобками, теж із переплетеними шнурками. Наступний елемент спорядження у дрогобицькому надгробку  – патронна сумка. Вона покладена у горельєфі внизу на шнурки аксельбанта, шаблю та гвинтівку. Шкіряний підсумок має великий клапан на всю його площину. На клапані – герб Австро-Угорщини. Внизу підсумок має заокруглення. Застібався він на петлю. Носили патронну сумку на поясному ремені на центрі талії. Найкрасивіша деталь вбрання австрійських жандармів – пікельхауб чи пікельхеельм – шолом із пікою. Це гостроконечний шолом, який носили в XIX-XX військовослужбовці, пожежники та поліцейські.

 НАДГРОБОК МІЛЮСЯ БРОСЯ

Ліворуч від каплиці Нойманів стоїть на цьому цвинтарі надгробок, де похований Miluś, ймовірно, однорічний син Jana i Anieli Broś (помер 1901 року, дата народження не вказана). Ян Брось – це, очевидно, власник друкарні. Після смерті Яна друкарем стала його дружина Анеля. 

На постаменті з ламаного каменю зображений маленький ангел. Склавши ручки перед грудьми, він дивиться в небо. Причому здається, що в його погляді – докір: "Чому так рано помер цей хлопчик?". А у жесті переплетених рук відчувається затятість впертої дитини. Невідомий скульптор явно ліпив з натури якогось вередливого хлопчика з повними щічками і кирпатим носиком.

Таке збереження портретних рис не є характерним для ідеалізованих надгробних цвинтарних ангеликів. На цьому ж цвинтарі, але в іншому місці, стоїть великий гробівець батьків Мілюся. 

 АДАМ ПРОЦЬКИЙ – УЧЕНЬ ДРОГОБИЧАН ЛОБОСА І ШУЛЬЦА

На цвинтарв можна зустріти надгробок десятирічного Лєшека Самецького: Leszek Samecki  (1924-1934). Хлопчик одягнений по-літньому: у шорти і блузку з короткими рукавами. Він сидить на тумбі у задумі, схрестивши ноги босі і спираючись обличчям на праву долоню. Ліворуч – грубо оброблений камінь з ім’ям та датами життя дитини. У композицію включені також камені, які створюють грубо-фактурний п’єдестал. Пластичне вирішення цього надгробка доволі незвичне, і подібного на цьому цвинтарі немає. Притаманне пам'ятнику тяжіння до узагальненості великих пластичних мас було характерним для ар деко, поширеного у час створення цієї скульптури.

Вплив цього ж стилю відчувається і у великих спрощених літерах надписів. Особливо характерним для стилю зиґзаґу, як іноді називають ар деко, є написання літер S і С, які мають, власне, зигзагоподібне вирішення. Це Адам Процький (1909-1990). Про цього скульптора, який народився у Дрогобичі, у місті не стільки забули, скільки особливо і не пам’ятали. А ось у Польщі його спадщину добре знають і шанують. 

Помер у Варшаві, де і похований. Він є лауреатом таких почесних нагород, як дві золоті медалі ІІІ Міжнародного скульптурного бієнале у Каррарі (1962) і Золота відзнака Спілки польських художників-пластиків - Złota Odznaka związku Polskich Artystów Plastyków (1980). Отримав також декілька нагород за свою антинацистську діяльність.

НАДГРОБОК РУДЕРФЕРУВНИ

Є серед могил одна, яка не виділяється серед інших, якщо не знати, хто там лежить. Її постамент увінчує чудова статуя Марії зі сумовитим обличчям. Руки Богоматері розведені неначе від нерозуміння того, що сталося. Традиційна могила, але нетрадиційним є надпис та історія останніх днів життя дівчини, яка лежить під цим пам’ятником. 14 листопада 25-річна дівчина була на роботі, вона працювала касиркою в бюро нотаріуса Віткевича, жартувала, повернулася додому як завжди. А о 2 ночі 15 листопада вона покінчила з собою, випивши сірчану кислоту.

Як вірогідну причину називали згодом нещасливе кохання до католика, мабуть, найбільш ймовірне чи звільнення з роботи. Перед смертю у жахливих муках у міському шпиталі на в. Грюнвальдській-тепер Трускавецька, 67 вона прийняла християнство. Це ошелешило всіх ще й тому, що походила Міна з дуже побожної родини Мойсеєвої віри, була онукою шанованого рабина зі Східниці Ізраеля Рудерфера.