Декоративне наповнення екстер'єру споруди виникало у задумах майстрів - будівничих, які реалізовували його від початкових етапів зведення до завершення монументального витвору. Народні теслі прикрашали площини конструктивних елементів завдяки засобам деревообробництва профілюванню та різьбленню, естетичну насолоду, була не тільки культового призначення, а містила і внаслідок чого сакральна будівля несла художню цінність. Впродовж часу дослідження дерев'яної сакральної архітектури основну увагу вчені зосереджували на опрацюванні об'ємно - планувальної структури, генезису і типології храмів, лише спорадично торкаючись декору. У наукових розвідках В.Січинського, Д. Антоновича, В. Щербаківського та інших знаходимо фрагментарні відомості щодо оздоблення храмів. Вивченню архітектурної пластики окремих церков та дзвіниць, зокрема іх фіксації, завдячуємо М.Драгану, О.Лушпинському, I. Грабарю. Публікації сучасних дослідників Г. Логвина, П. Юрченка, І. Могитича та інших є поступом у вивченні сакрального будівництва українців, що надає можливість детальніше дослідити екстер'єрний декор.

 
Оздоблення фасадів храму, стримане чи більш вишукане, поширене в усіх регіонах України. Однак, у залежності від географічного, етнографічного, часового та інших факторів, архітектурний декор дерев'яних сакральних будівель має локальні відмінності. Зупинимось на особливостях оздоблення зрубних церков прикарпатських Пренів. Прикладом слугуватимуть відомі дрогобицькі церкви Воздвиження Чесного Хреста XVI-XVII ст., св. Юра (поч. XVII ст.) та св. Параскеви Пятниці 1795 р., за іншими даними 1815 р. - Воздвиженська та Святоюрська церкви впродовж свого існування навали ремонту, розбудови та реставрації. Проте, такі нашарування не минули на окремі конструктивні деталі, наприклад, вінця зрубу. 
 
Tопографія оздоблення скстер сру зрубних церков карпатського краю та прилеглих до гір територій свосновному сталою. насамперед це стосується вінців зрубу. Поширеними силуетами профілювання завершень, винесених за площину стіни колод (пленниць, брусів), були ступнчасті або плавно- хвилеподібні вирізи (ц. св. Юра, св. Параскеви) з певним ритмом його елемента. Причому на вінцях однісі церкви могли бути різні мотиви. Але такий прийом декорування не створював строкатості, а надавав споруді більш вигадливих контурних ліній (Воздвиження Ч.Хр.). Живописне доповнення надають зигзагоподібні рисунки в'язання колод, які поступово переходять у профільовані виступи. Зазначимо, що дрогобицьким церквам властиве стримане вирішення оздоблення вінців у порівнянні з храмами гірського Закарпаття. Не менш важливим об'ємом архітектоніки та декорування церкви с галерсі. Стовпці галерей, розпор та платви піддашшя творять своерідну аркаду, яка візуально полегшує конструкцію, справляючи враження ажурності.
 
Окрім цього у дерев'яних деталях часто зняті фаски для надання їм плавного об'єму. Декоративними елементами, попри конструктивне значення, є кріплення стовпців та розпор галерей у складні ламані лінії. На фасаді галерей такий будівельний прийом творить ритмічний площинний орнамент. Доповненням свосрідного узору часто слутують тиблі, які попарно крiплять розпори до стовпців (ц. св. Юра). Особливого ефекту легкості конструкції досягаеться завдяки повторенню аркади на другому рівні будівлі (ц. Воздвиження Ч. Хр., св. Юра). Однак вважасмо, Воздвиженська церква втратила у певній мірі ажурність, позаяк галерея бабинця шальована вертикально дошками. Наступним важливим елементом оздоблення дерев'яного храму є одвірки вхідних дверей. Народні теслі розуміли важливість прикрашення порталу, оскільки за ними відбувались священні дійства Літургії. Тому портал прикрашали не тільки профілюванням, а й інколи різьбленням.
 
Окрім цього на надпоріжнику закомпоновували різьблені написи, які містять інформацю про дату побудови, освящення храму, його патрона, прізвища майстрів, рид фундаторів церкви чи роки перебудов, ремонту. Приклад: портал пвнічно західних дверей церкви св. Юра, одвірки дверей емпори Воздвиженськот церкви. Однак, на східних схилах Українських Карпат різьблення порталв не було таким пишним як, наприклад, у церквах Закарпаття. Лаконічність рисун найбільш важливі елементи-хрест та розети або стрічковий геометричний орнамент одного-двох його елементів по периметру порталу (ц. Воздвиження Ч.Хр.) свідчать про аскетичний спосіб життя горян, звідси-вміння прикрашати деталі без зайвого насичення рисунку на площині.
 
Для окреслення стін барабану та покриття бань майстри - будівничі авичайно вставляли під окапом даху дошки, оздоблені профільованими aрхiтектурними обломами, часто з елементами виїмчастого різьблення. Так, у Святоюрській церкві карниз (гзимс) прикрашений по краях двома рядами aубчиків. Декоративним доповненням слугують вертикально зашальовані профільовані дошки стін надопасань та барабанів у бабинці, наві та вівтарі. У Воздвиженській церкві застосовано ряд висячих гонт, які профільовані зубчастими вирізами у вигляді мережива. Інший прийом декоративного завершення ошальованих стін верхніх ярусів - сегментні заокруглення (ц. св. Параскеви), які поширені також у подільських церквах. Подібними арковими вирізами кріпленої горизонтально дошки оздоблені ліхтарики верхів дрогобицьких церков. Таке вирішення декорування зустрічасмо переважно у всіх церквах з розвиненими верхами.
 
Не менш важливою складовою художнього образу культової будівлі є кожухування (покриття) гонтом дахів та стін. Гонт з різноманітними вирізами нижнього краю творить площинний лінійний малюнок, який вдало гармонує з горизонтально кладеними колодами зрубу. Таке вирішення приваблює своєю вишуканістю, певною поетичністю й на відстані нагадує філігранну кольнугу. Дерев'яні дзвіниці, які разом з церквами творять єдиний архітектурний ансамбль, майстрами - будівничими оздоблювались дещо скромніше. Як і в храмах, топографія декоруванння дзвіниць в основному аналогічна: випусти, портали, голосники (подібні до аркад церковних галерей), кожухування. Основною відмінністю й акцентом оздоблення дзвіниць слугують дошки підсябиття. Розміщене на верхніх рівнях баштових дзвіниць підсябиття виступає за площину стіни й профільоване у нижній свотй частині різноманітними вирізами, інколи складного геометричного контуру (дз. при ц. святої Параскеви).
 
Тут ефект оздоблення полягає у грі світло-тіні наскрізних профілювань. Падаюча тінь декорованого підсябиття дублює його и створює повторний малюнок на площині, чим підкреслює ажурність елементу будівлі. На відміну від локалізаціїй типології об'ємно-просторової та планувальної структур церков і дзвіниць декорування їх підпорядковусться ншим регіональним особливостям. Поширення окремих типів оздоблення в залежності від іх екстер'єрної топографії у географічних межах часто не oraсться з прийнятим поділом будівельних шкіл. Тут градація залежить у начній мірі від прийнятої системи будування, традицій та прийомів здоблення. Наприклад, профілювання вінців властнве усім зрубним церквам незалежно від етнографічного регіону. 
 
Джерело: "Дрогобицькі храми.Музей Дрогобиччина." З.Бервецький, О.Кошовий, Л.Летнянчин, Л.Скоп