У 1940 році в Стебнику було відкрито першу медичну амбулаторію. Однак, під час німецької влади вона перестала функціонувати. Як і всюди на окупованій території, німці нищили у Стебнику єврейське населення, але задля медичного обслуговування стебничан залишили лікаря - єврея Й. Грубера та аптекаря - єврея Лемеля - з їхніми сім'ями. При відступі влітку 1944 року гітлерівці усе ж схопили їх та їхні cім'ї й розстріляли на стебницькому цвинтарі. Після відступу німців, 15 серпня 1944 року, в Стебнику відкрито амбулаторію та лікарню на 25 ліжок. Активним організатором названих медичних закладів був лікар - хірурі Борис Некрасов (росіянин), що прибув сюди зі сім'єю. Його призначили завідувачем амбулаторії та одночасно головним лікарем лікарні. 12 листопада 1944 року на Стебницькому калійному підприємстві, колишня соляна копальня "К'юбек", яке почало знову функціонувати, відкрили однозмінний фельдшерський пункт, яким завідував фельдщер Степан Купчин.

Невдовзі, 3 квітня 1945 року, Стебницьку лікарню названо дільничною, з наданням їй статусу районної, для Дрогобицького району. Її розмістили в п'ятьох дерев'яних житлових будинках, що колись належали полякам і німцям, котрі свого часу виїхали зі Стебника. Ці будинки знаходилися в одній місцині - на вулиці, названій незабаром іменем Я.Галана, a пiсля проголошення Незалежності України - іменем I. Мазепи. За спогадами медсестри, ветерана медслужби Ф. Куртяк, медичні підрозділи містилися в будинках у такому порядку: N 5- санепідемстанція, N 7- "швидка допомога" і кабінет головного лікаря, N 9 -пологове відділення, N 15-терапевтичне відділення, N 8- xiрургічне відділення, на місці цього будинку не так давно постало велике приміщення міської ради.

1 грудня 1944 року в Стебнику відкрито дитячо - жіночу консультацію, завідувачем якої призначили фельдшера Антоніну Чернишову. В серпні 1945 року її змінила на цій посаді акушер-гінеколог Олександра Мовчан. 5 березня 1947 року організовано зубопротезну лабораторію-завідувач зубний лікар Іван Хоменко. Невдовзі, 11 квітня, на калійному комбінаті відкрито лікарський "здоровпункт", яким керувала терапевт Валентина Гуськова. Терапевтом амбулаторії та поліклініки у той час працювала Людмила Самарцева. Як відомо, в 1945-47 роках на Дрогобиччині лютувала епідемія черевного тифу. У зв'язку з цим хірургічне відділення лікарні було перепрофільоване на інфекційну лікарню. Маючи постійний контакт з інфекційними хворими, головний лікар Б. Некрасов заразився черевним тифом. Недуга ускладнилася перфорацією тифозної виразки тонкого кишківника з розвитком перитоніту-запалення очеревини. Pідні хворого запросили на консультацію дрогобицького хірурга М. Романяка, який прибув до Стебника з терапевтом І. Дубицьким. Обидва констатували у Некрасова наявність перитоніту й запропонували провести неrайну операцію. Б. Некрасов як хірург розумів, який загрозливий його стан, проте, на оперативне втручання не погоджувався. Через кілька днів після консультації він помер (1947 рік). Стебничани поховали Б. Некрасова з почестями на престижному місці цвинтаря, біля самої каплички, по-своєму українізувавши на надмогильному хресті російське прізвище високоповажного лікаря: "Некрасів Борис". Уперта відмова хірурга від рятівної операції пізніше була пояснена кількома поважними стебничанами. Виявляється, що хірург-росіянин Б. Некрасов неодноразово надавав медичну допомогу бійцям УПА. Про це здогадувалося чи й точно знало НКВД, яке хотіло зловити лікаря на "гарячому". Розуміючи, що він "під ковпаком" і що на нього чекають тортури НКВД, лікар Б. Некрасов пішов на ризик у ситуації ускладнення черевного тифу. 

