У питанні дослідження української музично-інструментальної культури непереоцінену роль відіграє український іконопис - свідок живих подій минувшини, що акумулював у собі найвизначніші явища сучасності. В іконописі двох найстаріших дерев'яних церков Дрогобича - церкви Воздвиження Чесного Хреста XVI ст. та Святого Юра XV - XVII ст. відображено деякі елементи музично - інструментальної культури Дрогобича XVI-XVII століть, які свідчать про близькість музичного мистецтва Галичини до західноєвропейського, ймовірніше - до італійського. У першому випадку - це зображення музик - блазнів на одному з 26 клейм монументальної (257х134 см) ікони "Страсті" - роботи одного з провідних іконописців регіону Федуска маляра із Самбора, що розташована на північній стіні церкви Воздвиження Чесного Хреста - 70-ті роки XVI ст. На цьому клеймі зображено одну з кульмінаційних сцен страсного циклу - сцену "Радуйся, Царю Юдейський" або "Наруга". Фізичними та моральними катами Спасителя тут виступають блазні-музиканти та акробати.

Музиканти щодуху дмуть у два величезні "половинні" роги, видобуваючи гучний низький грубий звук. Такі інструменти, як правило, виготовлялися з буйволячих рогів, і ще в стародавні часи використовувались свропейськими народами у тих випадках, коли виникала необхідність у сигналі, що переважав по силі людський голос. У середньовічному європейському місті такі духові інструменти широко використовувались у побуті. Їм приписувалися спеціальні функції: звук рогу 1 набат - дзвони проголошували все несподіване та загрожуюче. Стовбур у сигнальних рогів має конічну вигнуту форму, звук повний, з переважанням нижніх обертонів натуральної шкали, але глухий, малозабарвлений. До того ж відсутність мундштука і нерівномірність природного каналу доволі часто приводило до недоліків у чистоті й стабільності звучання. Очевидно, що Федуско із Самбора, який змалював сцену "Наруга", був добре обізнаний із звуковими властивостями цих інструментів: з одного із рогів висунудося зміїне жало, яке жорстоко катує слух Христа. До душероздираючого ревіння рогів poriв додається оглушливий рокіт литаври - тумбаласу, в який щосили вдаряе довбиш, що аж присів від натуги й старання.

У середньовічних свропейських містах церемоніальними функціями литавристів було супроводжувати урочистості й упереджати промови глаташатаїв - оповісників. Тому, думається, що при всій, на перший погляд, гротескності змальованої ситуації - карикатурна, деформована зовнішність блазнів адекватна їхнім душам, негативізм їхніх образів, символіко - семантичне значення обраної мистцем музичної атрибутики допомагає повніше усвідомити драматичну силу описаної сцени. Сучасній науці відомо, що інфразвуки низькочастотних тембрів здатні негативно впливати на психіку людини, руйнувати і волю, викликати почуття страху, паніку, а тривалі рівномірно-монотонні удари тулумбаса мають гіпнотичну дію, в результаті якої людина може підкоритися чужій волі, втратити контроль за своїми діями. Христос стійко опирається цій воістину сатанинській токатті, до речі, в італійській музиці використовувався жанр - токатта, інструментальним забезпеченням якого були духові - переважно труби або роги й литаври. Icyc непохитний у своїй вірі, у своїй правді, безмежна сила духу його і безмежна велич його! 

Джерело: Музей Дрогобиччина "Дрогобицькі храми Воздвиження та Святого Юра у дослідженнях"