До складу театру входили такі відомі артистки, як М. Авсюкевич, А. Васильок, А.Кривецька, М. Олексівна, Е. Левицька, Р. Зінченко. Чоловічі ролі виконували вже згадуваний Г. Березовський, Д. Гонтаренко, А. Казимирчук, В. Краснопільський, Г. Макаренко, О. Осікняк, О. Поляков, М. Прасіцький, Л. Остапович, Я.Юрченко. Крім Перемишля, театр виступав із виставами в Самборі, Добромилі та інших містах і містечках Галичини. Відвідавши зі своїм колективом батьківщину Івана Франка - Дрогобич, Борислав, Тустановичі, Ясеницю Сільну, - пройнявшись Франковим "духом, що тіло рве до бою", Григорій Березовський, цей великий та славний актор, наполіг, щоб трупу перейменувати в "Драматичний театр ім.Iвана Франка". Франків край так припав до вподоби артистам - наддніпрянцям, що вони обрали місто Дрогобич місцем осідку театру. Так у Дрогобичі здійснилася Довговічна мрія: з'явився свій професійний театр. Цей театр часто навідувався з виставами у навколишні села, чим є прислужився поширенню театрального мистецтва на теренах Дрогобицького повіту. В 1922 році він гастролював у Стрию та Бучачі. особливим успіхом серед дрогобичан користувалася вистава u еси В.Винниченка "Поміж двох сил".

 

Слід відзначити, що длля пасових сцен театр ім. Iвана Франка залучав учнів гімназіи та вчительської семінарії С.С.Василіянок. Із семінаристок, зокрема, у виставах брали участь Вікта Булькевич, Каролина та Марія Постойко, Михайлина Геврик. Так дрогобицька молодь залучалася до театрального мистецтва. Згодом немало здібних із цієї молоді ставали акторами хай і аматорських театрів. Під час одніеї з вистав багатий газда із Рахова Климпуш закохався в акторку Михайлину Геврик. Вона стала його дружиною і виїхала на Закарпаття. На жаль, недовго тішив глядача своїми виставами професійний театр ім. Iвана Франка. В кінці 1922 року він закінчив своє існування. Значна частина акторів волею обставин залишилася Дрогобиччині, влившись у місцеві аматорські гуртки. Доцільно детальніше зупинитися на долях тих наддніпрянців, котрі залишилися в Дрогобичі на тривалий час і внесли значну частку у розвиток театральної культури краю. Григорій Катеринославщині. Закінчив технічну школу в Москві. Дуже рано захопився театром. Повернувшись в Україну, відразу засновує аматорський театр. Від 1899 до 1906 року грає в російських трупах Самаріна, Кожевнікова та в українських - Ванченка, Кутепова. За часів Української Народної Республіки працює в Українському державному театрі під керівництвом Миколи Садовського - як актор та адміністратор.

 

Після втрати нашої державності приїхав у Галичину. Спочатку. працює у Львові в "Незалежному театрі" як режисер і актор. У 1922 році очолює театр, що переїхав із Перемишля до Дрогобича, -театр ім. Івана Франка. Після 1922 року працює в с.Ясениця Сільна у читальні "Просвіти", де активізував діяльність драматичного гуртка. Правда, довго затримуватися- його манила більша сцена. Тому вже в листопаді 1923 року він переходить до Руського театру при Ужгородській "Просвіті", де працював до 30 червня 1924 року. Опісля знов повертасться в Галичину, до театру "Бесіда" у Львові під керівництвом І. Стадника. Тут пращюс актором та режисером - постановником історично - побутових п'єс. В акторському доробку Г.Березовського - десятки різних родей. У деяких він досяг феноменального успіху. Роль Мордахая у виставі "Бондарівна" він зіграв майже 400 разів, а Чаплинського в "Богдані Хмельницькому" - близыько 200 разів. Григорій Березовський досить активно друкувався в тодішній галицькій пресі. Виступав зі статтями, присвяченими проблемам театру. Наприклад, у журналі "Театральне мистецтво" опублікував статтю "Українські костюми до побутових та історичних п'єс". Такі статті сприяли пожвавленню і розвитку українського театрального життя взагалі. Другим талановитим актором, який залишився в Дрогобичі шедя розваду театру ім. Івана Франка, був О. Поляков.

 

О. Поляков часто відвідує інші читальні м.Дрогобича, де допомагас просвітянам, дає різні корисні поради. Зокрема, в читальні на вул.Болонній допоміг п.Осередчукові в організації струнного оркестру. Згодом О.Поляков отримав працю на нафтопереробній фірмі "Польмін" і, на жаль, відійшов від громадської роботи. Не хотів позбутися шматка хліба, адже громадська робота була безплатною. 3 приходом у 1939 році совєтських військ він зник, і його дальша доля невідома. Посіяне добре зерно не могло пропасти безслідно. Після розпаду в 1922 році драматичного театру ім. Iвана Франка естафету підхопили інші, ідея театрально-мистецького самовиявлення в Дрогобичі не погасла. Уже того 1922 року, паралельно з професійним театром під орудою Г. Березовського, у місті при робітничій бібліотеці ім.Iвана Франка існував аматорський драмгурток, який у 1925 році показав свою першу виставу "Трійка гультяїв". Плідно працював у Дрогобичі аматорський театр ім.Івана Франка при Робітничій Громаді. Його незмінним керівником був Євген Вельгуш. Дебютував театр виставами "Сон князя Святослава", "Степовий гість" та іншими ще перед Першою світовою війною. Ці вистави відбувалися в Спортивній залі Малого Ринку. Майже кожну українську визначну дату гуртківці відзначали новою виставою. Після 1922 року театр при Робітничій Громаді звертає найбільшу увагу на драматургічну спадщину Великого Каменяра.

 

У 1928 році силами театру була поставлена вистава "Украдене щастя". Свген Вельгуш виконував роль Миколи Задорожного, євстахій Ярема зі Стрийської вулиці - роль жандарма, Юлія Мисишин - роль жінки Миколи. Спочатку виставу показали в "Робітничому Домі", селах Дрогобицького повіту. Лише в 1929 році аматорськин театр ім.Iвана Франка здійснив 35 вистав (4 назви) у Дрогобичі та селах повіту, Великої популярності серед глядачів набула вистава п'єси І. Тогобочного "Жидівка-вихрестка". Успіхові сприяв вдалий підбір виконавців. Театр активно працював до сумнозвісного 1939 року. Із приходом большевиків багатьох акторів театру було арештовано вони пропали в комуністичних застінках.. Незмінним скарбником самодіяльного театру ім.Лвана Франка був Теодор Кушнір. Такі маловідомі сьогодні сторінки театрального життя в Дрогобичі 20-х, а почасти й 30-х років. Не гучні, але важливі в культурно - національному відношенні. Вони позначені іменем і духом видатного земляка, великого борця за волю України Івана Франка. 

 

Джерело: Михайло Шалата "Дрогобиччина - земля Івана Франка" Том 4