Після Б. Некрасова головними лікарями Стебницької лікарні були Богдан Сіменач, хірург, 1947-51, Анатолій Ярмолюк, хірург, 1951-57, Михайло Карпін, рентгенолог, 1957-61, Мaрія Турівненко, терапевт, 1961-69, Анатолій Сенчик 1969-71, Зоя Третякова, терапевт, 1971-90, Володимир Стецик, гінеколог, 1990-93, Володимир Бігуняк, ЛОР-спеціаліст, 1993-2001. Від 2001 року головний лікар-хірург Роман Пукало, який завідував хірургічним відділенням Підбузької районної лікарні у 1980-85 рр., працював головним лікарем Мединицької міської лікарні 1985-88 та головним лікарем Рудківської районної лікарні 1989-99. Добрим організатором медичної служби виявилася й терапевт Марія Турівненко, яку в 1969 році з посади головного лікаря Стебницької лікарні запросили на посаду завідувача Дрогобицьким міськздороввідділом, на котрій вона перебувала до трагічної смерті в 1976 році. 

У відповідні роки на посаді начмеда працювали лікарі Павло Вербіловський, Степан Андруневчин 1990-91, Богдан Гурій 1993. Bід 2002 року начмедом працює Михайло Петрик, який до цього керував дрогобицькою медициною. На посаді головної медсестри лікарні працювали Мальвіна Урбанович, Ганна Климко, тепер працює Галина Павелко-Баховська. Iнспектором відділу кадрів є Марія Милян-Лабовка, а секретар-друкаркою від 1982 року ретельно працює Людмила Мацкула. У 1967 році в східній частині міста поряд із житловими будинками було розпочато будівництво великого типового поліклінічно-лікарняного комплексу, стаціонар на 240 ліжок i поліклініка на 500 відвідувань у день. Спочатку, в 1970 році, почала функціонувати новозбудована поліклініка, а від березня 1971 року-лікарня на 250 ліжок. Адреса "медичного містечка", площею в 4 га - вул. Пирогова, 2, тепер вул. Ciчових Стрільців, 2. У стаціонарі лікарні були відділення: терапевтичне (60 ліжок), хірургічне 40 ліжок, гінекологічне 30 ліжок, пологове 40 ліжок, дитяче 30 ліжок та інфекційне 50 ліжок. Згодом, у 1972 році, Стебницька лікарня, яка від 1971 року почала називатися медсанчастиною (МСЧ) Стебницького гiрничо-хімічного комбінату, розширилася до 280 ліжок (сюди із Дрогобицької районної об'єднаної лікарні перевели отоларингологічне відділення на 30 ліжок). Пізніше і цей ліжковий фонд МСЧ збільшився, і в 1986-90 рр. становив уже 360 ліжок, незважаючи на те, що відбулася ліквідація пологового відділення.

Наприкінці 80-х - на початку 90-х років значно знизилася виробнича потуга Стебницького гірничо-хімічного комбінату, який фінансував свою МСЧ. У зв'язку з цим 1992 року медсанчастину було передано у підпорядкування Дрогобицькому міському територiальному медичному об'єднанню ДМТМО, яке було створене замість колишнього міського відділу охорони здоров'я - міськздороввідділу. 3 того часу медсанчастина почала називатися Стебницькою міською лікарнею. Звісно, що при всіх змінах ліжкового фонду МОЧ відбувалися зміни і в штатах цієї структури. Так, у 1971 році тут було 39 лікарських ставок, у 1975 році-60, у 1985-66, у 1987 -71,5 і в 1988- 70,5. У 2001 році до Стебницької лікарні переведено з Дрогобича психоневрологічне відділення на 25 ліжок. 

25 cічня 1978 року Стебник офіційно отримав статус міста, до якого увійшли також села-супутники Колпець і Солець. У нинішній час населення Стебника становить близько 21000 оcіб, з них діти і підлітки - 3205. У лікарні на 1 cічня 2006 року було 235 ліжок. Для лікарні виділено 70 лікарських ставок, фактично 67 фізичних осіб, 155 посад середніх медичних працівників, 101 посада молодших медпрацівників, 60 посад адміністративно-господарського персоналу. До входження Колпця і Сільця у склад Стебника в цих селах функціонували фельдшерсько-акушерські пункти ФАП. У 1978 році замість них у Колпці і Cільці створено лікарські-терапевтичні дільниці, що обслуговуються поліклінікою та лікарнею Стебника на загальних підставах. 

Джерело: М. Богаченко, М. Романяк  "Медицина Дрогобича"