З карпатського села Надіїв, що поблизу м.Долина у 1656 році храм був перенесений у Дрогобич.

«Колись у Дрогобичі жили чумаки і в них не було церкви. Надумали вони рушити у Прикарпаття і виміняти сіль на храм Божий». Звідти, у 1657 році вони привезли готову розкладну церкву- храм Святого Юра. Церква з усіма її куполами і галереями була зібрана без жодного цвяшка. Церкву кілька разів ремонтували, але свого первозданного вигляду вона не втратила. Церква стоїть на соляному джерелі.

На стінах, всередині храму,  немає жодного вільного місця, вони розписані релігійними сюжетами та рослинними орнаментами. Розписи робив Степан Маляр всередині XVII століття разом зі своїми двома синами, використовуючи лише натуральні пігменти з глини та сажі.

Інші джерела свідчать, що церква давно існувала в Дрогобичі, але була частково добудована надіївськими брусами.

Парафія Святого Юра була в Дрогобичі найбільшою: за розмежувальним декретом між дрогобицькими церквами 1708 року Божого, в ній нараховувалось 89 парафіян. Перші згадки про церкву походять з 1496 року Божого , але під час татарського набігу вона згоріла.

Дзвіниця побудована у 1670-ті роки. Як і сама церква вона мала шатровий верх, а 1678 року Божого було змінено на дзвіниці восьмерик  і главу центрального зрубу, прибудовано криласи.

Грунтовної перебудови храм зазнав після пожежі 1692 року. Тоді додали емпору (відкрита галерея над бабинцями) з Введенською каплицею, також замінили бані на барокові, опасання та вигляд криласів. Шатрове завершення дзвіниці також замінюють на барокове.

Відтак, до 1711 року Божого церква набула вигляду, подібного до сучасного. Остаточну форму храму надав дрогобицький майстер Григорій Тесля.

Нині храм являє собою квадратний у плані зруб нави з двома гранчастими, семетрично розташованими криласами,  також шестикутні в плані зруби бабинця й вівтаря, які прилягають до нави, відповідно з заходу і сходу. Усі три зруби перекриті розвиненими восьмигранними верхами з бароковим вінчанням та оперезані розлогим опасанням.

До  складу комплексу входять будівлі Святоюріївського храму та розташованої на південний захід від нього дзвіниці. Церковне подвір’я оточене дерев’яним парканом з брамою.

Найстаріші розписи храму виконані у 1656-1659 рр.,  під керівництвом автора  Стефана Медицького, втім розпис східної стіни нави приписують іншим авторам. Восьмерик середнього верху і сам верх розписали 1678 року Божого, хори- 1691 року Божого, каплиці- 1711 року Божого, розписи бабинця вже 1714 року Божого. З завершенням розпису бабинця отримали суцільний     килим різнобарвних малюнків, що вдало гармонують як з іконостасом,так і з формами інтер’єру.

«Неф і бабинець церкви Святого Юра розписали зверху донизу, і з особливою майстерністю  написані сцени іконостасної, південної та північної стін. Живопис східної стіни трохи закритий знизу надбудовою іконостаса, цікавий вмілим оперуванням засобами світлотіней та півтонів для виявлення форми, що в поєднанні з іконостасом справляє велике враження»- писав дослідник дерев’яної архітектури П.Юрченко.

В цілому розпис нави присвячений темам Страстей і Акафістам. Сцени «Страстей» та «Акафісти Богоматері» розміщені на північній стороні, «Мученицькі смерті апостолів»- вище іконостасу на східній, «Страшний суд» та «Акафіст Христу»- на південній. Особливо впадає в очі розпис під хорами «Древо від кореня Ієсеєва». На розписі центральної бані зображено «Архангельський собор».

Цей дерев’яний храм удостоївся високої честі, у 2013 році він заслужено був внесений до списку ЮНЕСКО.